– Мій робочий день починається із семи годин. Закінчується о восьмій вечора, а то й пізніше, – розповідає вона. – Що поробиш, така специфіка нашого виробництва. Адже продукцію випускаємо уночі. О восьмій ранку її вже забирають торговельники для реалізації. Тож і приходжу на роботу зрання. А інколи і поночі, коли доводиться вирішувати нагальні проблеми. Бо ж бувають поломки техніки, інші позаштатні ситуації. Я вже не кажу про свята, які доводиться проводити переважно на виробництві, бо саме тоді найбільше замовлень. Ми ж не можемо не спекти хліб. Уявляєте, що тоді буде у районі? Хліб купують переважно вранці, а якщо його немає, то це вже справжнісінький аврал. Але, звичайно, цього ніколи не допускаємо. Хоча, відверто кажучи, сьогодні ми працюємо у дуже нелегких умовах. На соціальний продукт – хліб – ціна регулюється державою. З цього приводу є чіткі постанови владних структур. Отож, виплачуючи заробітну плату, ми обов'язково повинні враховувати рентабельність виробництва. Тож у середньому люди в нас отримують 1 тисячу 700 гривень. Але це, погодьтеся, дуже мала зарплата, особливо враховуючи специфіку, передусім, нічного виробництва.
– Скільки нині взагалі працівників на підприємств і чи вдалося під час кризи зберегти колектив?
– На підприємстві працюють близько 200 чоловік (у 1997-му було 67). Жодного з них ми не скоротили. Навпаки, плануємо створити нові робочі місця. Взагалі наше товариство, починаючи із 2000 року, кілька разів ви-знавали в області одним із кращих роботодавців. Хоча, якщо вдатися до статистики, то створення одного робочого місця коштує 50–60 тисяч гривень. Нині ж ми входимо у звичну колію. А от минула осінь була нелегкою. Криза справді торкнулася нас – спостерігався певний спад виробництва. Але завдяки застосуванню новітніх енергозберігаючих технологій та економії сировини нам вдалося досягти стабільності.
У першому півріччі нинішнього року ми виробили хлібобулочних виробів на 6 млн 200 тис. грн. За цей період було сплачено 1 млн 600 тис. податків до бюджетів усіх рівнів. Наше підприємство – одне серед трьох у Хорольському районі, які забезпечують 70 відсотків усіх податкових платежів.
– Із чим пов'язуєте найближчі перспективи розвитку?
– Нагальна потреба – оновлення обладнання. Зокрема у хлібобулочному цеху, адже там 60–70 відсотків його морально й фізично застаріло. Також хочемо наростити обсяги виробництва безалкогольних напоїв, зокрема лікувально-мінеральної води "Хорольська". Ми оплатили проведення геологорозвідувальних робіт, отримали необхідну ліцензію, але, на жаль, жорстка конкуренція не дозволяє завоювати необхідні ринки збуту.
– І все ж ви їх маєте?
– Так. Безалкогольні напої реалізуємо у сусідніх областях – Київській, Черкаській, Сумській, Чернігівській. Хлібобулочні вироби продаємо в 9 районах області та Полтаві. Ми співпрацюємо з-понад 900 підприємцями, які розвозять хліб по селах. Але, звичайно, хотілося б розширити коло торговельників-партнерів. З цього приводу намагаємося використовувати всілякі рекламні заходи. Зокрема ми були одним зі спонсорів цьогорічного чемпіонату Європи з мотоболу у Вишняках. Наші короваї зазвичай представляють область на Національному Сорочинському ярмарку, на виставці "Барвиста Україна" у Києві, ярмаркових заходах за кордоном. У нас є майстри-професіонали, які досконало опанували мистецтво випікання короваїв. Тож хорольчанам не соромно продемонструвати свою продукцію широкому загалу.
Сьогодні Людмила Петрівна Керекилиця відзначає свій симпатичний ювілей. Зичимо їй добра, достатку і всіляких гараздів. І нехай хорольські короваї славлять і продовжують славити Полтавщину й усю Україну.
“Зоря Полтавщини”, 26 серпня, 2 стор.