Вітерець розганяє приємні пахощі їжі, що готується на вогнищі у чавунках. Звучить гонг, що сповіщає про час підйому. Табір враз оживає…
У юних археологів із Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей імені А. Макаренка починається новий день. Тут буде все: робота, відпочинок, приємне спілкування. І, звичайно, передчуття нових відкриттів. Адже вихованці ліцею займаються серйозною науковою роботою – розкопують могильник скіфського часу, що датується 6–7-им століттями до нашої ери.
– Давайте тільки домовимося, що наші координати ви не вказуватимете. Просто неподалік одного із сіл Полтавського району і все, – просить старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, кандидат історичних наук Анатолій Гейко. – Місце це багатьом добре відоме, але зайвий раз "світити" його у пресі не хотілося б. Справа у тім, що до такої "конспірації" нас змушують вдаватися "чорні археологи". Ось і тут впродовж останніх кількох років вони шкодили офіційній науці. Їх цікавлять тільки знахідки.
"Чорні археологи" думають: якщо є курган, то там обов'язково буде золото чи якісь прикраси, – продовжує Анатолій Гейко. – Нам же навіть невиразний черепок, на який горе-дослідники можуть не звернути увагу й просто викинути його геть, інколи несе більше інформації, аніж дорогоцінний метал. Взагалі-то курган, який ми розкопуємо, скоріше за все, насипало землеробсько-скотарське плем'я, де були розвинуті гончарство, обробка дерева, бронзоливарна справа. А от залізо скіфи винайшли пізніше, й воно дуже цінилося. Тому залізних речей зустрічається мало, золота й срібла ж – взагалі не має. Втім, кургани активно грабують, певно, начитавшись літератури чи надивившись телепередач.
– Анатоліє Володимировичу, скільки років Ви вже займаєтеся археологією?
– Мріяв про це з дитинства. У 3-му класі в творі на тему "Ким ти хочеш стати?" написав: археологом. А взагалі перші дослідження почав проводити у 1987 році. Тоді ми, студенти Полтавського педінституту, під керівництвом викладача Петра Гавриша почали розкопувати Книшівське городище Гадяцького району. Відтоді постійно займаюся науковою діяльністю.
– За рік у скількох експедиціях доводиться бувати?
– У двох-трьох. По кілька тижнів у кожній. Взимку ж необхідно обробити матеріал, який накопичено. Написати детальний звіт. І, звичайно, отримати Відкритий лист, що є офіційним дозволом на проведення археологічних розкопок у наступному сезоні. Взагалі обробка матеріалів і звіт займають більше часу, ніж самі розкопки.
– Археологія – і робота, і покликання, і захоплення, – переконаний пошукач Інституту археології Національної академії наук України, учитель історії Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей ім. А.Макаренка Сергій Сапєгін. – Цією наукою займаюся 20 років. Для ліцею вже стало традицією щорічно влітку проводити археологічні розкопки. Цю ідею з самого початку підтримав директор нашого навчального закладу Валерій Шульга. Було закуплено необхідний інвентар і обладнання. Причому щороку ми намагаємося його частково поновлювати. Допомагає і місцева влада. Зокрема цьогоріч завдяки клопотанню голови Полтавської районної ради Олександра Яковенка табір упродовж усіх розкопок було забезпечено водою.
Мені дуже приємно, що багато з учнів, приїхавши один раз на розкопки, повертаються сюди ще. Дехто з них вступає в історичні вузи, а для декого розкопки стають приємним хобі, навіть незважаючи на те, що їхня професія не пов'язана з археологією.
Одна з таких постійних помічниць археологів-професіоналів – аспі-рантка кафедри політичних наук Київського національного університету імені М.Драгоманова Аліна Матвійчук.
– Навчаючись у Шишацькій гімназії, вперше потрапила на розкопки. Спочатку цікавили лише знахідки. Але згодом інтерес викликала методологія проведення досліджень. Наші археологи – великі альтруїсти. В принципі усі відкриття здійснюються завдяки їхньому ентузіазму. На жаль, підтримка держави в цьому плані мінімальна. Ми, як помічники, вступивши у команду професіоналів, усвідомлюємо для себе завдання скрупульозно досліджувати спадщину наших предків, тим самим доповнюючи віхи історії окремими невідомими фрагментами.
Наступний наш співрозмовник – Максим Боков, студент Полтавського національного технічного університету ім. Ю.Кондратюка.
– Я обрав технічну спеціальність, але з дитинства, ще навчаючись у Ковалівському ліцеї, захоплююся історією. Колись із хлопцями виготовляли середньовічні обладунки рицарів, наближені до оригіналів. Але тримати у руках справжні давні речі – то зовсім інша справа. Втім, це не головне. Найбільше подобається атмосфера, що панує в експедиції.
Цьогорічна випускниця ліцею у Ковалівці Наталія Макарчук вирішила вступати на історичний факультет Полтавського педуніверситету, але перед тим, як подавати документи до вузу, завітала на розкопки.
– Археологічна експедиція приваблює тим, що ти не тільки теоретично вивчаєш історію, але й маєш змогу безпосередньо доторкнутися до неї. Коли тримаєш у руках предмет, яким користувалися більше двох тисяч років тому, – це надзвичайно захоплює: наче подорожуєш у часі. Другий рік поспіль сюди приїжджаю і збираюся робити це постійно.
…Зацокотіли лопати. Археологи вирушили до курганів за новими науковими відкриттями. Й, певно, не важливо, що вони не знайдуть славнозвісного золотого коня, пектораль чи інші омріяні багатьма археологами скарби. Головне – що вони разом, що ось тут плекається, міцніє їхня дружба, любов до рідного краю, його сучасності й давнини.
“Зоря Полтавщини”, 3 стор., 2_9_09
У юних археологів із Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей імені А. Макаренка починається новий день. Тут буде все: робота, відпочинок, приємне спілкування. І, звичайно, передчуття нових відкриттів. Адже вихованці ліцею займаються серйозною науковою роботою – розкопують могильник скіфського часу, що датується 6–7-им століттями до нашої ери.
– Давайте тільки домовимося, що наші координати ви не вказуватимете. Просто неподалік одного із сіл Полтавського району і все, – просить старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, кандидат історичних наук Анатолій Гейко. – Місце це багатьом добре відоме, але зайвий раз "світити" його у пресі не хотілося б. Справа у тім, що до такої "конспірації" нас змушують вдаватися "чорні археологи". Ось і тут впродовж останніх кількох років вони шкодили офіційній науці. Їх цікавлять тільки знахідки.
"Чорні археологи" думають: якщо є курган, то там обов'язково буде золото чи якісь прикраси, – продовжує Анатолій Гейко. – Нам же навіть невиразний черепок, на який горе-дослідники можуть не звернути увагу й просто викинути його геть, інколи несе більше інформації, аніж дорогоцінний метал. Взагалі-то курган, який ми розкопуємо, скоріше за все, насипало землеробсько-скотарське плем'я, де були розвинуті гончарство, обробка дерева, бронзоливарна справа. А от залізо скіфи винайшли пізніше, й воно дуже цінилося. Тому залізних речей зустрічається мало, золота й срібла ж – взагалі не має. Втім, кургани активно грабують, певно, начитавшись літератури чи надивившись телепередач.
– Анатоліє Володимировичу, скільки років Ви вже займаєтеся археологією?
– Мріяв про це з дитинства. У 3-му класі в творі на тему "Ким ти хочеш стати?" написав: археологом. А взагалі перші дослідження почав проводити у 1987 році. Тоді ми, студенти Полтавського педінституту, під керівництвом викладача Петра Гавриша почали розкопувати Книшівське городище Гадяцького району. Відтоді постійно займаюся науковою діяльністю.
– За рік у скількох експедиціях доводиться бувати?
– У двох-трьох. По кілька тижнів у кожній. Взимку ж необхідно обробити матеріал, який накопичено. Написати детальний звіт. І, звичайно, отримати Відкритий лист, що є офіційним дозволом на проведення археологічних розкопок у наступному сезоні. Взагалі обробка матеріалів і звіт займають більше часу, ніж самі розкопки.
– Археологія – і робота, і покликання, і захоплення, – переконаний пошукач Інституту археології Національної академії наук України, учитель історії Полтавського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей ім. А.Макаренка Сергій Сапєгін. – Цією наукою займаюся 20 років. Для ліцею вже стало традицією щорічно влітку проводити археологічні розкопки. Цю ідею з самого початку підтримав директор нашого навчального закладу Валерій Шульга. Було закуплено необхідний інвентар і обладнання. Причому щороку ми намагаємося його частково поновлювати. Допомагає і місцева влада. Зокрема цьогоріч завдяки клопотанню голови Полтавської районної ради Олександра Яковенка табір упродовж усіх розкопок було забезпечено водою.
Мені дуже приємно, що багато з учнів, приїхавши один раз на розкопки, повертаються сюди ще. Дехто з них вступає в історичні вузи, а для декого розкопки стають приємним хобі, навіть незважаючи на те, що їхня професія не пов'язана з археологією.
Одна з таких постійних помічниць археологів-професіоналів – аспі-рантка кафедри політичних наук Київського національного університету імені М.Драгоманова Аліна Матвійчук.
– Навчаючись у Шишацькій гімназії, вперше потрапила на розкопки. Спочатку цікавили лише знахідки. Але згодом інтерес викликала методологія проведення досліджень. Наші археологи – великі альтруїсти. В принципі усі відкриття здійснюються завдяки їхньому ентузіазму. На жаль, підтримка держави в цьому плані мінімальна. Ми, як помічники, вступивши у команду професіоналів, усвідомлюємо для себе завдання скрупульозно досліджувати спадщину наших предків, тим самим доповнюючи віхи історії окремими невідомими фрагментами.
Наступний наш співрозмовник – Максим Боков, студент Полтавського національного технічного університету ім. Ю.Кондратюка.
– Я обрав технічну спеціальність, але з дитинства, ще навчаючись у Ковалівському ліцеї, захоплююся історією. Колись із хлопцями виготовляли середньовічні обладунки рицарів, наближені до оригіналів. Але тримати у руках справжні давні речі – то зовсім інша справа. Втім, це не головне. Найбільше подобається атмосфера, що панує в експедиції.
Цьогорічна випускниця ліцею у Ковалівці Наталія Макарчук вирішила вступати на історичний факультет Полтавського педуніверситету, але перед тим, як подавати документи до вузу, завітала на розкопки.
– Археологічна експедиція приваблює тим, що ти не тільки теоретично вивчаєш історію, але й маєш змогу безпосередньо доторкнутися до неї. Коли тримаєш у руках предмет, яким користувалися більше двох тисяч років тому, – це надзвичайно захоплює: наче подорожуєш у часі. Другий рік поспіль сюди приїжджаю і збираюся робити це постійно.
…Зацокотіли лопати. Археологи вирушили до курганів за новими науковими відкриттями. Й, певно, не важливо, що вони не знайдуть славнозвісного золотого коня, пектораль чи інші омріяні багатьма археологами скарби. Головне – що вони разом, що ось тут плекається, міцніє їхня дружба, любов до рідного краю, його сучасності й давнини.
“Зоря Полтавщини”, 3 стор., 2_9_09
Рубрика: 
