Серед існуючих політичних партій чи не найзмістовнішу і найдраматичнішу історію має Народний Рух України, серед найяскравіших досягнень якого, безумовно, – здобуття українським народом державної незалежності, за яку так самовіддано змагався Рух. За своїм  20-річним віком НРУ є хоч і молодим, але політичним ветераном, і його досвід усе більше привертає увагу як істориків, так і політологів.
Досліджувати об’єктивно історію тієї чи іншої політичної партії неможливо без осмислення комплексу різноманітних джерел (статутних документів, протоколів, періодики, спогадів, епістолярії, листівок та ін.). Тоталітарна система добре усвідомлювала значення такого роду документів та їх збереження. Тож до 1991 р. комуністична партія не випадково мала свою розгалужену мережу відомчих архівів, які впродовж десятиліть планово комплектувалися. Сьогодні державні архівні установи співпрацюють із політичними партіями та громадськими організаціями зовсім в інших умовах. Але, якщо є довіра і співпраця політичних сил до державної установи (не тільки у центрі, а й на місцях), то нащадки гарантовано отримають можливість досліджувати увесь спектр суспільно-політичного життя як перебудовчого періоду, так і періоду незалежної України.
Спробую охарактеризувати комплекс джерел з історії Полтавської обласної організації НРУ, який зберігається у Державному архіві Полтавської області.
Перший блок дотичних до цієї теми документів, доволі специфічних, початкового ще періоду діяльності НРУ за перебудову, містяться у фонді Полтавського обкому КП України. У другій половині 1980-х років до партійних структур продовжувала надходити вся інформація щодо соціально-політичної та економічної ситуації в області, у тому числі й щодо діяльності так званих неформалів, перших громадсько-політичних організацій, культурно-просвітницьких клубів. Як правило, така інформація надходила за підписом начальника Полтавського управління внутрішніх справ або прокурора області й стосувалася передовсім участі представників неформальних організацій у виборчих кампаніях (1989–1990), заходах місцевого забарвлення: щодо пошанування пам’яті Симона Петлюри (1990), підняття національного прапора у Кременчуці (1990) та Полтаві (1991), організації бурхливих екологічних мітингів у Кременчуці (1988), недопущення урочистостей з нагоди річниць Полтавської катастрофи 1709 р. (1989– 1990) та ін.
Незважаючи на певну упередженість, документи цього напряму є досить інформативними. Вони свідчать, що кожний крок опозиційних сил уважно відстежувався владними структурами. Існували сили, задіяні у нейтралізації опозиційних заходів, дискредитації регіональних рухівських чи інших демократичних лідерів. Та чим більше перепон чинилося партапаратом у цей період, тим чисельнішими та міцнішими ставали осередки Руху, зокрема на Полтавщині, де 7–8 квітня 1990 року була вже оформлена крайова організація. Осередки НРУ в цей період існували у Полтаві, Кременчуці, Хоролі, Лубнах, Великій Багачці, Лохвиці, Гадячі, Чорнухах, Чутовому, Решетилівці; ініціативні групи – у Козельщині, Кобеляках, Зінькові. Якщо спочатку зібрання демократичних сил (прихильників Руху) в містах та районних центрах області відбувалися у руслі перебудовчих процесів, то зовсім скоро вони почали набувати чіткого національного забарвлення.
Узагалі 1990 рік для демократичних сил краю виявився напрочуд вдалим. Про Рух заговорили як про серйозну опозиційну владі політичну силу. Його представники вперше були обрані до міських рад, зокрема Полтави та Кременчука, ініціювали розгляд низки стратегічних питань на сесіях. Одне з таких принципових питань, що розглядалося на сесії Кременчуцької міської ради при бурхливому протистоянні, – підняття у наддніпрянському місті синьо-жовтого національного прапора. Попри блокування більшості прокомуністично налаштованих депутатів, ця акція врешті-решт завершилася успішно, водночас набувши досить широкого резонансу в області.
Зрозуміло, що існує багато поглядів на цю непересічну подію. Ми ж для прикладу наведемо інформацію, що виявлена нами у партійних документах, зокрема у спецповідомленні чергового управління МВС по Полтавській області. Події того дня у цьому документі розписано практично по хвилинах:
“24 серпня 1990 року о 9 годині в м. Кременчуці розпочала роботу сесія міської ради. При обговоренні порядку денного демократичним блоком була внесена пропозиція про включення питання по націоналістичній символіці. При голосуванні це питання не було включено. В знак протесту представники демблоку в кількості 57 чоловік залишили зал засідань. Оскільки кворуму для проведення сесії не було, для рішення питання щодо продовження роботи була створена радча комісія. О 16 год 30 хв сесія продовжила роботу, включивши до порядку денного питання про національну символіку. Біля будинку міськради знаходились члени РУХу в кількості 50 чол. О 18 год 20 хв з імпровізованої трибуни мітинг відкрив народний депутат СРСР М.Куценко, де зібралося близько 2 тис. чоловік. О 19 год 5 хв шість священнослужителів з м. Чернігова та Івано-Франківська освятили синьо-жовтий прапор, а о 19 год 40 хв прапор було піднято на саморобному флагштоці біля будинку міськради. О 20 год 45 хв мітинг закінчився. 3 21 год     10 хв до 21 год 30 хв проходила церемонія освячення пам’ятника Т.Шевченку по вул. 1 Травня, де знаходилося близько 300 чол. …”
Компартійні органи, які до останнього часу зберігали розгалужену систему організаційних та пропагандистсько-агітаційних структур, наприкінці 1980-х, навіть в обласних центрах, уже не могли контролювати ситуацію. Вони здебільшого діяли шаблонно, методами тиску, що нерідко викликало зворотній ефект. Крім того, загострювалися суперечності між первинними партійними організаціями і керівними комітетами. Наростало непорозуміння між обкомами, міськкомами, райкомами партії та ЦК КПРС і його Політбюро. Чимало представників керівного складу вагалося при прийнятті тих чи інших рішень, не кажучи вже про рядових комуністів, які нерідко брали участь в опозиційних режиму акціях. Приміром, на установчому з’їзді Руху, який відбувся з 8 по 10 вересня 1989 року в Києві, Полтавську область представляли 25 чоловік, 5 із яких належали до КПРС. Так принаймні свідчать документи того ж Полтавського обкому КП України.
Ще один цікавий штрих перебудовчого часу. Виступи опозиційно налаштованого населення, що проявлялися у тій чи інший формі, виявилися досить несподіваними для місцевих владних структур, які звикли діяти лише в умовах однопартійності. Аналіз офіційних документів свідчить, що наприкінці 1980-х років органи влади і партійні структури перебували у деякій розгубленості, вони відставали від динаміки суспільно-політичних процесів, не встигали вирішувати нагальні проблеми, які, немов ракові пухлини, визрівали на місцях.
Тепер щодо іншого напрямку джерел – документів Полтавської крайової організації НРУ.
Найдавніші з них датовані 1989 роком. Це звернення Полтавського ініціативного комітету НРУ за перебудову до полтавців; витяги з протоколів засідань міського громадсько-політичного клубу “Діалог” та резолюція зборів його членів на підтримку ідеї створення НРУ на Полтавщині; заклики Полтавського осередку НРУ на мітингах протесту. Як бачимо, кількість їх досить мізерна, тому вони й не можуть віддзеркалити усього спектра роботи, який тоді виконував місцевий Рух.
Окрему групу джерел складають статутні документи, копії свідоцтв про реєстрацію Полтавської крайової організації НРУ, міських та районних організацій. Станом на 1 липня 1998 року на Полтавщині вже було16 районних (Великобагачанська, Глобинська, Диканська, Кобеляцька, Котелевська, Лохвицька, Машівська, Новосанжарська, Оржицька, Полтавська, Пирятинська, Чорнухинська, Жовтневого, Київського та Ленінського районів міста Полтави) та 5 міських організацій (Комсомольська, Кременчуцька, Лубенська, Миргородська, Полтавська). Кількість зареєстрованих організацій не була сталою, деякі з них не витримали перевірку часом і припинили свою діяльність (приміром, Оржицька районна організація).
Надзвичайно цікавим джер
елом для дослідників є інформаційні бюлетені. Від 1991 року вони друкувалися щотижня виконкомом Крайового Руху у вигляді машинописних листків (формат А-4) накладом у 40 примірників. Бюлетень випускався на основі інформації, отриманої від представників районних (міських) організацій НРУ та центральних органів НРУ, окремих повідомлень у ЗМІ. Незважаючи на малий наклад, зміст такого бюлетеня доводився практично до кожного рухівця. З 18 березня 1995 року в Полтаві почав виходити інформаційний бюлетень “Полтава-Рухінформ” – видання крайової організації НРУ та обласного товариства “Просвіта” ім. Т.Шевченка. На сторінках часопису подавалася найрізноманітніша інформація з економічного ті соціально-політичного життя Полтави та області, зокрема діяльності НРУ: виступи і коментарі народних депутатів націонал-демократичного табору, повідомлення про численні акції Руху, товариства “Просвіта”. Доповнюють цей блок джерел прес-релізи прес-центру “Полтава-Рухінформ” за 1996–1999 роки.
На основі документів, зокрема протоколів, можна виокремити найвагоміше, визначити дати проведення крайових конференцій НРУ, ознайомитися з актуальними питаннями, що порушувалися рухівцями у той чи інший період, скласти хронологію найважливіших соціально-політичних подій.
Насиченим, приміром, видався 1996 рік. Того року на Полтавщині набирала обертів ініційована НРУ кампанія щодо підтримки узгодженого проекту демократичної конституції; у містах та районах області відбувалися зустрічі з народними депутатами, конституційні наради, “круглі столи”. Відповідно до рішення проводу Полтавської крайової організації від 23 лютого 1996 року при організації було створено військову колегію, а 17 жовтня 1996 року засновано центр “Рух – проти мафії”. Крім того, 30 листопада 1996 року смт Глобине, міста Кременчук та Миргород відвідав голова НРУ В’ячеслав Чорновіл, який узяв участь в установчій конференції Глобинської райорганізації НРУ, провів низку зустрічей із мешканцями краю та прес-конференції для представників ЗМІ.
У фонді відклалася певна кількість листів, у яких висвітлена робота обласної організації щодо підтримки фермерства на Полтавщині, листи-подяки вихідцям із Полтавщини у діаспорі (Канада) за надану гуманітарну допомогу, листи до ЦВК про порушення законодавства під час проведення виборчих кампаній та ін.
Варто зазначити, що інформація з рухівської тематики міститься також у науково-довідковому фонді Держархіву, зокрема на шпальтах місцевих часописів “Зоря Полтавщини”, “Полтавська думка”, “Комсомолець Полтавщини” (“Молода громада”), “Полтавський вісник”, “Полтавщина”, “Вечірня Полтава”, “Інформаційний бюлетень”, “Майдан” та ін. Переконаний, що матеріали мають якнайшвидше увійти до наукового обігу. Історія НРУ має бути написана.