Однією з найістотніших ознак деградації грунту є зменшення в ньому вмісту органічної речовини і її основної складової – гумусу. До заходів, що дають можливість збільшити надходження органічних речовин у грунт, крім застосування гною, належить, у першу чергу, загортання у грунт післяжнивних решток і нетоварної частини урожаю інших сільськогосподарських культур (соломи, стебел кукурудзи і соняшнику, гички цукрового буряку).
За словами заступника начальника головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Семена Москаленка, варто пам’ятати, що одна тонна соломи містить у середньому 5 кг азоту, 2,5 кг фосфорного ангідриду, 8 кг окису калію, 350–400 кг органічного вуглецю, 25 г бору, 15 – міді, 150 – марганцю, 2 – молібдену, 200 – цинку і 0,5 г кобальту, а п’ять тонн сухої маси соломи містять у загальному близько 4,8 тонни органіки. Причому 3,1 тонни за впливом на відновлення перегною в грунті можна порівняти з органікою гною, в перерахунку на який із вмістом сухої маси 25% це дорівнює внесенню 15,5 тонни гною.
Використання соломи як добрива дозволяє повністю виключити з технології процес її збирання, тим самим суттєво зменшити загальні виробничі витрати на вирощування культури. За даними наукових досліджень, безпосереднє використання соломи на удобрення з мінеральними добривами – це в 5–6 разів менші затрати праці, ніж на одержання підстилкового гною, наголошує Семен Москаленко. Оцінка соломи як добрива і, як наслідок, інтенсивне її використання на практиці сьогодні, на жаль, не знаходить належного розуміння. Свідченням цього є спалювання пожнивних решток. Сьогодні серед багатьох фахівців-аграрників набула поширення думка про доцільність спалювання соломи як ефективного засобу боротьби з хворобами і шкідниками, при цьому не звертається увага на те, що у полум’ї згорає і корисна ентомофауна, не враховується також і шкода, яка завдається грунту.
Солома згорає на одному квадратному метрі за 30–40 секунд, при цьому температура на поверхні грунту може досягти 360° С, на глибині 5 см – близько 50°С. Вигорання гумусу відбувається в шарі грунту 0–5 см, а втрати води – в шарі грунту на глибині до 10 см. Дані досліджень, отримані багатьма вченими, показали, що спалювання соломи погіршує водно-фізичні властивості грунту, зменшуючи його біологічну активність. Зокрема, збільшується брилистість грунту, зменшується з 66–72 до 52–67% частка агрономічно цінних агрегатів, а водостійкість – з 52–58,5 % знижується до 49,4 – 52,0%. Термічне навантаження усіх рівнів призводить до зниження чисельності основних еколого-трофічних груп мікроорганізмів (40°С є для них летальною температурою) та ферментативної активності, яка пов’язана з перетворенням вуглецевовмісних сполук. Підраховано, що під час згорання 40–50 ц соломи і стерні з кожного гектара втрачається безповоротно 20–25 кг азоту і 1500–1700 кг вуглецю, говорить заступник директора з наукової роботи Полтавського інституту агропромислового виробництва ім. М.І.Вавилова УААН Володимир Гангур. У разі застосування соломи як органічного добрива слід також враховувати, що широке співвідношення вуглецю і азоту в соломі є причиною зниження врожаю деяких культур. Тому під час зароблювання подрібненої соломи рекомендується попередньо внести врозкид азотні мінеральні добрива (бажано аміачну форму) з розрахунку 8–10 кг діючої речовини азоту на кожну тонну соломи. Під впливом азотних добрив поряд зі зняттям депресуючої дії соломи на урожай знімається і можлива детоксикація. Ефективність соломи як добрива підвищується при внесенні не лише мінерального азоту, а й рідкого безпідстилкового гною, бобового сидерату.
За 15-річними результатами досліджень Полтавського інституту АПВ ім. М.І.Вавилова, приріст врожайності пшениці від внесення побічної продукції попередньої культури – соломи гороху, порівняно з контролем склав 1,5 ц/га (38,4 ц/га). У варіанті, де, крім соломи гороху, вносили ще й мінеральний азот (по 10 кг на 1 т побічної продукції), врожайність пшениці зросла порівняно з контролем на 6,1 ц/га (43,0 ц/га) і на 4,6 ц/га порівняно з чистою соломою.
Внесення під кукурудзу лише побічної продукції попередньої культури, подрібненої соломи озимої пшениці, розподіленої по полю при збиранні, не пов’язане практично ні з якими додатковими витратами. Тут в середньому за 15 років приріст врожайності становив 5,3 ц/га (63,0 ц/га).
Результати дослідження з вивчення цього питання в трипільній сівозміні (горох – озима пшениця – кукурудза) дають підстави стверджувати, що використання соломи гороху, озимої пшениці, стебел кукурудзи з внесенням на кожну тонну побічної продукції 10 кг діючої речовини азоту є високоефективним засобом удобрення польових культур, збагачення грунту органічною речовиною і, як наслідок, сприяє підвищенню продуктивності сільськогосподарських культур, вважає Володимир Гангур.
Зоря Полтавщини, Вівторок, 21 липня 2009 р., 2 стор.