– І все ж таки, напередодні чергових виборів Президента чи можна говорити про знакову роль адміністрації у виборчому процесі?
– Вся біда і проблеми нинішньої адміністрації у тому, що вона складається з представників помаранчевої команди, яка, прийшовши до владного керма, потім дуже швидко “побила горшки”. Дві знакові особи – Ющенко і Тимошенко – сьогодні вже навіть не опоненти, а справжні вороги. Звідси і наслідки на місцях: хто представляє в адміністрації ту чи іншу політичну силу, той так себе і поводить. Якщо відверто, наша обласна державна адміністрація сьогодні пасивно спостерігає за виборчою ситуацією, чекає, куди вона виведе. Особливо зважаючи на фінансову катастрофу в державі, адміністрація аж ніяк не може серйозно впливати на перебіг подій.
– До речі, про фінанси. Не раз протягом року прогнозували, що ось-ось перестануть виплачувати бюджетникам зарплати, а пенсіонерам – пенсії. Рік завершується і ніби не справдилося?
– З середини грудня ми вже маємо катастрофічну ситуацію з фінансами. Практично вся країна стоїть “дибки”, бо не виплачується заробітна плата, забраний, закредитований єдиний казначейський рахунок. За рахунок місцевих коштів держава прагне виплатити основні зарплати бюджетникам на центральному рівні. На більше не вистачає грошей, їх практично немає. Тому сьогодні маємо повну узурпацію влади і намагання за рахунок місцевих ресурсів вирішити загальнодержавні проблеми.
Зрозуміло, що уряд намагається якось дотягнути до кінця року, до виборів. Великі й, вочевидь, марні надії уряд покладав на допомогу Міжнародного Валютного Фонду, на останній транш. Але він не надійшов і не надійде, тому уряду просто немає де взяти необхідні гроші.
За моїми даними, уряд має сьогодні 3 мільярди гривень, ще 3 мільярди дадуть податкова і митниця, але ж до кінця року треба виплатити 15–17 мільярдів гривень! Тому все практично зупинилося, жодні платежі не йдуть по місцевих бюджетах, нічим закривати борги перед комунальними, дорожніми службами і т.д.
Нині маємо колапс розрахунків, спричинений центральною владою. Не хочу брати на себе невдячну місію прогнозування, але ще гірша ситуація складеться у січні-лютому 2010 року.
Можна ще багато говорити про стан фінансування. Думаю, що це – яскравий приклад непрофесійного підходу. Міністра фінансів немає, Прем’єрка керує процесом у ручному режимі, тому сама несе відповідальність за ситуацію в державі.
– Попередньо урядовці говорили, що криза зачепить Україну менше, ніж інші держави, бо наша економіка не особливо інтегрована в світову чи в європейську економіку, ми більш замкнені самі на собі. Як з’ясувалося, криза зачепила Україну набагато сильніше, ніж інших. У чому причина? Це проблеми попередніх років, які накопичувалися, чи конкретна бездарність конкретних людей?
– І те, й інше. Перше – це була брехня, коли говорили, що ми не інтегровані у світову економіку. За рахунок сировинного експорту ми отримуємо левову частку своїх фінансових ресурсів. Полтавський ГЗК, наприклад, на 100 відсотків – експортне підприємство. Такі сектори дають найбільший пласт наповнення державного бюджету, потім йдуть машинобудування, важка промисловість – теж експортно орієнтовані галузі.
Кризу відчули одразу, коли для нас закрилися зовнішні ринки збуту, а наш внутрішній ринок так і залишився не розвинутим, не відпрацьованим. До того ж урядом нічого не робиться, щоб його пожвавити. Звучать одні популістські заяви, жодна з яких не була реалізована.
Візьмемо ситуацію, що склалася на великих промислових підприємствах області. Мало того, що на кожному з них позначилася економічна криза, так ще додалася і проблема відсутності грамотного державного менеджменту. Наприклад, основні партнери Кременчуцького колісного заводу – Росія і Білорусь, та вони почали будувати свої заводи. Якщо ж ці країни відмовляться від нашої продукції, то що чекає завод?
Будувати відносини з сусідніми державами – це вже не стільки економіка, скільки політика. Для кого секрет, що необхідно захищати власного товаровиробника, що потрібно налагоджувати зовнішні міждержавні стосунки так, щоб стратегічні партнери від нас не відверталися? А що з цього зроблено за п’ять останніх років?
– За діючого Президента було проголошено курс на євроінтеграцію, хоча виявилося, що ніхто в Європі обійми нам не розкрив і ближчим часом не збирається…Чи має це наслідки для Полтавської області?
– Ми деякою мірою унікальна область. Полтавщина має багатовекторний розвиток економіки, що дає змогу наповнювати наш обласний бюджет із різних галузей. З одного боку, це добре. З іншого – маємо подвоєні ризики, про які ми вже говорили. Вони стосуються неврегульованих партнерських стосунків навіть з країнами-сусідами, не кажучи вже про далеке зарубіжжя.
Однак з регіону загальнодержавні підходи не поміняєш. Є закони, за якими ми живемо й працюємо, і без зміни їх на центральному рівні нічого не вдієш.
Те, що ми можемо робити самостійно, в межах регіону, це підтримувати своїх виробників, малий і середній бізнес. Візьмемо для прикладу тему інвестицій. Створення сприятливого інвестиційного клімату – значною мірою завдання місцевої влади. І тут варто займати чітку, але гнучку позицію. Скажімо, російський бізнес, що мав зайти в Кобеляцький район. Облдержадміністрація поспішила похвалитися, що створила всі умови, та насправді не зробила жодної дії з тих, які просто мусила б, щоб підготувати громадську думку, пояснити очевидні переваги проекту, залучити в партнери й однодумці депутатський корпус району. Наслідок – інвестиційний проект вартістю близько 80 мільйонів доларів США в район не прийшов. Що тут скажеш? Типова картинка роботи нинішньої влади.
Єдиний позитивний приклад інвестиційного проекту за всі роки місцевої помаранчевої влади – прихід в область компанії “Нібулон”. Хоча з появою такої потужної структури є певний ризик монополізації. Думаю, що і тут виконавча влада недостатньо вивчила можливі негативні наслідки реалізації цього проекту.
Це знову ж таки стосується стилю роботи влади. Функція управління дуже багатогранна, а діюча команда адміністрації розуміє свою місію, як на мене, дещо спрощено.
– Коли вже мова зайшла про аграрний сектор, то варто сказати, що цього року полтавське село зібрало 4 мільйони тонн зернових культур. Як Ви вважаєте, чи зможе власне саме село відчути цей ужинок?
– Розвиток аграрного сектора області відбувається постійно. Ті компанії, які працюють на селі, розуміють, що для досягнення результату необхідно працювати на землі за наукою, за технологією, вкладаючи для цього кошти. Думаю, що і в майбутньому ми будемо збирати не менше 4 мільйонів тонн зернових. Звичайно, якщо погода дозволить. Це вже не повинна бути для нас рекордна цифра, бо маємо нормальне технічне забезпечення агропідприємств там, де цим займаються. Хто надіється тільки на погоду, зрозуміло, що буде поступово з цього ринку зникати.
У той же час не можу не сказати про повну відсутність протекціоністської політики з боку держави стосовно сільгоспвиробника. Держава повинна підтримувати селянина, а вона за останній рік ні копійки не дала на дотації для здешевлення міндобрив, пального… Не зроблено нічого з того, що працювало всі попередні роки, що робиться в усьому світі. Тому говорити про серйозний підйом села завчасно.
– Одна з важливих подій року, що минає, – 300-річчя Полтавської битви. Дата доволі резонансна не в останню чергу завдяки неоднозначному сприйняттю нашим суспільством головних дійових осіб тієї битви. Чи вдалося нам, на Вашу думку, належно провести заходи в рамках цієї дати?
– Саме відзначення 300-річчя Полтавської битви пройшло нормально, перемогла виважена позиція. Ми не вдавалися в крайнощі, ні в одні, ні в інші. Коштів було мало, це факт. Але в принципі перед гостями ми виглядали нормально. Це важливо. Все відбулося толерантно.
– Чи служать подібні дати поштовхом для розвитку туризму?
– Це все від
лукавого. Туризм є й буде. Чим буде більше готелів, тим краще. Але треба розуміти, що бізнес є бізнес. Буде попит, будуть і готелі. Звичайно, бренди необхідно використовувати, щоб стимулювати розвиток певних інфраструктурних речей, проте зомбувати народ такими спрощеними підходами…
Мабуть, і Євро-2012 нічого особливого в цьому плані для Полтави не дасть. Якщо підходити по-державницькому, треба щоб всі, починаючи з органів центральної влади, використовували кожну знакову подію для впровадження реальних інвестиційних проектів, акумулювання коштів, будівництва, розвитку інфраструктури. Наприклад, було б добре реконструювати центральну магістраль Київ–Харків. На наш Полтавський аеропорт, думаю, грошей у держави не вистачить.
– Наступного року, окрім президентських, нас, очевидно, чекають вибори до місцевих органів влади. За час роботи на посаді голови обласної ради щось змінилося у Ваших поглядах на самоврядування?
– У державі не відпрацьована схема управління, вона хаотична, розірвана. Звідси – ілюзії. Однак без достатніх фінансових ресурсів усі схеми – неповноцінні. А, – враховуючи те, що фінанси держави в занепаді, розраховувати на результативність роботи органів місцевого самоврядування дуже проблематично. Навіть у випадку, коли ми відпрацюємо будь-які варіанти, аж до найрадикальніших, і реалізується ідея, за якої районні й обласні ради матимуть свої виконавчі органи. Якщо бюджетна політика не зміниться, то буде та сама повна залежність регіонів від центру. І самоврядування продовжуватиме залишатися ілюзією влади.
– І все ж головна причина такої ілюзорності місцевих влад криється лише у недосконалій бюджетній політиці чи, можливо, варто говорити про відсутність належної державної внутрішньої політики взагалі?
– Думаю, що перше є наслідком другого.
– Деякі політики заявляють, що нинішні основні політичні гравці на виборчих перегонах ніколи не зможуть між собою домовитися, тому краще відмовитися від парламентської моделі влади на користь сильного президента.
– Я б не був таким категоричним. Треба рухатися вперед, знаходити баланс. А повертатися до того, що було й викликало спротив, – це не зовсім розумно…
– Яким Ви бачите наступний рік і обласну раду шостого скликання?
– Рік буде дуже складним. Буде нова боротьба за владу, прийде новий Президент, відбудеться зміна парламенту, місцевої влади, перегрупування. А економічний розвиток сьогодні – у стагнації. Я думаю, якщо система виборів не зміниться, то розклад політичних сил на рівні регіону не зазнає великих змін, в обласній раді буде десь 4–5 політичних сил. Навряд чи з’являться нові політичні гравці, бо для цього потрібні структури, які могли б організаційно пройти цей шлях. Проте, поживемо – побачимо.
Наступний рік не стане роком кардинального виходу з кризи, найімовірніше – це буде рік виживання. Але варто не забувати, що за кожним спадом, обов’язково починається підйом.