У Яреськівській сотні Миргородського полку здавна жили козаки Півні. Дем’ян Півень із синами Федором і Яковом у 20-х роках XVIII століття були козаками середніх статків в селі Туху (Федунці), що за 17 верст від гоголівської Яновщини й за 6 верст від Яресьок. Десь усередині століття рід Півнів розділився: одні стали по-простонародному Півненками, а представники іншої гілки почали йменувати себе на шляхетний штиб – Півинськими, Півінськими. Відповідні назви мали й їхні хутори: хутір Півні був розташований за 15 верст на північний схід від Яновщини, а Півинські хутори – за 7 верст на південний схід від Федунки.
Федір Півінський у 1763–1781 роках мав звання сотенного отамана Яреськівської сотні. Його син Петро (народження близько 1755 року), теж яреськівський сотенний отаман, власник 36 душ чоловічої статі, змолоду брав участь у російсько-турецькій війні, в боях у Криму, під фортецею Кінбурном. Вийшов у відставку секунд-майором. Сучасник і земляк Панаса Дем’яновича Гоголя-Яновського, Петро Півінський, добре знав його родину й через це 1794 року підтвердив своїм підписом родовідне свідоцтво цієї сім’ї. Півінські навіть доводилися Гоголям-Яновським  віддаленою ріднею.
Візьмемо на себе сміливість висловити припущення, що саме цей поміщик-земляк Петро Півінський допоміг Гоголеві поповнити галерею незабутніх портретів поеми “Мертві душі” як прообраз персонажа Петра Петровича Петуха. Наша гіпотеза грунтується на тотожності ймення реальної особи й персонажа (Петро) та на промовистій схожості прізвища Півинський, що є похідним від “Півень”, з російським відповідником Петух у авторському трактуванні Миколи Гоголя. Письменник просто переклав українське прізвище на російську мову.
Син Петра Півінського, губернський секретар Харлампій Петрович, теж федунський поміщик, у власності якого було 200 десятин землі з 30 душами, мав дітей, із яких відомі імена сина Ферапонта, дочок Наталі та двох Марій. Їхнє дворянство підтверджене указом Герольдії 1849 року.
У Харлампія Петровича Півінського склалися добрі стосунки з Василем Панасовичем Гоголем-Яновським, на той час куратором яреськівської економії багатого дідича Дмитра Прокоповича Трощинського. Збереглися листи пана Харлампія до батька Миколи Гоголя. В одному з них, написаному з Федунки в Яреськи, Х.Півінський просить Василя Панасовича прислати йому з яреськівської економії землеміра для обміру проданої землі. В іншому листі 1816 року він звертається з проханням до В.П.Гоголя-Яновського виділити на території яреськівської економії помешкання для знайомого офіцера.
Існує версія, за якою Харлампій Півінський є прототипом гоголівського Чичикова. Родичка Гоголів, Марія Григорівна Анисимо-Яновська (рідна тітка якої, Марія Іванівна, була в шлюбі з Харлампієм Півінським), розповідала, що пан Харлампій записував живими своїх померлих кріпаків, а також, як і гоголівський Чичиков, удався до блискучої авантюри: придбав у сусідів “мертві душі”, щоби досягти майнового цензу – наявності не менше 50 душ – на право займатися винокурінням.
За припущенням усе тієї ж таки М.Г.Анисимо-Яновської, дружина Харлампія Півінського Марія Іванівна могла послужити Гоголеві прообразом поміщиці Коробочки з поеми “Мертві душі”. Якщо вже зайшлося про цей яскравий жіночий персонаж, то варто висловити й нашу версію: таке “ласкаво-зменшувальне” прізвище за часів козацтва траплялося в Бірківській сотні Полтавського полку – там жив козак Максим Коробочка. Село Бірки – всього за 15 верст від Олефірівки, де часто доводилося бувати Миколі  Гоголю. Прізвище Коробочка могло зберігатися ще й за гоголівської доби, і письменник міг чути його в краї свого дитинства, а то й знати Коробочок особисто.
Зоря Полтавщини, Середа, 1 квітня 2009 р., 3 стор.