Ми – це голова НСЖУ Ігор Лубченко, в.о. гендиректора УНІАНу Олександр Харченко, головні редактори газет “Подільські вісті” (м. Хмельницький) та “Нова доба” (м. Черкаси), голови обласних організацій НСЖУ Йосип Ядуха, Сергій Томіленко та автор цих рядків. Дев’ятигодинний безпосадковий переліт “Боїнгом” вітчизняної авіакомпанії “Аеро-Світ” з Києва до Пекіна, разом із п’ятигодинною різницею в часі, видався досить буденним і монотонним на фоні побаченого впродовж шести днів відрядження до країни торжества державного “капіталістичного соціалізму”. Побачене не просто вразило, воно “вбило наповал” розмахом перемін і невідворотністю їх поступу. Ці враження – як у казці, де від злиднів до багатства один крок. Та як боляче, що цей крок зроблений не нами…
Не хочеться акцентувати на соціально-економічному підгрунті, з якого наша держава розпочала свій незалежний поступ у 1991 році. Це добре усім відомо, бо ми тоді були одними з найпотужніших у Європі та світі за потенціалом. Китай же на той час ще балансував на межі бідності. Про зміни, що відбулися, – в інформації Національного бюро статистики Китаю.
* У 1949 році дохід на душу населення не перевищував 100 юанів (за курсом 2009 р. це близько 15 дол. США). У 2008 р. міські жителі заробляли 15784 юані (більш як 2300 дол. США).
* До 1985 року китайці уперто боролись за право хоча б якось харчуватися і зодягатися. Практично усі товари народного споживання продавались по талонах. Якщо в 1957 р. витрати на їжу складали 130 юанів на людину, то в 2007 р. – 3628 юанів.
* До 1978 р. одяг 3 роки з моменту покупки вважався новим, затим його треба було носити ще стільки ж. Та й після цього громадян закликали утримуватися від обновок ще три роки – їм рекомендували латати старі речі. В 1957 р. середньостатистичний китаєць щорічно купляв 0,7 одиниці готового одягу, а в 2007 р. – 7,82 комплекта.
* У 1981 р. на 100 міських сімей припадало в середньому 0,6 телевізора, 6 пральних машин, 0,2 холодильника, 13 магнітофонів, а вже у 2007 р. – 137,8 телевізорів, 95 холодильників і 96,8 пральних машин. Крім того, у 2007 р. на 100 сімей припадало по 165 мобільних телефонів, 54 комп’ютери і 6 автомобілів.
* У 1949 році 70% міських сімей чисельністю 3–5 осіб жили під одним дахом у саманних будинках. У 2007 р. на одного міського жителя припадало 22,6 кв.м житла, а на сільського – 31,6 кв.м. Йдеться про цегляні, дерев’яні забудови й будинки із залізобетону. Нині їх частка досягла 86,4% від загальної кількості житлового фонду країни.
* У 2007 р. обсяги національних транспортних перевезень склали 22,27 млрд чоловік.
* З 1998 р. у країні 5-денний робочий тиждень, максимальна тарифна відпустка на рік – два тижні. Крім того, тижневі свята на честь 1 травня і 1 жовтня.
* Річний баланс коштів на депозитних ощадних рахунках склав у 2007 р. 17253,42 млрд юанів, що у 818,3 (!) разу більше, ніж у 1978 р. У перерахунку на американську валюту – це 2 трильйони 300 мільярдів доларів!
* У 2007 р. в умовах, що близькі до межі бідності, мешкало 28,41 млн сільських жителів. У країні загалом більше одного мільярда населення.
* За розрахунками і прогнозами аналітиків та експертів, згідно з національними програмами побудова “гармонійного квітучого суспільства” в Китаї завершиться через 10 років.
А що буде у 2020 році з Україною? Втім, мовиться про Китай, то бодай деякі подорожні враження.
Декому комуністичний Китай нагадує Радянський Союз зразка епохи Брежнєва–Андропова–Черненка. Бо опівдні там на вулицях практично порожньо – усі працюють. А хіба це погано – що працюють? Я особисто не бачив ні у Пекіні (офіційно 13 млн населення), ні у Нанкіні (7 млн) хлопців чи дівчат із пивом у руках ні на вулицях, ні деінде; сміття та ям на дорогах і тротуарах; бомжів і п’яниць (правда, повії увечері біля готелю “трудились”); і ще багато чого, що вже наостогидло на рідній землі: у побуті, в політиці, на телебаченні… Зате бачив новобудови: парки, стадіони, супермаркети, літаки й автомобілі, аеропорти, готелі – усе надсучасне.
Китайські колеги-журналісти – як ми в епоху Горбачова: дуже допитливі, а все ще боязкі, бо їх видання належать “керівній і спрямовуючій” партії, а за всім стежить недремне око органів. Та тиражі й аудиторії – мільйонні, а від господарської діяльності – і нерухомість, і статки. Хоча які – так і не допитались. Поліграфічна база газет, технічне оснащення електронних ЗМІ, Інтернет – на рівні світових стандартів, як, власне, і все у країні.
Щодо кухні. Рис і локшина на столі є завжди. Як і чай – зелений. М’ясо – куряче, яловичина, свинина. А сала не їдять. То ми “давились” полтавським – навіть у наше посольство передали добру чверть із цибулиною, часничиною і… пляшкою “Президентського стандарту”. А ще – книгу з рецептами полтавських страв із “Енеїди” Івана Котляревського. Ще в Китаї подають багато овочів і стебел рослин із соусами. “Продвинуті” городяни зазвичай п’ють вино, а нас пригощали ще й місцевою горілкою – з рису і женьшеню. Міцна, як наш первак, та трохи смердюча. Смажених горобців не подавали, а перепілками, скорпіонами, личинками мурах і чимось іще – екзотичним – частували. А їсти можна і паличками – зовсім не складно. Їжа вся здорова, може, від того й живуть китайці довше за нас.
Посол України в Китаї Юрій Костенко – наш земляк, полтавець. Кадровий дипломат, читач “Зорі Полтавщини” з 50-х років. Надзвичайно переймається перспективами двосторонньої співпраці між нашими державами, тим паче, що Пекін і Київ – міста-побратими. КНР зацікавлена у співпраці у сферах торгівлі, сільського господарства, авіації й космонавтики. Ми – в реалізації масштабних проектів в області інвестицій і будівництва інфраструктури в підготовці до Євро-2012. Досить плідними ще донедавна були і партнерські стосунки Полтавщини з КНР. Зокрема, в Пекіні було представництво КрАЗу, а Полтавський ГЗК у першому півріччі ц.р. довів експорт котунів у Піднебесну до 52% від загальної структури експорту…
Уже в літаку, дорогою додому, я звернув увагу на те, що пасажири – все більше китайці, особливо молодь. “Їдуть на навчання. До нас”, – гордо подумалось. А ми в них чи навчимось бодай чогось?..
Київ – Пекін – Нанкін – Пекін – Київ.
“Зоря Полтавщини”, 30_09_09, 2 стор.
Не хочеться акцентувати на соціально-економічному підгрунті, з якого наша держава розпочала свій незалежний поступ у 1991 році. Це добре усім відомо, бо ми тоді були одними з найпотужніших у Європі та світі за потенціалом. Китай же на той час ще балансував на межі бідності. Про зміни, що відбулися, – в інформації Національного бюро статистики Китаю.
* У 1949 році дохід на душу населення не перевищував 100 юанів (за курсом 2009 р. це близько 15 дол. США). У 2008 р. міські жителі заробляли 15784 юані (більш як 2300 дол. США).
* До 1985 року китайці уперто боролись за право хоча б якось харчуватися і зодягатися. Практично усі товари народного споживання продавались по талонах. Якщо в 1957 р. витрати на їжу складали 130 юанів на людину, то в 2007 р. – 3628 юанів.
* До 1978 р. одяг 3 роки з моменту покупки вважався новим, затим його треба було носити ще стільки ж. Та й після цього громадян закликали утримуватися від обновок ще три роки – їм рекомендували латати старі речі. В 1957 р. середньостатистичний китаєць щорічно купляв 0,7 одиниці готового одягу, а в 2007 р. – 7,82 комплекта.
* У 1981 р. на 100 міських сімей припадало в середньому 0,6 телевізора, 6 пральних машин, 0,2 холодильника, 13 магнітофонів, а вже у 2007 р. – 137,8 телевізорів, 95 холодильників і 96,8 пральних машин. Крім того, у 2007 р. на 100 сімей припадало по 165 мобільних телефонів, 54 комп’ютери і 6 автомобілів.
* У 1949 році 70% міських сімей чисельністю 3–5 осіб жили під одним дахом у саманних будинках. У 2007 р. на одного міського жителя припадало 22,6 кв.м житла, а на сільського – 31,6 кв.м. Йдеться про цегляні, дерев’яні забудови й будинки із залізобетону. Нині їх частка досягла 86,4% від загальної кількості житлового фонду країни.
* У 2007 р. обсяги національних транспортних перевезень склали 22,27 млрд чоловік.
* З 1998 р. у країні 5-денний робочий тиждень, максимальна тарифна відпустка на рік – два тижні. Крім того, тижневі свята на честь 1 травня і 1 жовтня.
* Річний баланс коштів на депозитних ощадних рахунках склав у 2007 р. 17253,42 млрд юанів, що у 818,3 (!) разу більше, ніж у 1978 р. У перерахунку на американську валюту – це 2 трильйони 300 мільярдів доларів!
* У 2007 р. в умовах, що близькі до межі бідності, мешкало 28,41 млн сільських жителів. У країні загалом більше одного мільярда населення.
* За розрахунками і прогнозами аналітиків та експертів, згідно з національними програмами побудова “гармонійного квітучого суспільства” в Китаї завершиться через 10 років.
А що буде у 2020 році з Україною? Втім, мовиться про Китай, то бодай деякі подорожні враження.
Декому комуністичний Китай нагадує Радянський Союз зразка епохи Брежнєва–Андропова–Черненка. Бо опівдні там на вулицях практично порожньо – усі працюють. А хіба це погано – що працюють? Я особисто не бачив ні у Пекіні (офіційно 13 млн населення), ні у Нанкіні (7 млн) хлопців чи дівчат із пивом у руках ні на вулицях, ні деінде; сміття та ям на дорогах і тротуарах; бомжів і п’яниць (правда, повії увечері біля готелю “трудились”); і ще багато чого, що вже наостогидло на рідній землі: у побуті, в політиці, на телебаченні… Зате бачив новобудови: парки, стадіони, супермаркети, літаки й автомобілі, аеропорти, готелі – усе надсучасне.
Китайські колеги-журналісти – як ми в епоху Горбачова: дуже допитливі, а все ще боязкі, бо їх видання належать “керівній і спрямовуючій” партії, а за всім стежить недремне око органів. Та тиражі й аудиторії – мільйонні, а від господарської діяльності – і нерухомість, і статки. Хоча які – так і не допитались. Поліграфічна база газет, технічне оснащення електронних ЗМІ, Інтернет – на рівні світових стандартів, як, власне, і все у країні.
Щодо кухні. Рис і локшина на столі є завжди. Як і чай – зелений. М’ясо – куряче, яловичина, свинина. А сала не їдять. То ми “давились” полтавським – навіть у наше посольство передали добру чверть із цибулиною, часничиною і… пляшкою “Президентського стандарту”. А ще – книгу з рецептами полтавських страв із “Енеїди” Івана Котляревського. Ще в Китаї подають багато овочів і стебел рослин із соусами. “Продвинуті” городяни зазвичай п’ють вино, а нас пригощали ще й місцевою горілкою – з рису і женьшеню. Міцна, як наш первак, та трохи смердюча. Смажених горобців не подавали, а перепілками, скорпіонами, личинками мурах і чимось іще – екзотичним – частували. А їсти можна і паличками – зовсім не складно. Їжа вся здорова, може, від того й живуть китайці довше за нас.
Посол України в Китаї Юрій Костенко – наш земляк, полтавець. Кадровий дипломат, читач “Зорі Полтавщини” з 50-х років. Надзвичайно переймається перспективами двосторонньої співпраці між нашими державами, тим паче, що Пекін і Київ – міста-побратими. КНР зацікавлена у співпраці у сферах торгівлі, сільського господарства, авіації й космонавтики. Ми – в реалізації масштабних проектів в області інвестицій і будівництва інфраструктури в підготовці до Євро-2012. Досить плідними ще донедавна були і партнерські стосунки Полтавщини з КНР. Зокрема, в Пекіні було представництво КрАЗу, а Полтавський ГЗК у першому півріччі ц.р. довів експорт котунів у Піднебесну до 52% від загальної структури експорту…
Уже в літаку, дорогою додому, я звернув увагу на те, що пасажири – все більше китайці, особливо молодь. “Їдуть на навчання. До нас”, – гордо подумалось. А ми в них чи навчимось бодай чогось?..
Київ – Пекін – Нанкін – Пекін – Київ.
“Зоря Полтавщини”, 30_09_09, 2 стор.
Рубрика: 
