– Сергію Дмитровичу, а чи доцільно організовувати свята в кризовий період?
– 55 років – не кругла дата, і в режимі стабільної економіки ми б не відзначали подібні транзитні ювілеї, – керівник широко усміхається, ніби чекав цього запитання. – Але саме тепер треба вселяти оптимізм людям. І для цього є привід. Не знаю, чи здобуток те, що коли машинобудівна промисловість втратила у першому кварталі 57 відсотків обсягів виробництва, то ми – лише 20. А втратили ми, бо у січні працювали тільки 12 днів. Але в лютому, березні і, можемо говорити, в квітні відпрацювали повністю. У нинішньому місяці очікується навіть перевиконання намічених виробничих завдань. Виплатимо заробітну плату, розрахуємося за усіма зобов'язаннями – бюджетними, пенсійними. Думаю, що за нинішніх непростих умов забезпечення стабільної роботи, вчасної виплати заробітної плати – вже певне досягнення. А головне – ми бачимо свої перспективи. Тому привітаємо колектив з
55-річчям заводу. Тих, хто пропрацював не менше п'яти років і не має порушень, преміюємо. Пам'ятаєте, при соціалізмі була певна система підтримки робітничого класу, трудових династій. Як вона втілювалася, чи завжди й всюди робили те, що декларували, то вже інше питання. Але, на моє переконання, працівники підприємств тільки тоді працюватимуть з належною віддачею, підтримуватимуть імідж фірми, коли вони матимуть стабільну роботу, отримуватимуть заробітну плату, відчуватимуть турботу і бачитимуть перспективи. Ми хочемо подякувати нашим робітникам, інженерам, управлінцям за їхню роботу на "Електромоторі" й сказати, що вони потрібні заводу.
– Якось несподівано і приємно чути під час кризи про те, що підприємство має перспективи. Мабуть, це і є головним подарунком заводчанам. Але як Ви долаєте кризові явища? Не може бути, щоб світова криза вплинула на усіх і не вплинула на "Електромотор".
– Звичайно, нас криза теж не оминула. Якщо галузь машинобудування зазнала втрат однією з перших і в світі, і в Україні, а наша основна продукція – асинхронні трифазні електродвигуни – застосовується саме у цій сфері: на вентиляторних, верстатобудівних, конвеєрних, насосних заводах і т. ін., – то якого дива можна чекати? Нинішній обсяг виробництва двигунів у порівнянні з цим же періодом минулого року – на рівні 15 – 18 відсотків. Але завод виграв в іншому. Коли у 1990-х роках ми планували виробництво, то десь випадково, десь свідомо передбачили різні векторні напрямки, а саме – промислову і побутову продукцію широкого вжитку. Проаналізували, що у скрутні часи рятує наш народ, – звісно, земля. І тепер, коли промислова техніка нікому не потрібна, нас виручає виробництво побутової техніки. Життя підтвердило наші висновки. "Електромотор" випускає побутові насоси шести видів для поливання городів, кормоподрібнювачі "Елікор" семи видів – для кукурудзи, зерна, соковитих кормів, трави, соломи. Треба чесно визнати, що це не ноу-хау, не ракети, не мерседеси. Це – звичайна техніка, яку може виготовити будь-який завод, що виробляє двигуни. З чим ми вгадали? По-перше, з конструкцією. Бо в нас працюють серйозні, талановиті конструктори. По-друге, випускаючи цю техніку впродовж 10 років, ми досягли максимальної механізації процесу й відповідно хорошої якості та збільшення обсягів виробництва.
– І не маєте конкурентів?
– Споживчий ринок вивчаємо, моніторимо, як тепер прийнято говорити, не лише ми. Але я впевнений, що кожному треба шукати найбільш прийнятну для свого виробництва, свого обладнання, своїх технологій справу. А на багатьох підприємствах, на жаль, і спеціалістів вже немає, нікому працювати. Бо в такий період, як тепер, першими йдуть найкращі. Я точно знаю, що наші кормоподрібнювачі копіюють. Інша річ, що тим виробникам треба 300 – 400 тисяч доларів витратити на виготовлення оснастки, а такі гроші ще треба знайти. Вони починають робити вручну, а таке, з дозволу сказати, виробництво затратне, продукція низької якості…
– Над яким новим видом побутової техніки працюють нині конструктори "Електромотора"?
– Ми продовжуємо працювати на підсобні, фермерські господарства. Зараз весь завод живе надією на культиватор на електричному ходу. Днями проводили його ходові випробування. За дві хвилини пройшли вісім чи десять метрів – ніколи вручну так не скопаєш. Вага культиватора 22 – 23 кг. Ціна буде приблизно 2,5 – 2,8 тисячі гривень. Тобто за ціною він буде конкурентним. У мене на дачі чотири косилки: дві – мотоблокові й дві – електричні. Коли мотоблокова загарчить, задимить, то – ніякого задоволення. А коли електрична працює, то просто відпочиваєш, вдихаєш аромати скошеної трави. Там, де немає джерела електроенергії, електрична техніка, звичайно, не підходить. Але якщо дачна ділянка, город на 20 – 30 соток – поряд із будинком, то під'єднатися до джерела живлення не важко, допоможе спеціальна котушка з пружинним розкручуванням. Ми продаватимемо культиватори в комплекті з такими котушками, які також випускатимемо самі.
– Сергію Дмитровичу, а де покупці можуть придбати техніку виробництва ВАТ "Електромотор"?
– Раджу зайти у заводський магазин, що на першому поверсі адміністративного заводського будинку в Полтаві на вул. Фрунзе, 155, там представлений весь спектр нашої техніки, яку можна купити без торговельних націнок. Є наша продукція і в інших торговельних точках Полтави, Харкова.
– До речі, а в Росії є продукція "Електромотора"? Ви завжди відзначали, що наш ринок – це ринок СНД, зокрема Росії.
– Я за останні роки, особливо за той час, що працював заступником голови облдержадміністрації, вкотре переконався, що Заходу ми не потрібні, він нас не рятуватиме. А конкурувати з їхніми технологіями нам не під силу – треба вміти визнавати очевидні речі. Так, ми теж можемо працювати на сучасному обладнанні. Освоїли ж техніку, що у 1990-х роках нам продали італійці, німці. Але для такого технічного переоснащення в української промисловості немає коштів. Тепер без угаву ведуть мову про інвестиції. Звісно, Україна в них зацікавлена. Але не треба забувати, що інвестор ніколи не вкладатиме кошти у чуже, не своє, підприємство. Отож найнадійніший, най-ефективніший інвестор – це внутрішній виробник і споживач. А щодо ринку СНД, то наші країни економічно й технічно пов'язані. Але й ці стосунки складаються не просто. Ми частково продаємо продукцію "Електромотора" в Росію, але ця країна жорсткіше захищає свої ринки, ніж Україна. І конкуренція надзвичайно висока. Українській промисловості і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках допоможе тільки розуміння того, що треба переосмислити ситуацію і не говорити: от ми робимо, на-
приклад, чудові двигуни, а їх не беруть. То не роби, якщо на них немає попиту! Роби те, що треба сьогодні ринку.
– Які галузі Ви б визначили як перспективні?
– Головний вектор для України – це аграрний комплекс, у нас 30 відсотків світового чорнозему! В Україні вже є ефективні господарники, які мають елітне зерно, технології, техніку. З розвитком виробництва сільгосппродукції розвиватиметься переробна промисловість – консервна, молочна, м'ясна і т. д. А ці сфери треба буде обслуговувати, отже, потрібні будуть і машинобудування, і ремонтна база. Ще одна перспективна галузь – енергетика.
– У Полтавській області нині розробляється кілька нових проектів у галузі житлово-комунального господарства. Чи бере участь в якомусь із них ВАТ "Електромотор" як виробник? І який з проектів може бути найефективнішим, на Ваш погляд? Адже Ви – радник голови облдержадміністрації з питань енергозбереження та реформування житлово-комунальної галузі.
– В Україні розробляється програма забезпечення стабілізації та якості електроенергії, що досягатиметься за допомогою встановлення споживачів-регуляторів. Ми маємо п
ерспективу взяти участь у їх виробництві. Окрім того, у Миргороді разом з міським головою Олександром Паутовим ми взялися втілювати великий проект теплозабезпечення міста на основі альтернативних видів палива. Вперше в області там буде змонтовано котел потужністю 20 мегават на біомасі. Я бачив, як працює ця система в Чехії. Переконаний, що ми повинні реалізувати цей пілотний проект, щоб не на пальцях розповідати про такі можливості. Завод "Електромотор" може взяти участь і в цій програмі, і в інших як виробник певних вузлів.
– Так, у світі використовуються різні джерела енергії.
– І це цінний для нас досвід. Європа використовує відходи деревини, тюковану солому. Але обмеження споживання газу там проводилося поступово. У тому, що Росія висуває жорсткі умови постачання газу, є й позитивні наслідки, адже в нас голова почне працювати, задумаємося над енергозберігаючими технологіями. Ось, наприклад, на "Електромоторі" колись була централізована котельня, ми забезпечували теплом 12 субпідрядників. Потім системи роз'єднали. І ми зрозуміли, що котельню треба міняти, і поставили на кожен корпус міні-топкові. За три роки ми двічі окупили витрати на них. Але сьогодні зіткнулися з тим, що газ невпинно дорожчає. Думаю, тепер ми поставимо знов котельню, яка зможе забезпечувати теплом не тільки завод. Але щоб іншим споживачам було вигідно до нас приєднатися, гігакалорія повинна коштувати дешевше, ніж в інших системах. Досягти цього можна, якщо котельня працюватиме частково на газі (відразу відмовитися від нього нерозумно), частково – на альтернативних джерелах: соломі тюкованій, відходах деревини. У Чехії 15 років тому було те саме, що в нас, – централізовані системи, котельні з низьким ККД, не-ізольовані діряві мережі. Чехи зробили за 15 років те, що й ми могли б зробити за 15 років…
– Тепер це – справа майбутнього. Сергію Дмитровичу, а чи йде на завод молодь, яка передасть у майбутнє кращі традиції минулого?
– Почнемо з того, що нам вдалося зберегти традиції. Більше сорока років працюють на заводі головний інженер Олександр Петров, лекальник Микола Герасименко, верстатники Володимир Передерій, Анатолій Тополя, старший майстер Катерина Крамаренко. Все своє виробниче життя віддали "Електромотору" його ветерани – головний технолог Валерій Луговий та провідний конструктор Віктор Юматов. Загалом на "Електромоторі" з 800 чоловік більше ста працюють понад тридцять років. Хочу підкреслити – це активно працюючі люди, досвідчені фахівці. До слова, у двох з них дні народження співпали з днем народження заводу, обов'язково це відзначимо на урочистостях. Ми зміцнили колектив спеціалістами, які складали інтелектуальну еліту інших заводів – турбомеханічного, хіммашу. Нині ж унікальна можливість укомплектувати працюючі підприємства кадрами. Бо останніх років п'ять досвідчених інженерно-технічних працівників просто ніде було взяти! Серед молоді технічні спеціальності були непопулярні, а хто й отримав такий фах, на заводи йти працювати не хотіли, бо вигідніше поїхати в Київ і влаштуватися там електриком, ніж в Полтаві – інженером. Я – голова державної екзаменаційної комісії Полтавського технічного університету. Був впевнений, що минулого року приведу кількох випускників – молодих спеціалістів. Тільки троє прийшли. Але тепер приходитимуть. Звичайно, молодь потрібна. Але якщо не буде наставника, який навчить і професії, і житейської премудрості, то хто тоді навчить? Ми вчимося від людей, які нас оточують. Я вдячний долі за те, що на моєму життєвому шляху завжди було багато хороших людей.
– Ви теж починали як молодий спеціаліст на заводі?
– Але не на "Електромоторі", а на електромеханічному заводі "Лтава", де пропрацював 18 років, потім три роки – на алмазному – заступником директора, потім дев'ять місяців – заступником завідуючого промислово-транспортним відділом обкому партії. От туди не хотів іти: здавалося, щo буде нудна робота, та й зарплата була вдвічі менша, ніж мав на заводі. Але скажу, що той час абсолютно не втрачений. То – школа управління. Як і членство в ЦК КПУ, яке тривало півтора року.
– Школа партійна стала школою менедж-менту?
– Та яка там партійна! На пленумі ЦК, як-то кажуть, хапаю за поли першого секретаря Харківського обкому Анатолія Костянтиновича Мялицю… А я завжди йому говорив: я Кожемяко, директор "Електромотора", входжу в "Укрелектромаш", розберіться зі своїм директором "Холодмашу" Воротинцевим, він мені не поставив алюміній… І так не раз. Якось я тільки рот відкрив – а він ряжанку в перерві п'є. Чуєш, каже, якщо тебе приведуть до мене в три години ночі й покажуть, я знаю, що ти – Кожемяко, ти – директор "Електромотору", що тобі Воротинцев не дає алюміній й не платить грошей… Не муч, дай поїсти…
– "Електромотор" Ви очолюєте двадцять років…
– Хотів відзначити цю дату в листопаді 2008 року, але не став, промисловість почала валитися.
– Чи був колись іще такий складний період в історії заводу?
– Схожий був період 1997 – 99 років. Тоді ще гірше було. Криза мала локальний характер, у межах СНД. "Електромотор" в СРСР єдиний випускав асинхронні трифазні двигуни АІР-71. І раптом з абсолютно монопольного становища ми потрапляємо у найжорсткішу конкуренцію. Бо всі підприємства галузі кинулися дублювати нашу продукцію – не продублював її тільки лінивий. Тепер в жодному іншому габариті двигунів немає такої жорсткої конкуренції. 14 виробників на ринку СНД! Я колись їм казав – куди ви влізли? Кожен відповідав: "Так я думав, що будемо удвох – ти і я". Але ми в той період все-таки вистояли. Сподіваюся, вистоїмо і тепер.
Зоря Полтавщини , П’ятниця, 24 квітня 2009 р., 3 стор.
– 55 років – не кругла дата, і в режимі стабільної економіки ми б не відзначали подібні транзитні ювілеї, – керівник широко усміхається, ніби чекав цього запитання. – Але саме тепер треба вселяти оптимізм людям. І для цього є привід. Не знаю, чи здобуток те, що коли машинобудівна промисловість втратила у першому кварталі 57 відсотків обсягів виробництва, то ми – лише 20. А втратили ми, бо у січні працювали тільки 12 днів. Але в лютому, березні і, можемо говорити, в квітні відпрацювали повністю. У нинішньому місяці очікується навіть перевиконання намічених виробничих завдань. Виплатимо заробітну плату, розрахуємося за усіма зобов'язаннями – бюджетними, пенсійними. Думаю, що за нинішніх непростих умов забезпечення стабільної роботи, вчасної виплати заробітної плати – вже певне досягнення. А головне – ми бачимо свої перспективи. Тому привітаємо колектив з
55-річчям заводу. Тих, хто пропрацював не менше п'яти років і не має порушень, преміюємо. Пам'ятаєте, при соціалізмі була певна система підтримки робітничого класу, трудових династій. Як вона втілювалася, чи завжди й всюди робили те, що декларували, то вже інше питання. Але, на моє переконання, працівники підприємств тільки тоді працюватимуть з належною віддачею, підтримуватимуть імідж фірми, коли вони матимуть стабільну роботу, отримуватимуть заробітну плату, відчуватимуть турботу і бачитимуть перспективи. Ми хочемо подякувати нашим робітникам, інженерам, управлінцям за їхню роботу на "Електромоторі" й сказати, що вони потрібні заводу.
– Якось несподівано і приємно чути під час кризи про те, що підприємство має перспективи. Мабуть, це і є головним подарунком заводчанам. Але як Ви долаєте кризові явища? Не може бути, щоб світова криза вплинула на усіх і не вплинула на "Електромотор".
– Звичайно, нас криза теж не оминула. Якщо галузь машинобудування зазнала втрат однією з перших і в світі, і в Україні, а наша основна продукція – асинхронні трифазні електродвигуни – застосовується саме у цій сфері: на вентиляторних, верстатобудівних, конвеєрних, насосних заводах і т. ін., – то якого дива можна чекати? Нинішній обсяг виробництва двигунів у порівнянні з цим же періодом минулого року – на рівні 15 – 18 відсотків. Але завод виграв в іншому. Коли у 1990-х роках ми планували виробництво, то десь випадково, десь свідомо передбачили різні векторні напрямки, а саме – промислову і побутову продукцію широкого вжитку. Проаналізували, що у скрутні часи рятує наш народ, – звісно, земля. І тепер, коли промислова техніка нікому не потрібна, нас виручає виробництво побутової техніки. Життя підтвердило наші висновки. "Електромотор" випускає побутові насоси шести видів для поливання городів, кормоподрібнювачі "Елікор" семи видів – для кукурудзи, зерна, соковитих кормів, трави, соломи. Треба чесно визнати, що це не ноу-хау, не ракети, не мерседеси. Це – звичайна техніка, яку може виготовити будь-який завод, що виробляє двигуни. З чим ми вгадали? По-перше, з конструкцією. Бо в нас працюють серйозні, талановиті конструктори. По-друге, випускаючи цю техніку впродовж 10 років, ми досягли максимальної механізації процесу й відповідно хорошої якості та збільшення обсягів виробництва.
– І не маєте конкурентів?
– Споживчий ринок вивчаємо, моніторимо, як тепер прийнято говорити, не лише ми. Але я впевнений, що кожному треба шукати найбільш прийнятну для свого виробництва, свого обладнання, своїх технологій справу. А на багатьох підприємствах, на жаль, і спеціалістів вже немає, нікому працювати. Бо в такий період, як тепер, першими йдуть найкращі. Я точно знаю, що наші кормоподрібнювачі копіюють. Інша річ, що тим виробникам треба 300 – 400 тисяч доларів витратити на виготовлення оснастки, а такі гроші ще треба знайти. Вони починають робити вручну, а таке, з дозволу сказати, виробництво затратне, продукція низької якості…
– Над яким новим видом побутової техніки працюють нині конструктори "Електромотора"?
– Ми продовжуємо працювати на підсобні, фермерські господарства. Зараз весь завод живе надією на культиватор на електричному ходу. Днями проводили його ходові випробування. За дві хвилини пройшли вісім чи десять метрів – ніколи вручну так не скопаєш. Вага культиватора 22 – 23 кг. Ціна буде приблизно 2,5 – 2,8 тисячі гривень. Тобто за ціною він буде конкурентним. У мене на дачі чотири косилки: дві – мотоблокові й дві – електричні. Коли мотоблокова загарчить, задимить, то – ніякого задоволення. А коли електрична працює, то просто відпочиваєш, вдихаєш аромати скошеної трави. Там, де немає джерела електроенергії, електрична техніка, звичайно, не підходить. Але якщо дачна ділянка, город на 20 – 30 соток – поряд із будинком, то під'єднатися до джерела живлення не важко, допоможе спеціальна котушка з пружинним розкручуванням. Ми продаватимемо культиватори в комплекті з такими котушками, які також випускатимемо самі.
– Сергію Дмитровичу, а де покупці можуть придбати техніку виробництва ВАТ "Електромотор"?
– Раджу зайти у заводський магазин, що на першому поверсі адміністративного заводського будинку в Полтаві на вул. Фрунзе, 155, там представлений весь спектр нашої техніки, яку можна купити без торговельних націнок. Є наша продукція і в інших торговельних точках Полтави, Харкова.
– До речі, а в Росії є продукція "Електромотора"? Ви завжди відзначали, що наш ринок – це ринок СНД, зокрема Росії.
– Я за останні роки, особливо за той час, що працював заступником голови облдержадміністрації, вкотре переконався, що Заходу ми не потрібні, він нас не рятуватиме. А конкурувати з їхніми технологіями нам не під силу – треба вміти визнавати очевидні речі. Так, ми теж можемо працювати на сучасному обладнанні. Освоїли ж техніку, що у 1990-х роках нам продали італійці, німці. Але для такого технічного переоснащення в української промисловості немає коштів. Тепер без угаву ведуть мову про інвестиції. Звісно, Україна в них зацікавлена. Але не треба забувати, що інвестор ніколи не вкладатиме кошти у чуже, не своє, підприємство. Отож найнадійніший, най-ефективніший інвестор – це внутрішній виробник і споживач. А щодо ринку СНД, то наші країни економічно й технічно пов'язані. Але й ці стосунки складаються не просто. Ми частково продаємо продукцію "Електромотора" в Росію, але ця країна жорсткіше захищає свої ринки, ніж Україна. І конкуренція надзвичайно висока. Українській промисловості і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках допоможе тільки розуміння того, що треба переосмислити ситуацію і не говорити: от ми робимо, на-
приклад, чудові двигуни, а їх не беруть. То не роби, якщо на них немає попиту! Роби те, що треба сьогодні ринку.
– Які галузі Ви б визначили як перспективні?
– Головний вектор для України – це аграрний комплекс, у нас 30 відсотків світового чорнозему! В Україні вже є ефективні господарники, які мають елітне зерно, технології, техніку. З розвитком виробництва сільгосппродукції розвиватиметься переробна промисловість – консервна, молочна, м'ясна і т. д. А ці сфери треба буде обслуговувати, отже, потрібні будуть і машинобудування, і ремонтна база. Ще одна перспективна галузь – енергетика.
– У Полтавській області нині розробляється кілька нових проектів у галузі житлово-комунального господарства. Чи бере участь в якомусь із них ВАТ "Електромотор" як виробник? І який з проектів може бути найефективнішим, на Ваш погляд? Адже Ви – радник голови облдержадміністрації з питань енергозбереження та реформування житлово-комунальної галузі.
– В Україні розробляється програма забезпечення стабілізації та якості електроенергії, що досягатиметься за допомогою встановлення споживачів-регуляторів. Ми маємо п
ерспективу взяти участь у їх виробництві. Окрім того, у Миргороді разом з міським головою Олександром Паутовим ми взялися втілювати великий проект теплозабезпечення міста на основі альтернативних видів палива. Вперше в області там буде змонтовано котел потужністю 20 мегават на біомасі. Я бачив, як працює ця система в Чехії. Переконаний, що ми повинні реалізувати цей пілотний проект, щоб не на пальцях розповідати про такі можливості. Завод "Електромотор" може взяти участь і в цій програмі, і в інших як виробник певних вузлів.
– Так, у світі використовуються різні джерела енергії.
– І це цінний для нас досвід. Європа використовує відходи деревини, тюковану солому. Але обмеження споживання газу там проводилося поступово. У тому, що Росія висуває жорсткі умови постачання газу, є й позитивні наслідки, адже в нас голова почне працювати, задумаємося над енергозберігаючими технологіями. Ось, наприклад, на "Електромоторі" колись була централізована котельня, ми забезпечували теплом 12 субпідрядників. Потім системи роз'єднали. І ми зрозуміли, що котельню треба міняти, і поставили на кожен корпус міні-топкові. За три роки ми двічі окупили витрати на них. Але сьогодні зіткнулися з тим, що газ невпинно дорожчає. Думаю, тепер ми поставимо знов котельню, яка зможе забезпечувати теплом не тільки завод. Але щоб іншим споживачам було вигідно до нас приєднатися, гігакалорія повинна коштувати дешевше, ніж в інших системах. Досягти цього можна, якщо котельня працюватиме частково на газі (відразу відмовитися від нього нерозумно), частково – на альтернативних джерелах: соломі тюкованій, відходах деревини. У Чехії 15 років тому було те саме, що в нас, – централізовані системи, котельні з низьким ККД, не-ізольовані діряві мережі. Чехи зробили за 15 років те, що й ми могли б зробити за 15 років…
– Тепер це – справа майбутнього. Сергію Дмитровичу, а чи йде на завод молодь, яка передасть у майбутнє кращі традиції минулого?
– Почнемо з того, що нам вдалося зберегти традиції. Більше сорока років працюють на заводі головний інженер Олександр Петров, лекальник Микола Герасименко, верстатники Володимир Передерій, Анатолій Тополя, старший майстер Катерина Крамаренко. Все своє виробниче життя віддали "Електромотору" його ветерани – головний технолог Валерій Луговий та провідний конструктор Віктор Юматов. Загалом на "Електромоторі" з 800 чоловік більше ста працюють понад тридцять років. Хочу підкреслити – це активно працюючі люди, досвідчені фахівці. До слова, у двох з них дні народження співпали з днем народження заводу, обов'язково це відзначимо на урочистостях. Ми зміцнили колектив спеціалістами, які складали інтелектуальну еліту інших заводів – турбомеханічного, хіммашу. Нині ж унікальна можливість укомплектувати працюючі підприємства кадрами. Бо останніх років п'ять досвідчених інженерно-технічних працівників просто ніде було взяти! Серед молоді технічні спеціальності були непопулярні, а хто й отримав такий фах, на заводи йти працювати не хотіли, бо вигідніше поїхати в Київ і влаштуватися там електриком, ніж в Полтаві – інженером. Я – голова державної екзаменаційної комісії Полтавського технічного університету. Був впевнений, що минулого року приведу кількох випускників – молодих спеціалістів. Тільки троє прийшли. Але тепер приходитимуть. Звичайно, молодь потрібна. Але якщо не буде наставника, який навчить і професії, і житейської премудрості, то хто тоді навчить? Ми вчимося від людей, які нас оточують. Я вдячний долі за те, що на моєму життєвому шляху завжди було багато хороших людей.
– Ви теж починали як молодий спеціаліст на заводі?
– Але не на "Електромоторі", а на електромеханічному заводі "Лтава", де пропрацював 18 років, потім три роки – на алмазному – заступником директора, потім дев'ять місяців – заступником завідуючого промислово-транспортним відділом обкому партії. От туди не хотів іти: здавалося, щo буде нудна робота, та й зарплата була вдвічі менша, ніж мав на заводі. Але скажу, що той час абсолютно не втрачений. То – школа управління. Як і членство в ЦК КПУ, яке тривало півтора року.
– Школа партійна стала школою менедж-менту?
– Та яка там партійна! На пленумі ЦК, як-то кажуть, хапаю за поли першого секретаря Харківського обкому Анатолія Костянтиновича Мялицю… А я завжди йому говорив: я Кожемяко, директор "Електромотора", входжу в "Укрелектромаш", розберіться зі своїм директором "Холодмашу" Воротинцевим, він мені не поставив алюміній… І так не раз. Якось я тільки рот відкрив – а він ряжанку в перерві п'є. Чуєш, каже, якщо тебе приведуть до мене в три години ночі й покажуть, я знаю, що ти – Кожемяко, ти – директор "Електромотору", що тобі Воротинцев не дає алюміній й не платить грошей… Не муч, дай поїсти…
– "Електромотор" Ви очолюєте двадцять років…
– Хотів відзначити цю дату в листопаді 2008 року, але не став, промисловість почала валитися.
– Чи був колись іще такий складний період в історії заводу?
– Схожий був період 1997 – 99 років. Тоді ще гірше було. Криза мала локальний характер, у межах СНД. "Електромотор" в СРСР єдиний випускав асинхронні трифазні двигуни АІР-71. І раптом з абсолютно монопольного становища ми потрапляємо у найжорсткішу конкуренцію. Бо всі підприємства галузі кинулися дублювати нашу продукцію – не продублював її тільки лінивий. Тепер в жодному іншому габариті двигунів немає такої жорсткої конкуренції. 14 виробників на ринку СНД! Я колись їм казав – куди ви влізли? Кожен відповідав: "Так я думав, що будемо удвох – ти і я". Але ми в той період все-таки вистояли. Сподіваюся, вистоїмо і тепер.
Зоря Полтавщини , П’ятниця, 24 квітня 2009 р., 3 стор.
Рубрика: 
