Молода сім'я придбала частину будиночка на вулиці Пушкіна. Незабаром з'явилася на світ і донька. На початку 1970-х, коли полтавці масово перебиралися зі стареньких халупок у п'ятиповерхові "хрущовки", отримали (теж у листопаді!) нову омріяну квартиру й Атаманенки.
– Рідні наші Браїлки! – каже Тетяна. – З ними пов'язане все моє життя. Пішла у новозбудовану 13-ту школу. І наша з чоловіком Костянтином донька Ксюша виросла в тій квартирі, тут зростає її синочок, правнук батьків, Ванечка, якому зараз два з половиною роки. Ми там живемо й досі, у батьківській квартирі, чотири покоління разом. Батько Володимир Андрійович працював на м'ясокомбінаті більше 30 років. Заочно закінчив тодішній технікум м'ясної промисловості. Цікаво, що цей навчальний заклад став для нас сімейним. Там вчилися і ми з братом. Мама була співробітницею обласної станції переливання крові. Потім довгий час працювала в промтоварному магазині, звідти й на пенсію пішла. Співати любила змолоду і нині співає. Тато грає на баяні ще з часів армії. Часто, як зберемося всі разом, звучать пісні. Мама має сильний голос. І маленький Ваня потяг до музики виявляє. На іграшковій гармошці грати навчився, підігрує прабабусі. А прадіда зве Вовою.
Батьки виростили хороших дітей. Таня після технікуму отримала вищу економічну освіту. Зараз працює на ВАТ "Полтавамаш".
Віктор відсвяткував уже срібне весілля, його дружина Лідія – інженер-конструктор на ВАТ "Лтава". Їхня дочка Оля, перша внучка дідуся й бабусі, закінчила школу з
золотою медаллю, педагогічний університет – із червоним дипломом. Стала хіміком-біологом. З дитинства захоплювалася танцями, англійською мовою, ходила в театральну студію при Палаці культури турбомеханічного заводу. Молодшій онучці Оксані – 22 роки, закінчила Полтавський національний технічний університет за спеціальністю "облік і аудит". Теж гарно танцює, малює, рукодільниця.
Зараз найбільша увага великої родини – найменшому, Ванечці. Він уже ходить в дитсадок, бо мама знайшла роботу бухгалтера. Молоді бабуся і дід, старші прабабуся і прадідусь теж знаходять час поняньчитись із ним, допомагаючи молодшому поколінню. А як же? Головне – взаємодопомога.
– Мама завжди була у нас хранителькою домашнього вогнища, дбала про затишок у домі. Вона дуже смачно готує, за всіх переживає, розпитує кожного, як справи, – розповідають дорослі діти напередодні золотого весілля батьків. – А тато приймає важливі рішення, ми всі з ним постійно радимося з різних житейських проблем. Ще з нашого дитинства заведено відзначати в колі родини дні народження, дати весіль, Новий рік, інші свята.
Після того, як Атаманенки пішли на пенсію, із задоволенням займаються дачними справами. Дача – у рідному Решетилівському районі. Їздить туди родина машиною або потягом. Глава сім'ї захопився бджолярством, разом із зятем доглядають шість вуликів.
До знаменної події діти і внучки готують ювілярам свято з сюрпризами. Ця розповідь у газеті – один із них. Віктор і Тетяна згадують, що батьки ніколи не залишали їх без уваги. Влітку любили всім сімейством погуляти в красивих полтавських парках, сходити в кіно, театр. Зимою разом каталися на лижах. Раніше це був популярний вид активного зимового дозвілля. А тепер у місті й не побачиш лижника. Запам'ятався дітям і сімейний відпочинок у санаторії "Лісові поляни" біля Полтави.
– У наших батьків було і є звичайне життя, як у всіх людей їхнього покоління, – робота, дім, діти, внуки. Начебто нічого особливого, але розповідати про них можна дуже багато, – додає Тетяна. – Вони дуже гостинні, привітні люди, мають багатьох друзів. Дружні сімейні посиденьки з кумами, виїзди на природу – все це було у нас завжди, і вже наші сім'ї перейняли такі традиції. І між собою батьки дуже дружні, завжди одне за одного горою стоять. У будь-яких справах, у будні й свята – завжди разом. Навіть ходять всюди удвох. Якщо мама вийде до магазину одна, сусіди в дворі запитують: "А де ж ваша половинка?" І справді, наші батьки – наче дві частинки одного цілого. Мені здається, будь-яка пара мріяла б прожити спільні піввіку так, як прожили вони. Хочеться подякувати татові й мамі за ласку і любов, за виховання, за їхні поради, за увагу до нас. За тепле щасливе дитинство, затишок у домі, за нинішні спільні обіди по вихідних, на які запрошує мама, підтримку і допомогу вже нашим родинам. Нехай їм здоровиться ще довгі-довгі літа!