Колись навіть зовсім спиляти її хотіли, та, як на те, всі пилки в господарстві поламалися… Сад благополучно обпиляли і нічого особливого не помітили. Кажуть, і не було нічого. Лише пізніше, коли вже садили картоплю на городі, сіли перепочити на лавці під тією самою грушею. Випадково глянули на зріз – і усім одночасно здалося, що там… ікона. На зрізі чітко проглядався кольоровий силует, схожий на іконописний образ Божої Матері з Немовлям. Особливо яскравим видається він на сході сонця, говорить господар. Одяг світлий, контури покрову сірі, а навколо – ореол теплого кольору червоної цегли.
Пізніше почали шукати відпиляну гілку на купі дров. Знайшли й побачили, що на зрізі також є відображення – дзеркальне, але набагато тьмяніше. Зріз віддали настоятелю церкви у Селещині. А 21 травня з благословення Високопреосвященнішого архієпископа Полтавського і Миргородського Филипа (УПЦ) для вивчення цього випадку в село виїхала єпархіальна комісія на чолі з секретарем єпархії архімандритом Філаретом (Звєрєвим). Після візуального обстеження комісія підтвердила нерукотворність зображення на зрізі дерева та знайшла його схожим з іконописним зображенням Богородиці. Відразу ж відправили молебень. А після молитви до Божої Матері отець Філарет нагадав, що “святість образу Богоматері завжди була найбільш шанованою у всьому християнському світі”, а також зазначив: “Ця подія незвичайна і надзвичайна, явище надприродне, якого не буває за законами нашого життя. Церква завжди із побожністю ставиться до таких явищ, але не поспішає називати їх чудом. Ми не наважуємося судити, з якої причини воно сталося. Але з упевненістю можемо говорити, що воно нагадує нам про любов Божу, про милість Пресвятої Богородиці до нас і про те, що кожен із нас повинен бути християнином”.
У перші дні, поки ще новина не розлетілася за межі району, біля груші постійно перебувало по кілька десятків людей. Вони говорили про знак із Небес, що пора облишити мирську марноту й звернути свої помисли до Бога. Приводили й приносили дітей. Маленькі долоньки торкалися зображення. Сашуня, котрому два рочки й два місяці, без підказки мами промовив: “Бозя”.
Сьогодні ж, особливо у вихідні, Старицьківкою взагалі неможливо ні проїхати, ні пройти. З ранку й до вечора спочатку сотні, а згодом – уже тисячі людей не тільки з Полтавщини, а й із Києва, Харкова, Дніпропетровська, інших міст, навіть із Москви, їдуть і йдуть сюди, щоб на власні очі побачити явлення образу.
Останньої неділі паломників у Старицьківці було щонайменше кілька тисяч. Людське море захлюпнуло двір, сад і город родини Литовченків. По обіді біля явленого зображення Богородиці відправили молебень священики з Полтавської, Київської та інших єпархій.
На жаль, у подібних ситуаціях не обходиться і без звичайної людської цікавості, яка не має нічого спільного з благоговінням перед милістю Божою. Тож були у натовпі й такі, котрі пробивали собі дорогу до Богоматері міцними ліктями та лайкою, а потім припадали поцілунками “праведників” до зображення. Дехто дер кору та ламав гілля груші.
З колодязя поруч люди почали черпати воду. До речі, раніше цю воду не пили, лише поливали нею город, бо мала неприємний запах. Як стверджують очевидці, тепер вона очистилася, стала смачною. Щоправда, прибувати не встигає. Її дістають із дна вже з піском…
До власної хати Литовченкам часом пробитися важко. Але вони ставляться до ситуації спокійно. “Ну витоптали кілька метрів городу, – каже Лідія Гаврилівна, – то відгородили його вірьовкою. Нічого. А якби у вас щось подібне було, хіба б не показали людям, які хочуть побачити і здалеку для цього їдуть? Й подумати не могла, що стільки людей буде. І звідки вони знають? Такого в селі не було ніколи”.
Зоря Полтавщини,  П’ятниця, 29 травня 2009 р., 3 стор.