Так уроЧисто, злагоджено і мелодійно дзвони звучали тому, що ними орудував заслужений дзвонар Росії, дійсний член Асоціації мистецтва дзвонарів Росії, майстер дзвону Володимир Петровський. Він прибув на запрошення Миколи та Тетяни Швеців, які чимало зусиль докладають до вивчення історії рідного краю, до відродження духовності, примноження культурних традицій. У цій діяльності подружжю Швеців не перешкоджає те, що проживають вони далеко від рідних Великих Будищ і Диканьки, у столиці Росії – Москві (нині Микола Швець працює генеральним директором холдингу "Межрегиональные распределительные сетевые компании", Тетяна Швець – директор фонду "Відродження пам'яті Марії Башкирцевої").
Свою любов до отчої землі вони передали й доньці Аліні (у хрещенні – Олена). Отож не випадково Аліна Швець і її суджениий Олександр Арістов забажали вінчатися у диканській Свято-Миколаївській церкві, де були хрещені й вінчані батьки нареченої, у цій церкві хрестили і її саму.
У день свого вінчання молоде подружжя Арістових у дарунок церкві передало чотири дзвони: великий, вагою 91 кілограм, з дарчим написом "Диканській Миколаївській церкві від Олени та Олександра" та три менших, задзвонних, вагою у 6, 10 та 16 кілограмів. Дзвони були виготовлені у місті Кам'янці-Уральському заводом "П'ятков і КО" на спеціальне замовлення. А встановити їх, настроїти правильне звучання запросили визнаного у Росії майстра дзвону Володимира Петровського, у його доробку це – 128-й об'єкт. Ще в перші відвідини Миколаївської церкви, півтора місяця тому, майстер відзначив, що дзвіниця церкви є дуже хорошою спорудою, щоб зробити ансамбль із дзвонів, і охоче погодився допомогти в цьому. Чотири дні знадобилося Володимиру Петровському, щоб дзвіниця Миколаївської церкви зазвучала по-новому. Дав метр дзвонарного мистецтва і кілька уроків дзвонарям Миколаївської церкви.
Тепер, як зазначає Микола Швець, відкривається перспектива для започаткування у Диканьці фестивалів дзвонарів, які вже давно та успішно проводяться у Росії й одним із організаторів яких є Володимир Петровський. Можливо, це буде міжнародний фестиваль із запрошенням представників російської школи дзвонарів. До того ж не виключено, що проводитиметься він у два етапи і розпочинатиметься у Великих Будищах, адже для великобудищанської Свято-Троїцької церкви на замовлення подружжя Швеців теж виготовлено три задзвонних дзвони, тож незабаром новим змістом наповниться звучання дзвонів і у Великих Будищах.  
Архієпископ Полтавський і Миргородський Филип уже дав благословення подружжю Швеців на організацію фестивалів дзвонів на Диканщині.
А нещодавно лунав вінчальний передзвін у виконанні талановитого дзвонаря Володимира Петровського для молодого подружжя Арістових. То була особлива музика. Слухаючи, як у руках талановитого дзвонаря співали дзвони, душа сповнювалася віри: а таки ж чудодійні властивості має церковний дзвін. Піднялося до дзвонів разом із отцем Василієм, який проводив обряд вінчання, і молоде подружжя – Аліна та Олександр власноруч продемонстрували, як звучать подаровані ними дзвони.
А як оберіг із Диканьки до Москви вони повезли подаровану батьками нареченої сімейну ікону, спеціально написану до цієї урочистої події, з зображенням святих Олександра і Олени, з образами святих Дмитра, Миколи, Гавриїла, Тетяни, Ольги і Людмили, а в центрі ікони – Миколаївська церква, яка благословила молодят на щасливе подружнє життя.
Зоря Полтавщини, 4 стор., 11 серпня