Архівні документи, що знаходяться на зберіганні в Управлінні СБУ в Полтавській області, свідчать про те, що серед полтавської вузівської інтелігенції репресії набули масового характеру після виходу Постанови ЦК КП(б)У від 13 березня 1936 року "Про полтавські вузи" і засідання серпневого Пленуму ЦК КП(б)У 1937 року, де розглянули питання "Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв'язок з цією організацією
т. Любченка П.П.".
Тоді Полтавський міськвідділ НКВС арештував ректора Полтавського сільськогосподарського інституту І.Сердюка, ректора Полтавського педагогічного інституту І.Онисіна, начальника кафедри історії ВКП(б) Полтавського військового училища ім. М.В.Фрунзе П.Галича та багатьох інших.
Проте найбільшого розмаху репресії набули після видання наркомом внутрішніх справ СРСР М.Єжовим у листопаді 1937 року наказу, згідно з яким у найближчі чотири місяці в країні необхідно було репресувати 268 950 осіб, із яких 75 950 – відразу розстріляти.
Враховуючи масштабність каральної операції та прохання партійного керівництва України щодо "збільшення лімітів", у лютому 1938 року на посаду начальника Полтавського УНКВС М. Єжов особисто призначив О.Волкова.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Олександр Олександрович Волков народився у 1896 році у селі Маслово Можайського району Московської області в родині ремісника-шапкаря, росіянин. Здобув початкову освіту, рано виявивши кар'єристську жилку. Роботу розпочав розсильним. З 1920-х років – на роботі в органах ДПУ.
Характерним у стилі роботи О.Волкова було "розслідування" масштабних, на багато осіб, справ стосовно контрреволюційних організацій, переважна більшість із яких були фіктивними. Він, як і в цілому радянські каральні органи, перейшов від "галузевого" принципу "створення" антирадянських організацій до "міжгалузевого", за якого співучасниками вигаданої контрреволюційної діяльності ставали люди з різних установ і галузей народного господарства, що давало змогу НКВС репресувати більшу кількість осіб і заплутувати суть справи перед народом.
За період його керівництва у Полтавському управлінні фабрикація і фальсифікація кримінальних справ набули небаченого розмаху. Перші фіктивні протоколи допитів О.Волков, як правило, складав сам, залучаючи до співпраці довіреного слідчого. Ці протоколи визначали головних фігурантів "контрреволюційної організації" і канву всієї справи.
З-поміж інших найгучнішою стала справа так званого "Правотроцькістського обласного центру", до складу якого начебто входили секретар обкому КП(б)У Удовиченко, голова облвиконкому Жученко, завідуючий відділом обкому КП(б)У Харченко, командир 25-ї стрілецької дивізії Прудніков, секретар Лубенського райкому КП(б)У Колотило, секретар Кременчуцького міськкому КП(б)У Шмідт, завідуючий облземуправлінням Харченко, директор Крюківського вагонобудівного заводу Клочков та інші партійні, державні й господарські працівники, а також представники полтавської вузівської інтелігенції (загалом фігурантами справи стали понад сто осіб).
Серед справ періоду "великого терору" типовою є і сфальсифікована справа №4158С за звинуваченням у належності до "Право-троцькістського обласного центру" директора Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва (нині – Національний технічний університет імені Ю. Кондратюка)
Т.Манька.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Терентій Титович Манько народився в 1904 році у селі Мачухах Полтавського району в родині селян-бідняків, українець. Здобув вищу освіту за фахом інженера-будівельника. Член ВКП(б) з 1921-го по 1938 роки. Був одружений, мав доньку.
Як свідчать наявні матеріали архівної справи, Т.Манько був заарештований у червні 1938 року Полтавським обласним Управлінням НКВС як "активний учасник антирадянської правотроцькістської організації, за завданням якої здійснював контрреволюційну діяльність".
Можна лише уявити, яким нелюдським тортурам він був підданий, щоб визнати таке: "…на шлях організаційної боротьби проти Комуністичної партії і Радянської влади я став із 1934 року, тобто з моменту мого вербування до антирадянської правотроцькістської організації…", яка "…спрямована на насильницьке знищення Радянської влади і усунення Сталінського керівництва шляхом державного перевороту за допомогою капіталістичних держав, що забезпечить прихід до влади троцькістів…"
Як свідчить протокол допиту Т.Манька, датований 6 серпня 1938 року, останній також навів такі "факти шкідництва": "…я поповнював педагогічні кадри інституту із числа класово-ворожих елементів…", "…систематично зривав календаризацію учбового процесу і тим самим зривав лекції з основних предметів…", "…навмисне зривав науково-дослідницьку роботу, хоча на це державою відпускалися величезні кошти…", "…виробничу дисципліну серед студентів і лекторського складу я завалив зовсім…", "… я не вживав ніяких заходів щодо забезпечення студентів, … я їм створив такі умови, що вони буквально тікали з гуртожитку…"
Жорстокість тортур щодо підслідних, які застосовувались радянськими каральними органами в 30-ті роки минулого століття, пояснюється пануванням у той час в юриспруденції абстрактної "цариці доказів" – власного зізнання обвинуваченого, яке вибивали, незважаючи ні на що.
Начальник Полтавського УНКВС О.Волков та інші співробітники облуправління не були піонерами у цих діях, їхня роль була лише функціональною. Такі ж справи фабрикували по всій Україні.
Вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР від
17 жовтня 1938 року Т.Манько був засуджений "до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього особисто йому належного майна". Вирок виконано того ж дня. У 1957 році Терентія Титовича Манька було реабілітовано.
Не оминула жорстока доля й самого О.Волкова. Його було арештовано 14 січня 1939 року за фальсифікації під час проведення досудового слідства та піддання тортурам підозрюваних. У липні 1941 року Волкова О.О. засуджено в Москві до страти й розстріляно.
“Зоря Полтавщини”, 21 стор., 11_12_09
т. Любченка П.П.".
Тоді Полтавський міськвідділ НКВС арештував ректора Полтавського сільськогосподарського інституту І.Сердюка, ректора Полтавського педагогічного інституту І.Онисіна, начальника кафедри історії ВКП(б) Полтавського військового училища ім. М.В.Фрунзе П.Галича та багатьох інших.
Проте найбільшого розмаху репресії набули після видання наркомом внутрішніх справ СРСР М.Єжовим у листопаді 1937 року наказу, згідно з яким у найближчі чотири місяці в країні необхідно було репресувати 268 950 осіб, із яких 75 950 – відразу розстріляти.
Враховуючи масштабність каральної операції та прохання партійного керівництва України щодо "збільшення лімітів", у лютому 1938 року на посаду начальника Полтавського УНКВС М. Єжов особисто призначив О.Волкова.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Олександр Олександрович Волков народився у 1896 році у селі Маслово Можайського району Московської області в родині ремісника-шапкаря, росіянин. Здобув початкову освіту, рано виявивши кар'єристську жилку. Роботу розпочав розсильним. З 1920-х років – на роботі в органах ДПУ.
Характерним у стилі роботи О.Волкова було "розслідування" масштабних, на багато осіб, справ стосовно контрреволюційних організацій, переважна більшість із яких були фіктивними. Він, як і в цілому радянські каральні органи, перейшов від "галузевого" принципу "створення" антирадянських організацій до "міжгалузевого", за якого співучасниками вигаданої контрреволюційної діяльності ставали люди з різних установ і галузей народного господарства, що давало змогу НКВС репресувати більшу кількість осіб і заплутувати суть справи перед народом.
За період його керівництва у Полтавському управлінні фабрикація і фальсифікація кримінальних справ набули небаченого розмаху. Перші фіктивні протоколи допитів О.Волков, як правило, складав сам, залучаючи до співпраці довіреного слідчого. Ці протоколи визначали головних фігурантів "контрреволюційної організації" і канву всієї справи.
З-поміж інших найгучнішою стала справа так званого "Правотроцькістського обласного центру", до складу якого начебто входили секретар обкому КП(б)У Удовиченко, голова облвиконкому Жученко, завідуючий відділом обкому КП(б)У Харченко, командир 25-ї стрілецької дивізії Прудніков, секретар Лубенського райкому КП(б)У Колотило, секретар Кременчуцького міськкому КП(б)У Шмідт, завідуючий облземуправлінням Харченко, директор Крюківського вагонобудівного заводу Клочков та інші партійні, державні й господарські працівники, а також представники полтавської вузівської інтелігенції (загалом фігурантами справи стали понад сто осіб).
Серед справ періоду "великого терору" типовою є і сфальсифікована справа №4158С за звинуваченням у належності до "Право-троцькістського обласного центру" директора Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва (нині – Національний технічний університет імені Ю. Кондратюка)
Т.Манька.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: Терентій Титович Манько народився в 1904 році у селі Мачухах Полтавського району в родині селян-бідняків, українець. Здобув вищу освіту за фахом інженера-будівельника. Член ВКП(б) з 1921-го по 1938 роки. Був одружений, мав доньку.
Як свідчать наявні матеріали архівної справи, Т.Манько був заарештований у червні 1938 року Полтавським обласним Управлінням НКВС як "активний учасник антирадянської правотроцькістської організації, за завданням якої здійснював контрреволюційну діяльність".
Можна лише уявити, яким нелюдським тортурам він був підданий, щоб визнати таке: "…на шлях організаційної боротьби проти Комуністичної партії і Радянської влади я став із 1934 року, тобто з моменту мого вербування до антирадянської правотроцькістської організації…", яка "…спрямована на насильницьке знищення Радянської влади і усунення Сталінського керівництва шляхом державного перевороту за допомогою капіталістичних держав, що забезпечить прихід до влади троцькістів…"
Як свідчить протокол допиту Т.Манька, датований 6 серпня 1938 року, останній також навів такі "факти шкідництва": "…я поповнював педагогічні кадри інституту із числа класово-ворожих елементів…", "…систематично зривав календаризацію учбового процесу і тим самим зривав лекції з основних предметів…", "…навмисне зривав науково-дослідницьку роботу, хоча на це державою відпускалися величезні кошти…", "…виробничу дисципліну серед студентів і лекторського складу я завалив зовсім…", "… я не вживав ніяких заходів щодо забезпечення студентів, … я їм створив такі умови, що вони буквально тікали з гуртожитку…"
Жорстокість тортур щодо підслідних, які застосовувались радянськими каральними органами в 30-ті роки минулого століття, пояснюється пануванням у той час в юриспруденції абстрактної "цариці доказів" – власного зізнання обвинуваченого, яке вибивали, незважаючи ні на що.
Начальник Полтавського УНКВС О.Волков та інші співробітники облуправління не були піонерами у цих діях, їхня роль була лише функціональною. Такі ж справи фабрикували по всій Україні.
Вироком виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР від
17 жовтня 1938 року Т.Манько був засуджений "до вищої міри кримінального покарання – розстрілу з конфіскацією всього особисто йому належного майна". Вирок виконано того ж дня. У 1957 році Терентія Титовича Манька було реабілітовано.
Не оминула жорстока доля й самого О.Волкова. Його було арештовано 14 січня 1939 року за фальсифікації під час проведення досудового слідства та піддання тортурам підозрюваних. У липні 1941 року Волкова О.О. засуджено в Москві до страти й розстріляно.
“Зоря Полтавщини”, 21 стор., 11_12_09
Рубрика: 
