Володимир Михайлович народився 12 червня 1949 року в Зінькові. Не обов’язково бути математиком, щоб вирахувати, чому саме сьогодні пропонуємо читачам ближче знайомство із нашим співрозмовником…
– Володимире Михайловичу, зазвичай ми умовно, з легкої подачі поетів, ділимо світ на фізиків і ліриків. Ваша професія, зрозуміло, належить до царини точних наук. Цікаво, як це позначається на Вашому сприйнятті світу?
– Все так, але моє життя дуже багатогранне. Навіть у моїй професії є і фізика, і лірика. Моя діяльність пов’язана з фінансами, але це не значить, що я більше нічим не займаюся й не цікавлюся.
– Ким би людина не стала в житті, все починається з вибору. Що стало поштовхом у вашому зацікавленні такою досить специфічною сферою діяльності – фінансовою?
– Моя мама за фахом – економіст, вона працювала головним бухгалтером на Зіньківській фабриці художніх виробів, тож вибір відбувався під її впливом. Але спершу була мрія займатися радіотехнікою і навчатися в Київському політехнічному інституті. Обрав факультет “автоматика, приладобудування”, а спеціальність – “космічні зв’язки”, але ми з товаришем не пройшли за конкурсом. Попрацював рік удома – столяром меблевої фабрики, страховим агентом Зіньківської інспекції Держстраху, а потім став студентом Київського інституту народного господарства. Як і планував, після закінчення вузу на роботу приїхав до Полтави. Працював контролером-ревізором КРУ Міністерства фінансів УРСР в Полтавській області, начальником контрольно-ревізійного відділу охорони здоров'я облвиконкому, начальником Полтавського міського фінансового управління, сім років був заступником міського голови з фінансових питань. У важкі часи, на початку дев’яностих років минулого століття, після розпаду Союзу, коли люди не отримували зарплату місяцями, а то й півроку, наша команда зуміла не допустити цього в бюджетній сфері у нашому місті.
– Нині також часи непрості…
– Непрості, але зараз працювати легше, бо вже є певний досвід роботи в складних умовах…
– Як позначилася криза на виконанні обласного бюджету? І наскільки вона глибока, поясніть нашим читачам. Адже, з одного боку, представники влади запевняють, що все гаразд, найбільші труднощі – позаду. Інші ж лякають, розповідаючи, що жодна країна світу не опинилася в такій ситуації, як Україна, бо тут кілька криз наклалися одна на одну, і ми чи не за крок від економічного краху.
– Із жовтня минулого року ми маємо спад надходжень до бюджету. На державному рівні прийнята антикризова програма, і в області визначено шляхи, які мають полегшити вплив цієї кризи. Але головне – треба зберегти рівень нашого виробництва, щоб воно було конкурентоздатним, хоч за нинішніх умов це й непросто. Треба, щоб працювали бюджетоутворюючі підприємства.
– І ми залежимо в першу чергу від того, як спрацьовують кременчуцькі підприємства?
– На регіональному рівні – так, а вони сьогодні в дуже складному стані. Тут позначається, безперечно, і вплив світової кризи. Кременчуцький нафтопереробний завод уже давно не працює на повну потужність. І все ж – на перше червня нинішнього року ми маємо перевиконання бюджету. За рахунок діяльності інших підприємств, активізації підприємницької діяльності, покращення роботи податкової адміністрації. Значну частину видатків бюджету складають бюджетні трансферти. Якщо в минулі роки ми одержували кошти на соціально-економічний розвиток та ще багато програм, то сьогодні вони у зв’язку із кризовими явищами не фінансуються з Державного бюджету. Ми одержуємо кошти переважно на пільги та субсидії. А за два минулих роки, наприклад, місцеві бюджети отримали із Державного бюджету України трансферти капітального характеру в сумі 217,8 мільйона гривень. Ці кошти використовувалися зокрема на будівництво обласного протитуберкульозного диспансеру, спортивно-оздоровчого комплексу та дитячої поліклініки у Полтаві, на заходи, приурочені до відзначення 200-річчя від дня народження нашого видатного земляка Миколи Гоголя, 300-річчя Полтавської битви, на капітальний ремонт обласного театру імені Миколи Гоголя. А також на будівництво школи у Червонозаводському Лохвицького району, реконструкцію пологового відділення центральної районної лікарні у Козельщині, реконструкцію Миргородського районного будинку культури, на ремонт шляхів, об’єктів комунального призначення та систем опалення закладів освіти, охорони здоров’я, культури. Місцевими бюджетами області за минулий рік отримано субвенції з Державного бюджету на соціальні виплати населенню в сумі 593,3 мільйона гривень, що на 72,4 мільйона гривень більше, ніж за позаминулий рік.
– Які сьогодні найголовніші для Вас завдання?
– Найперше – забезпечити своєчасну виплату заробітної плати в бюджетній сфері. В освітян починаються відпустки, ми відстежуємо ситуацію аж до найвіддаленішого села, щоб не було заборгованості. І заборгованості в нашій області немає. До того ж, мусимо зберегти темпи виконання бюджету та утримати високий рейтинг інвестиційної привабливості Полтавщини.
– Володимире Михайловичу, Ви можете назвати свою роботу творчою? Маєте власні пропозиції щодо реформування фінансової системи нашої держави, змін у Бюджетному кодексі, про що давно йдеться?
– Звичайно, ми постійно співпрацюємо із колегами з Міністерства фінансів, із Кабінетом Міністрів у частині питань, які стосуються реформування бюджетної системи загалом. Систематично подаємо пропозиції, деякі уже враховано. Як, наприклад, нашу пропозицію про те, щоб частина рентної плати за нафту, газ та газовий конденсат, що виробляється в Україні, залишалася в місцевих бюджетах, Прем’єр-міністр підтримала, але ж це ще треба провести через Верховну Раду. Необхідно у зведеному бюджеті України збільшити питому вагу місцевих бюджетів, надати їм більше прав, стимулювати їх, залишаючи їм частину доходів, отриманих понад план. Це ті проблеми, якими постійно переймаємося. Централізація бюджетної системи себе не виправдовує. Але головне – стимулювати розвиток економіки, бо без цього нічого не зміниться, хай хоч як гарно буде виписано Бюджетний кодекс… А потенціал у нашої області високий, вона багато років залишається “донором” у державі…
– Ваше управління обслуговує і обласну раду, й облдержадміністрацію. Це впливає на Ваші можливості?
– Дуже хороше запитання (сміється. – Авт.)… Мені навіть цікаво працювати “між двох вогнів”. Бо сьогодні і голова обласної ради, і голова облдержадміністрації – люди розумні, виважені, з ними приємно вирішувати справи. Звичайно, у них бувають різні погляди на якісь проблеми, а ще ж існує й депутатський корпус… Але врешті знаходимо спільні точки.
– Політичні настрої також відображаються на вирішенні певних питань?
– Вони відображаються на остаточному рішенні, коли йде голосування в обласній раді. Як і в залі Верховної Ради…
– А те, що голова облдержадміністрації Валерій Асадчев за фахом також економіст (він свого часу навіть брав участь у розробці Бюджетного кодексу України), допомагає Вам у роботі?
– Звичайно, з ним легко працювати, бо ми із півслова розуміємо один одного. З ним взагалі цікаво працювати, бо він всебічно обізнана людина.
– Нині популярними стали коментарі до різних подій в Інтернеті, віртуальні форуми. Після вашої квітневої Інтернет-конференції на сайті інформагентства “Новини Полтавщини” з’явився лише один коментар, але цікавий, я б сказала, це суто полтавський, добрий гумор. Гість Вас охарактеризував двома словами: “Розумний дядько”.
– Справді? Я не бачив. Але то була така суто тематична розмова – про використання бюджетних коштів обласною державною адміністрацією у минулому році. Це не дуже цікаво, сьогодні актуальніше говорити про те, що й обласна, і районні державні адміністрації незадовільно фінансуються у порівнянні з минулими роками. Не виділяється достатньо коштів на ут
римання автотранспорту, навіть на канцелярські витрати, телефонні розмови та відрядження.
– Це справді звучить парадоксально: телефоную в управління культури, а голос оператора зі слухавки повідомляє, що номер відключено за борги! Спершу навіть не повірила: і це в облдержадміністрації?!
– Справді, відключали, в інших управліннях також. Можна, звичайно, якийсь час працювати на ентузіазмі, знаю, що деякі заступники голови облдержадміністрації та начальники управлінь на власних автомобілях їздять, за свої кошти їх заправляють. Бути марнотратами, згоден, не варто, але необхідні для роботи кошти мають бути, це ж державна служба.
– Коли Вам легше було реалізовувати професійні вміння, коли працювалося комфортніше у Вашій сфері: за Союзу чи в незалежній Україні?
– Однозначно – у нинішній час. Звичайно, за Союзу була напрацьована серйозна, громіздка система, хоч Міністерство фінансів за усіх часів мало вагомий вплив. З початком незалежності ми розбудовуємо нову державу і маємо вже власні напрацювання.
– Володимире Михайловичу, Ваша математично точна професія допомагає Вам не робити помилок у повсякденному житті? Умієте прораховувати зокрема сімейні ситуації?
– Звичайно, професія накладає свій відбиток, додає уміння бути дисциплінованим, зібраним. А прораховування ситуацій автоматично виробилося. Моєму синові Дмитрові, наприклад, років із трьох на день народження рідні й друзі часто дарували гроші. У нього були гаманці, в яких він їх зберігав, а самі гаманці розкладав по різних шухлядках…
– Ось так і виростають фінансисти!
– А він і буде фінансистом, нині пише дипломну роботу в Національному технічному університеті.
– Друзі звертаються за порадами?
– І друзі, й колеги з інших областей. Як і я до них.
– Що цінуєте в друзях?
– Надійність, постійність, діловитість – у мене багато друзів.
– Що Вам допомагає триматися в чудовій формі – хобі, мрії, відпочинок?
– Люблю відпочивати активно, хоч не завжди це вдається. Займаюся тенісом, люблю риболовлю та полювання…
– А почитати, полежати?
– Завжди багато читав, раніше – світову класику, в дитинстві любив Дюма, Гюго, згодом – Хемінгуея, Вольтера… Зараз маю серію московського видання “Класика світового детективу”. Часу небагато залишається на читання, але книгу за місяць прочитую. У мене багата й цікава домашня бібліотека.
– Чула, що Ви захоплюєтеся фотографією…
– Мені подобається ловити цікаві моменти у спілкуванні з друзями, знаходити гарні картинки в природі.
– Якби можна було зупинити мить – яку із Вашого життя Ви зупинили б, щоб вона тривала й тривала?
– Це миті, коли мої дружина й син поруч зі мною, хочу завжди бачити їх здоровими й щасливими. Це й спілкування із друзями… У цей момент пригадалося, як усі фінансисти області (начальники районних управлінь) виїхали на тиждень у Крим, у Феодосію, – одночасно тривали навчання й відпочинок. І фотографувати було що!
– Які плани?
– У мене дуже багато незавершених справ – хотілося б усе встигнути.
– Чого бажаєте своїм друзям, коли йдете до них на ювілей?
– Вірних друзів. Професійно – щоб у них були гроші, щоб у сім’ї ладилося, щоб життя радувало й робота приносила задоволення. І щоб на все вистачало часу!
– Хороші побажання, тож хай вони і для Вас збудуться!