У нього чи не найбільший серед працівників органів внутрішніх справ області стаж роботи у карному розшуку. Багато було в міліцейських буднях затримань, розслідувань, розкриттів резонансних злочинів. Розповідаючи про своє життя, співрозмовник зізнається, що, незважаючи на нелегку професію, не відмовився б ще раз прожити такі цікаві, насичені подіями, роки.
– Сергію Григоровичу, стати юристом – це був Ваш особистий вибір чи наслідували приклад батьків?
– Батько працював шофером, мама – бухгалтером у радгоспі. Від них перейняв працелюбність, цілеспрямованість і справедливість. Я – перший у сім’ї юрист. Виріс у Чутовому, закінчив Харківський автотранспортний технікум, попрацював певний час водієм, інженером. Якщо говорити про вибір, то під час служби в армії, в автороті, з’явилася мрія працювати у міліції. І коли повернувся додому, мене прийняли на посаду інспектора ДАІ. Вступив заочно до Харківського юридичного інституту. А незабаром керівництво райвідділу доручило роботу дільничного інспектора, причому дільниця була дуже складною – залізнична станція Кочубеївка, чотири колгоспи, звірорадгосп, де траплялися крадіжки ледь не кожний місяць… У 1987 році, коли був ще лейтенантом, запропонували стати начальником відділення карного розшуку району. То був теж не простий вибір, адже я ще не працював у цій службі. Однак зважився, пішов і десять років очолював карний розшук. Після цього був заступником начальника райвідділу – начальником кримінальної міліції в Чутовому.
– Які справи з міліцейської практики найбільше запам’яталися?
– Було страшне вбивство в Артемівці чоловіка і жінки. Зловмисника ми довго шукали, поки його слід знайшовся в Алчевську, просто інтуїція спрацювала. Зв’язався з колегами, і з мого подання злочинця там затримали. “Зоря Полтавщини” свого часу писала про випадок, коли у Полтаві раніше засуджений громадянин убив жінку. Він хотів утекти в Харків, я зупинив автобус біля посту ДАІ на виїзді з Чутового, за прикметами впізнав злочинця. Хоч у нього із собою був ніж, вийшло так, що сам його затримав, посадив у машину і привіз у райвідділ. Взагалі така робота вимагала постійної зібраності, ми ніколи не рахувалися зі своїм часом.
– Досвід правника-розшуковця, певно, допомагав Вам і на іншій роботі?
– Так, у 2001 році відбулися в моєму житті важливі зміни. Андрій Сокіл, відомий полтавський юрист, народний депутат України минулого скликання, працював тоді головою ДПА у Полтавській області. Ми з ним вчилися разом, знали ділові якості один одного, і я погодився на його пропозицію спробувати себе в іншій справі – у податковій міліції. Перейшов заступником начальника, потім став начальником податкової міліції Полтави, а згодом – і області. Вийшов на пенсію за вислугою – 27 років. Робота в карному розшуку враховується “рік за півтора”. Але ж не будеш у 43 роки класичним пенсіонером, коли ще повен сил і енергії. Тоді була вільна посада начальника державної виконавчої служби в Полтавській області, працював там. Нині очолюю громадську приймальню у Полтаві народного депутата України від Партії регіонів Дмитра Святаша. Я є також заступником керівника управління Всеукраїнської спеціальної колегії з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Полтавській області.
– Розкажіть, чим займається ця структура?
– Це дуже серйозна громадська організація нинішніх чи колишніх досвідчених правоохоронців. Ми співпрацюємо з правоохоронними органами в питаннях боротьби з корупцією і організованою злочинністю, виявлення їхніх проявів. Людей   приходить дуже багато, робота майже оперативна. Отримавши “сигнал”, ми повинні перевірити його і вжити заходів, частково – розшукових. Беремо пояснення, документуємо, направляємо матеріали в правоохоронні органи. До нас звертаються і анонімно, якщо людина, скажімо, боїться назватися. Але прізвище і посаду того, хто бере хабарі, називати треба. До нас можна дзвонити за телефонами: 61-59-21 (центральний офіс) і 7-47-40 (громадська приймальня). Приймальня народного депутата Дмитра Святаша у Полтаві відкрита лише три тижні тому, але вже можна судити про її ефективність. У Кременчуці, де дуже дієва організація Партії регіонів, така приймальня працювала й раніше. Я теж “регіонал”.
– Підходимо до теми депутатства, політичної діяльності, адже тепер всі депутати є й політиками. Вас обирали депутатом Чутівської районної ради, двічі – Полтавської обласної ради. Чим для Вас є депутатська робота – громадським навантаженням, способом реалізуватися, зробити щось масштабне?..
– Перший раз у районну раду мене висунув трудовий колектив одного з сільгосппідприємств, я тоді був заступником керівника райвідділу внутрішніх справ – начальником кримінальної міліції. Громадських навантажень ніколи не боявся, але на оперативній роботі не завжди вистачало часу для депутатських справ. Був у комісії по законності і правопорядку. А вже в обласну раду мене обрали, коли став начальником податкової міліції Полтави. Працював у бюджетній комісії. Нею дуже вміло керував Олександр Матвієнко, я в нього багато чого навчився. Обирався в першу свою каденцію до облради за мажоритарним принципом. Нас було 12 кандидатів від району, обирали трьох. Основною моєю метою було принести користь рідному Чутівському району. У той час і каналізацію змогли прокласти в Чутовому, її раніше взагалі не було в райцентрі. Багато тоді вдалося зробити для газифікації Чутівського району за сприянням нині покійного народного депутата України Івана Четверікова. Коли почали депутатам виділяти кошти для матеріальної допомоги виборцям, стало можливим реальніше допомогти людям. Прохань дуже багато. Думаю, жодна людина не скаже, що зверталася до мене, а  я не допоміг. Тепер, коли політика виходить на перший план, і депутатів обирають за партійними списками, я скажу, що в обласній раді стало дещо складніше працювати. Раніше по-іншому сприймалися проблеми людей, а тепер кожен більше хоче “пропіаритись”, поговорити про свою політичну силу. Під усе підводиться політичне підгрунтя. Це, я вважаю, не зовсім правильним.
– Отож яка, на Вашу думку, система виборів до місцевих рад є ефективнішою – мажоритарна чи пропорційна?
– Однозначно – мажоритарна. І не тільки для районних, обласних рад. Я думаю, що така система повинна бути і у Верховній Раді. Обирався колись у Чутівському районі один депутат. Вибрали його, він багато обіцяв і зник, не приїздив у район. Але коли люди почали порушувати питання про відкликання цього депутата, з’явився дуже швидко, і робота пішла – газифікація, будинок престарілих будували в Артемівці… Якщо депутат знає, що йому потрібно звітувати про свою роботу, то він відповідальніше ставитиметься до обов’язків. При партійних виборах такої відповідальності немає. Я не розумію постановку питання про відкриті списки. Це нічого не дасть виборцям. Все одно в списках будуть ті, хто пройде по відсотках. Є достойні, а є й недостойні. Як людині обирати, вона ж голосує за партію? Я думаю, що мажоритарна – одна з кращих виборчих систем у світі. Звернулася до мене жінка з Полтавського району, у неї дуже хворий батько (інвалід 1 групи), хата згоріла, і вона не може знайти нікого, хто б допоміг. Я закріплений за Чутівським районом, надаю матеріальну допомогу його мешканцям із тієї суми, яка виділяється для цього депутатам. Телефоную в обласну раду, запитую, хто закріплений за Полтавським районом, щоб я міг попросити колегу допомогти цій жінці. У нас більше половини депутатів обласної ради живуть у Полтаві, тобто реально до районів відношення не мають. Є такі обранці, котрі ведуть депутатську роботу в районах, за якими закріплені, а є й такі, котрі нікуди не виїздять. То мені пояснили, що не буде порушенням, якщо я допоможу цій громадянці сам, зі свого фонду. Я це зроблю, але плутанина існує. Раніше виборці знали свого депутата. А якщо зараз запитати в людей, хто з депутатів обла
сної ради закріплений за їхнім містом чи районом, вони цього не знають.
– Ви працюєте у постійній комісії обласної ради з питань забезпечення законності й правопорядку. Які програми, питання ініціює ця комісія, що Ви хотіли відзначити в її роботі?
– У нас сильна комісія, очолює її досвідчений депутат Олександр Масенко, який має великий досвід роботи у Верховній Раді. Він часто ініціює розгляд, розв’язання актуальних питань. Ми контролюємо виконання програм профілактики злочинності, безпеки дорожнього руху, допомоги людям, які звільняються з місць позбавлення волі, тощо. Заходи цих програм часто обговорюємо. Кілька разів заслуховували на засіданнях комісії питання ефективності використання виділених коштів, і постійно у нас є зауваження до цього. Багато наших зауважень враховані. Без погодження комісії жодна профільна програма не починає працювати. У нашій комісії 12 чоловік. Всі професіонали, активні депутати, працюємо злагоджено. На наші звернення завжди є належна реакція. При будь-якій ситуації, скарзі треба завжди вислуховувати обидві сторони. Ми зобов’язані розібратися об’єктивно. Це кажу як юрист.
– Ваші діти теж стали юристами?
– Так, пішли моєю стежкою. Старший син Ігор працював у прокуратурі, тепер – суддя. Молодший Андрій – студент Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. І шестирічний онук Сергійко хоче продовжити династію й стати правоохоронцем.
– Як, на Ваш погляд, як правоохоронця, котрий має великий досвід роботи, змінюється суспільство?
– З точки зору правопорядку – зміни не на краще. Коли я прийшов у районний карний розшук, то за рік траплялося 2–3 вбивства, а зараз – 18–20. Люди стали більш корисливими. Отож дуже важливим нині є правове виховання. Основи правознавства, на мою думку, треба викладати в школі не один рік, а три-чотири.
– Відпочинок, мабуть, любите сімейний?
– Люблю із внуком погратися, люблю спілкування з природою, риболовлю. І полювання, але тут головне – не трофеї, а можливість почути звуки лісу чи річки, побачитися з друзями, посидіти з вудкою на березі мальовничої водойми, відпочити душею.
– Сергію Григоровичу, чи є у Вашому житті якась знакова подія, яку б хотіли повторити?
– Якщо повернути час із того моменту, як закінчив школу, то прожив би знову так само.
“Зоря Полтавщини”, 8_12_09, 2 стор.