Святкова – бо свято працівників освіти, чи, як ми звикли його називати, День учителя, – для нас із дитинства пахне осінніми чорнобривцями.
Ірина Аркадіївна Ханжина двадцять п'ять років переступає поріг цієї школи, нині – Полтавської гімназії № 9. Росіянка, починала працювати 28 років тому вчителем російської мови у Німеччині, коли чоловік був військовим. А повернувшись у Полтаву, де закінчувала педагогічний інститут, погодилася працювати у початковій школі. Нині її українська мова звучить вишукано й ніжно.
– У мене була така вчителька – наш декан, Ольга Дмитрівна Бондаревська, що не вивчити українську було неможливо! – пояснює із захопленням Ірина Аркадіївна.
Вона з дитинства мріяла бути вчителькою, а тому й за плином років не помітила жодних кардинальних змін у завданні педагога: любити дітей, бути поруч із ними, навчати. Щоразу йти із ними від першого до четвертого класу. Помічати, як вони змінюються, дорослішаючи. І як змінюються загалом під впливом часу – нинішні діти дуже розумні, вони ще до школи засвоюють багато різної інформації, володіють комп'ютером, читають і мають бажання навчатися. Вони дають такий заряд учителю, що з ними постійно хочеться знати більше.
Окрім того, є й конкретний вимір змін, продиктованих часом: сьогодні школярики знають, хто вони, в якій країні живуть. Вони люблять і вивчають Україну, подорожують зі своєю учителькою – були в Харкові, Решетилівці, Опішні, Чутовому, відвідують музеї у Полтаві. Батьки охоче підтримують такі починання, бо й самі вони – люди переважно із вищою освітою, а багато хто в цій же школі навчався.
Але діти – як діти, і 3-А, в якому аж 36 учнів, такий гамірливий – лише відвернися на мить, і він здається некерованим. Але тільки не для Ірини Аркадіївни: два її слова – і вже стало тихо, руки на партах, оченята всміхаються назустріч.
Вона може детально розповісти про кожного: Тимур Чорнуха, наприклад, дуже артистичний, то порадила батькам відвести його у театральну студію при школі мистецтв. Аня Шевченко та Дарина Рибалко і танцюють, і малюють, і співають. Михайлик Янченко займається технічним моделюванням… Ці 12 дівчат і 24 хлопці – уже колектив, вони допомагають одне одному, підтримують, відчувають свою відповідальність.
Олега Мельника називають найлагіднішим хлопчиком у класі. По секрету він мені розповів, що до свята сам виготовляє для своєї вчительки листівку – то його улюблене заняття у вільний час. А раніше, коли ходив у групу подовженого дня, допомагав учительці, як сам каже, "виховувати дітей" – за те йому навіть подяку у щоденник записали. Хто знає, може, так і починається шлях до учительської професії?
“Зоря Полтавщини”, 1 стор., 2_10_09
Ірина Аркадіївна Ханжина двадцять п'ять років переступає поріг цієї школи, нині – Полтавської гімназії № 9. Росіянка, починала працювати 28 років тому вчителем російської мови у Німеччині, коли чоловік був військовим. А повернувшись у Полтаву, де закінчувала педагогічний інститут, погодилася працювати у початковій школі. Нині її українська мова звучить вишукано й ніжно.
– У мене була така вчителька – наш декан, Ольга Дмитрівна Бондаревська, що не вивчити українську було неможливо! – пояснює із захопленням Ірина Аркадіївна.
Вона з дитинства мріяла бути вчителькою, а тому й за плином років не помітила жодних кардинальних змін у завданні педагога: любити дітей, бути поруч із ними, навчати. Щоразу йти із ними від першого до четвертого класу. Помічати, як вони змінюються, дорослішаючи. І як змінюються загалом під впливом часу – нинішні діти дуже розумні, вони ще до школи засвоюють багато різної інформації, володіють комп'ютером, читають і мають бажання навчатися. Вони дають такий заряд учителю, що з ними постійно хочеться знати більше.
Окрім того, є й конкретний вимір змін, продиктованих часом: сьогодні школярики знають, хто вони, в якій країні живуть. Вони люблять і вивчають Україну, подорожують зі своєю учителькою – були в Харкові, Решетилівці, Опішні, Чутовому, відвідують музеї у Полтаві. Батьки охоче підтримують такі починання, бо й самі вони – люди переважно із вищою освітою, а багато хто в цій же школі навчався.
Але діти – як діти, і 3-А, в якому аж 36 учнів, такий гамірливий – лише відвернися на мить, і він здається некерованим. Але тільки не для Ірини Аркадіївни: два її слова – і вже стало тихо, руки на партах, оченята всміхаються назустріч.
Вона може детально розповісти про кожного: Тимур Чорнуха, наприклад, дуже артистичний, то порадила батькам відвести його у театральну студію при школі мистецтв. Аня Шевченко та Дарина Рибалко і танцюють, і малюють, і співають. Михайлик Янченко займається технічним моделюванням… Ці 12 дівчат і 24 хлопці – уже колектив, вони допомагають одне одному, підтримують, відчувають свою відповідальність.
Олега Мельника називають найлагіднішим хлопчиком у класі. По секрету він мені розповів, що до свята сам виготовляє для своєї вчительки листівку – то його улюблене заняття у вільний час. А раніше, коли ходив у групу подовженого дня, допомагав учительці, як сам каже, "виховувати дітей" – за те йому навіть подяку у щоденник записали. Хто знає, може, так і починається шлях до учительської професії?
“Зоря Полтавщини”, 1 стор., 2_10_09
Рубрика: 
