Додому зі строкової служби старший сержант Василь Вертелецький повертався у піднесеному настрої. У селищі Броварки, що в Лубенському районі, його з радістю чекали рідні: батько – зранений фронтовик, і мама – звичайна робітниця. В перші повоєнні роки вони робили все можливе, щоб син закінчив десятирічку. Складали копієчку до копієчки, щоб кожного першого вересня у Василя були хай і скромні, але новенькі одяг та взуття. Мама не пропускала жодних батьківських зборів і страшенно гордилася, коли сина називали в числі кращих.
З повоєнних часів дитинства і юності хлопцеві до найменших подробиць запам’яталися вкриті соломою бараки довжиною 20–25 метрів, землянки, яскраві квіти біля парканчиків, пісні, що линули над селищем. Тo ввечері з ланів повертався трудовий люд.
Пам’ять … Вона знову і знову повертає до пережитого: навчання в Харківському юридичному інституті, Київській вищій школі МВС, 30-річна служба в органах внутрішніх справ, де пройшов шлях від лейтенанта до підполковника, очолював відділення карного розшуку, а потім був заступником начальника Миргородського міськрайвідділу внутрішніх справ. Він не раз ризикував життям при затриманні особливо небезпечних злочинців. Недарма ж його груди прикрашають “Золотий знак за роботу в карному розшуку”, “За бездоганну службу”, “За військову доблесть”, “Козацька слава”, чимало інших відзнак.
За вислугою років подавши у відставку, Василь Вертелецький не залишився без діла: бере участь в громадському житті міста, присвятивши себе ветеранському рухові. За його безпосередньою участю була створена Спілка ветеранів органів МВС та військової служби “Закон служить людині”, яка налічує 248 чоловік. Робота спілки спрямована на те, щоб будні не стерли заслуги ветеранів, на сприяння професійному становленню молодих правоохоронців, пробудження в них почуття порядності, чесності, непідкупності, чуйності до чужого горя – рис, які притаманні самому Василю Юхимовичу. Турбується спілка про медичну і правову допомогу не тільки своїм членам, а й багатьом соціально незахищеним. Тож невипадково на всеукраїнських конкурсах спілка не раз була визнана найкращою, а її досвід поширено в усіх областях.
Сьогодні зі своїми болями та проблемами до Василя Юхимовича Вертелецького звертається чимало літніх мешканців Миргорода. Адже ось уже майже три роки він очолює міську організацію ветеранів, яка об’єднала понад 12 тисяч пенсіонерів. І для кожного потрібно знайти щире слово підтримки, допомогти, чим тільки можна. Завдяки прекрасним людським і професійним якостям: відданості справі, відповідальності, доброзичливості, а ще – заслуженому авторитету і повазі, Василю Юхимовичу вдається це блискуче. Не перелічити здобутків у його громадській діяльності. Ось і нещодавно, напередодні 65-річчя Великої Перемоги, він започаткував серед підприємців міста рух “Моя допомога ветеранові”. За рахунок спонсорів проведено понад 30 заходів із відзначення знаменних і пам’ятних дат, оглядів-конкурсів, виставок, цікавих екскурсій для інвалідів. Започатковано добру традицію урочисто відзначати 90-річчя ветеранів-інвалідів із відповідною моральною і матеріальною підтримкою.
Василь Юхимович тісно співпрацює з місцевими засобами масової інформації. Крім регулярних матеріалів про долі ветеранів війни і праці, події Другої світової, при міській телестудії створено відеотеку документальних кадрів зі святкування Дня Перемоги, вшанування переможців.
Невсипуща й активна громадська діяльність ветеранського лідера знаходить постійну підтримку місцевої влади. До речі, досвід цієї співпраці схвалила обласна рада ветеранів.
Це про таких, як Василь Вертелецький, миргородський міський голова Олександр Паутов на урочистій церемонії “Людина року-2009” сказав:
– Дуже приємно шанувати переможців. Ці люди невипадкові. Ці люди роблять багато користі для блага нашого міста. Я вдячний їм за те, що кожен із них вносив і вносить посильний вклад у розвиток рідного міста.
Кажуть, що кожна людина – це цілий світ. Підтвердженням цьому став монолог Василя Юхимовича Вертелецького, яким він завершив нашу розмову.
– Я горджусь датою свого народження – 9 травня – в День Великої Перемоги. Я горджусь своїми батьками, своїми вчителями. Я горджусь своєю землею, яка мене народила і виростила, своєю Батьківщиною. Горджусь людьми, з якими працював і працюю. Переконаний: все це і є людське щастя.