Домовленості встановлюють обов’язкові ліміти на викиди вуглекислого газу та інших так званих парникових газів. Оскільки угода передбачає купівлю і продаж квот на викиди газів, то Україна може отримати мільярди доларів, продаючи свої невикористані квоти.
Прикладом виконання нашою державою Кіотського протоколу можна назвати пілотний проект щодо санації Деївського сміттєзвалища та будівництва сміттєпереробного заводу в Кременчуці. У квітні нинішнього року німецький Федеральний уряд спільно з німецьким державним банком розвитку KfW розпочав реалізацію “Програми із захисту оточуючого середовища в комунальному секторі України”. Вона передбачає інвестиції, спрямовані на модернізацію та розвиток комунальної інфраструктури, поліпшення клімату й оточуючого середовища. Нещодавно міський голова Кременчука Микола Глухов узяв участь у підписанні фінансового договору про проведення попереднього дослідження у рамках проекту з поліпшення утилізації побутових відходів між KfW та містом Кременчуком.
Що передбачає цей проект і які вигоди матимуть кременчужани від його реалізації, ми попросили розповісти заступника міського голови Кременчука Миколу Порицького.
– Проектом передбачено пробне буріння з метою виміру концентрації газу на полігоні побутових відходів Деївського звалища. Пробна дегазація та аналіз даних проводитиметься німецькою компанією Haase Energietechnik AG, яка була відібрана в рамках міжнародного тендера. Мета пробної дегазації в тому, щоб, використовуючи механізми Кіотського протоколу, розробити довготерміновий концепт з переробки побутових відходів для невеликого міста в країні з перехідною економікою і в майбутньому втілювати цей концепт в інших містах. Пробна дегазація є важливим елементом у підготовці санації полігону. На основі результатів спочатку діюче звалище підлягає санації і процесу уловлювання біогазу, після чого біогаз підлягає спалюванню в факелі або використанню для виробництва електроенергії. При цьому метан перетворюється на CO2, який є менш шкідливим парниковим газом.
– Тобто йдеться про інноваційні технології майбутнього?
– Так. І ми дуже вдячні голові облдержадміністрації Валерію Асадчеву за глибоке розуміння актуальності цієї проблеми для нашого міста й постійну підтримку в реалізації конкретних шляхів її розв’язання. Він допоміг у пошуках інвестора й надає особисту підтримку в процесі підготовки й проходження цілої ланки узгоджень у міністерстві, що є досить складною процедурою, котра зазвичай розтягується на два-три роки.
– А чому обрали саме звалище в Кременчуці?
– Тому що на відміну від інших, у тому числі й полтавського, наше сміттєзвалище цілком “дозріло” стосовно наявності в ньому необхідної кількості газу. Наші попередники дуже відповідально поставилися до виконання технології звалювання сміття з пересипкою шарів грунтом і щільним трамбуванням. Нині, за сорок років існування звалища, його глибина сягає 40 метрів, а площа, яку воно займає, – 26 гектарів. Про дозрілість свідчать й викиди метану та спричинені ним пожежі. Тільки поточного року вже ліквідовано чотири загорання. Процес гниття стає настільки інтенсивним, що газ виривається на поверхню і є шкідливим для навколишнього середовища.
– Скільки коштує реалізація такого проекту?
– Близько 20 мільйонів євро. Все це буде зроблено за рахунок продажу сертифікатів по Кіотському протоколу.
– Чи надовго вистачить добутого газу?
– Попередні аналізи показують, що газу достатньо, щоб збудувати ще й сміттєпереробний завод, який окупиться через 8–9 років і матиме вічний принцип дії. Не так давно ми почали роздільне збирання сміття в Кременчуці. Це перший етап проекту, другий – санація старого звалища. Реалізувавши ці два проекти, ми одержимо умовні одиниці для отримання сертифікатів, які підуть на будівництво заводу. За всіма підрахунками, нам вистачить газу, щоб зробити санацію старого звалища. Це десь 35 свердловин вертикальних для збору газу й декілька горизонтальних, які перехоплюватимуть забруднені стоки. Від цього навколишні підземні води стануть значно чистішими. Сміття, яке населення викидатиме неперебраним, буде розсортовуватися на заводі, й усі харчові відходи завантажуватимуть у спеціальні бункери, де вони гнитимуть й вироблятимуть газ.
– Яким чином його буде використано?
– Деївське звалище знаходиться далеко від електромереж, але їх не доведеться туди прокладати, бо за рахунок добутого газу можна виробляти електроенергію автономно. Її вистачить для роботи заводу, ще й надлишки можна буде передавати “Полтаваобленерго” з подальшою компенсацією витрат на освітлення міста, на що у бюджеті постійно не вистачає коштів. Крім того, за рахунок проекту ми плануємо частину Крюківського житлового масиву перевести на опалення від теплоносіїв зі сміттєзвалища. При спалюванні газу буде вироблятися теплова енергія, яку ми подаватимемо мережами до об’єктів.
– Яка подальша доля сміттєзвалища, його закриють?
– На початковій стадії робіт воно ще діятиме, а згодом рекультивують і закриють. Поруч з’явиться нове звалище тільки для сухих залишків і будівельного сміття. Досвід країн Європи доводить, що й це сміття можна стовідсотково переробити на будматеріали. Тож може з’явитися ще й такий цех.
– А як бути з так званими бомжами і тими, хто заробляє на звалищах гроші?
– Добровільно покидати звалище вони не хочуть. На наші пропозиції щодо працевлаштування вони відверто сміються. Мовляв, за таку зарплату вони не хочуть працювати. Доводиться просити допомоги у правоохоронців, адже сміттєзвалища в Україні – це неузаконений бізнес, від якого дехто має чималі статки. Деякі підприємці й бомжі вибирають різні відходи й заробляють непогані гроші. Адже на звалищах зазвичай зберігається уся таблиця Менделєєва.
– А хто буде власником сміттєпереробного заводу й нового звалища?
– Все це як було комунальною власністю, так нею і залишиться. Німецькі інвестори ставлять перед собою доволі гуманні цілі. До того ж це  перший їхній подібний проект в Україні, тому вони прагнуть зробити все на найвищому рівні.
“Зоря Полтавщини”, 21 липня, 1 стор.