“Футболістів на банкет не запрошував”
– Миколо Петровичу, до свята встигли підготуватися, як настрій?
– Ялта, де ми перебуваємо нині, сприяє святковому настрою. Наші хлопці приїхали в Крим із дружинами, дітьми, я дивлюся, як вони купаються, засмагають, відпочивають, і не можу нарадуватися.
– Святкували ювілей разом?
– Футболісти привітали мене зранку, але на банкет я їх не запрошував.
– Чому?
– Тому що я запросив багато своїх друзів із різних міст, моїх колег із тренерського цеху. Зокрема старійшину тренерського корпусу Анатолія Миколайовича Заяєва, з яким працював у “Таврії”, а також мого друга Віталія Кварцяного. Із Одеси – Василя Іщака, котрий нині працює тренером у “Чорноморці”. А також тих людей, котрі у різний час очолювали клуби, в яких я працював.
– Вам дарували щось екстравагантне?
– Переважно це картини, м’ячі, статуетки із побажаннями. У мене в Києві вдома уже великий музей утворився, де все це зберігається. Люблю, щоб про кожного футболіста, який працював під моїм керівництвом, у мене залишалося щось на згадку.
– Який експонат у Вашому музеї найцінніший?
– Напевне, це м’яч, який мені подарували ще у 1977 році, коли я одружився, – з автографами гравців “Крыльев Советов”, за які я тоді грав. З того часу я почав колекціонувати м’ячі тих команд, де грав і працював. Ну а потім почав поповнювати колекцію і просто красивими м’ячами, які надходять у продаж. Нині у мене вже близько 100 м’ячів.
“Сам собі роблю подарунки на ювілеї”
– Цей рік у Вашому житті Ви, напевне, згадуватимете як один із найбільш успішних?
– Безумовно. Ще знаєте, яка цікава річ: коли я відзначав своє 40-річчя, будучи тренером “Дніпра”, ми зайняли друге місце у чемпіонаті й грали в єврокубках. 45-річчя я святкував у “Іллічівці” – і тоді маріупольська команда зайняла в чемпіонаті 5-те чи 6-те місце, що було кращим результатом за всю історію. Коли мені виповнилося 50 років, ми потрапили з “Іллічівцем” у єврокубки, і ось у мене нині знову ювілей – і ми з “Ворсклою” завоювали Кубок України і також вийшли в Європу. Тож виходить, що я сам собі на дні народження роблю подарунки. (Сміється).
– Згадуєте нині з командою фінальний матч Кубка України проти “Шахтаря”?
– У наших футболістів після фіналу досі залишається святковий настрій. Гадаю, може, це тому, що вони поки що не почали важкої роботи. Серйозні навантаження розпочнуться після мого дня народження. Нас іще очікує велике свято 3 липня – у Полтаві влаштуємо для вболівальників красиві заходи з приводу завоювання Кубка. Їздитимемо по місту, знаєте, як в Європі заведено.
– У Вас нині з’явився вільний час, щоб відпочити? Як розслабляєтеся після напруженого сезону?
– Якщо я в Києві, то мені цікаво увесь вільний час проводити із внуком, а ось нині ми в Ялті – погода хороша, купаємося, засмагаємо, у мене давно такого відпочинку не було. Приємно, що люди на вулицях впізнають, підходять, дякують за Кубок. Бажають, щоб ми себе в Європі проявили.
– Епізод, пов’язаний із Суперкубком та заявою “Динамо” про те, що вони не поїдуть на гру в Суми,  не зіпсував святкового настрою?
– Але ж усе врешті-решт завершилося добре. Особисто для мене не принципово, в якому місті грати, головне, щоб на цей матч змогли приїхати якомога більше уболівальників, щоб фанатам із Полтави зручно було добиратися.
“Мене уже не переробити”
– У вітчизняному чемпіонаті Ви – один із найемоційніших тренерів. Фотографи та оператори люблять ловити кадри, де Ви бурхливо виражаєте свої емоції, Ваші гравці  з цього приводу не жартують?
– У нас є дуже хороший оператор, котрий робить спеціальну підбірку таких моментів, – хлопці радіють, коли дивляться, ну а потім і посміюються, звичайно. Ну що ж тут поробиш – я тримаюся саме так, мене уже не переробити.
– Всі запам’ятали епізод, коли Ви так раділи, що навіть розірвали штани. Більше таких випадків не траплялося?
– Ну, тоді був дощ, я послизнувся – ось все так і сталося… (Сміється). З того часу намагаюся стежити за своїми рухами, щоб вони були плавнішими і координованішими. (Сміється). Та й сім’я стежить за моїм іміджем, підбирає для мене одяг спеціально так, щоб мені було комфортно.
– Кого вважаєте своїм найвідданішим уболівальником?
– Членів моєї сім’ї. А найбільше хвилюється, гадаю, старша донька – незважаючи на те, що вона нині вагітна і скоро народить мені другого внука, все одно після матчу я перший телефонний дзвінок завжди одержую від неї.
(“Комсомольская правда” в Украине”).