Армійська кар’єра Олександра Засядька розпочалася після закінчення артилерійського та інженерного шляхетського корпусу, де він навчався зі своїм старшим братом Данилом, який згодом теж мав генеральський чин і високі нагороди. Тому у публікаціях часто можна зустріти Засядько-1, Засядько-2. І все ж їхній рід найбільше прославив Засядько-2 (Олександр), який першим у Росії сконструював бойові ракети, пускові станки до них та розробив тактику застосування нового виду зброї. Цікаво, що вже тоді талановитий конструктор розробив і пропонував шестизарядні установки. І, мабуть, саме вони стали прообразом майбутніх знаменитих гвардійських мінометів “катюша”, які успішно пройшли бойові випробування у 1941–1945 роках. До речі, в розробці реактивних систем залпового вогню “катюша” брали активну участь Юрій Побєдоносцев та Михайло Кісенко – вчені, імена яких теж тісно пов’язані з Полтавою.
У ХІХ столітті у військових колах велику зацікавленість викликали так звані “конгреві ракети”, сконструйовані в Англії. Спосіб їх виготовлення тримали у великому секреті, хоча у військах вони були з 1804 року і застосовувались у війні проти Данії. Винахідник і конструктор цих ракет Вільям Конгрев (1772–1828), англійський вчений, інженер-полковник, запозичив досвід індусів, які застосовували щось подібне проти колоніальних військ. Та найбільш вдало ракети Конгрева були застосовані у битві проти армії Наполеона (1812–1813), коли війська Англії були у складі багатонаціональних сил (Росія, Пруссія, Швеція).
Олександр Засядько, як командир бригади, безпосередньо брав участь у цій битві й, цілком вірогідно, особисто спостерігав за діями даного виду зброї, бачив її ефективність. Можливо, саме це і спонукало його замислитися над майбутнім винаходом, який би значно поліпшив боєздатність російської армії.
Олександр Дмитрович негайно взявся за роботу і невдовзі розкрив секрет “конгревих ракет”. Вже у 1817 році бойові порохові ракети були готові (роботу по їх створенню розпочав у 1815 році). Однак коштів на необхідні матеріали та на подальше випробування бракувало. Довелося продати спадщину батька – маєток біля Одеси – і таким чином продовжувати конструювати та випробовувати виготовлені зразки.
До речі, коли про винахід доповіли Олександру І і нагадали, що винахідник не потребував винагороди за свої труди та витрачені кошти, як це було прийнято, цар промовив: “Слава Богу, є офіцери, які служать суто заради честі”.
Ракети Засядька – запалювальні та фугасні трьох калібрів – взяли на озброєння, а винахідник отримав чин генерал-майора. Окрім конструкції ракетної зброї, Олександр Дмитрович детально розробив тактику застосування та способи її виготовлення, що було вкрай необхідно військовим. Під його керівництвом створили спеціалізовані військові ракетні підрозділи, які зіграли вирішальну роль при штурмі фортець Варна, Сілістрія, Шумла у російсько-турецькій війні 1828–1829 років. Виробництво ракет було організовано під час бойових дій в районі Тирасполя, і, як результат, тільки за 1828 рік їх виготовлено 9745 одиниць.
Труднощі армійського життя та напружена винахідницька робота підірвали здоров’я Олександра Дмитровича, йому довелося поїхати на лікування до Криму, а згодом  взагалі піти у відставку в чині генерал-лейтенанта. Відчуваючи наближення кінця земного шляху, Засядько віддав останній наказ – поховати його у Курязькому монастирі, який знаходився неподалік Харкова. Саме тут, на одному з будинків, встановлена меморіальна дошка з написом: “Тут, у бувшому Курязькому монастирі, похований найвидатніший спеціаліст артилерії та ракетної справи в Росії Олександр Дмитрович Засядько (1779–1837). Його могилу знайшли під час розбудови приміщень трудової колонії ім. Макаренка на території колишнього монастиря. Речі, які там були, передали до історичного музею Харкова.
Та, на жаль, трапилось непередбачене. На початку Великої Вітчизняної війни при евакуації музею ешелон потрапив під авіаційний обстріл і був розгромлений. Багато речей зникло безвісти, у тому числі й експонати з могили.
Іменем Олександра Дмитровича Засядька названо кратер на зворотньому боці Місяця. Йому присвячені музейні експозиції у Санкт-Петербурзі, Москві, Полтаві та Лютеньці.
Восени у видатного вченого ювілей – 230 років від дня народження. Спільнота Полтавщини виступила з пропозицією до уряду України відзначити дату на державному рівні, що передбачало б проведення низки різних заходів, ушанування пам’яті славного сина нашого краю.
“Зоря Полтавщини”, 10 квітня, 4 стор.