І він пише не тільки прозу та вірші, а й літературознавчі праці. Книги письменника належно поціновані багатьма преміями й відзнаками, але найвагомішою нагородою для того, хто працює в царині літератури, було й буде визнання серед читацького загалу. Творити для людей – це саме той шлях, яким іде Микола Костенко.
Нещодавно світ побачили дві нові книжки автора: поезії "Стезя" (видавництво "Полтавський літератор") та "Посульські оповідання" (видавниче агентство "Дивосвіт").
З-під пера Костенка-поета пішли у світ правдиві слова правічного болю за долю свого народу, за пісню, за сніп власного роду і роду людського. У творах письменника багато простору, вітру, степу й душі… Там є все, що вміщає людське життя. Є там і наша українська "Стіна плачу", й мати "афганця", котра пережила сина, й "похоронка на батька" є… Але все те з великою людською любов'ю писане, щоб не тільки рвати серце, а й надихнути бодай себе самого й свого сусіда не "пісок відкидать проти вітру", а дочутися власного голосу:
"запри свою хату
дідівським замком "на кілок"
і мовчки криницю
копай із сусідом привітним".
У "Стезі" обіграно сентенцію поєднання смутку й щастя на високому рівні.
"Посульські оповідання" вже своєю назвою розкривають читачеві зміст книги. Тече, лине у віки, поволі міліючи, Сула, на її пологих берегах та невисоких крутосхилах стоять українські села, які ще якимось дивом тримаються, наповнюючи вир життя долями в чомусь звичайних, а в чомусь неповторних людей. І саме людина – основа основ, ескіз, із якого автор починає вимальовувати щільним словом і такою ж щільною метафорою живописний образ. Драматичні й по-своєму трагічні постаті – від старого Рипуна до молодої, начебто малопомітної вчительки Оленки – постають перед читачем так яскраво й чітко, мовби все те написано про близьких не тільки авторові, а й читачеві людей.
Багата й соковита мова додає неповторного колориту в оповідки й розлого, широко висвітлює епоху, в якій ми можемо побачити себе самих, збагнути свою душу і, озираючись, наповнювати сьогодення світлом.
До свого сімдесятиріччя Микола Костенко прийшов з вагомим доробком. Уважний читач одразу збагне, що "Стезя" й "Посульські оповідання" – це ще два кроки вперед нескінченною дорогою життя.
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 20 березня 2009 р., 13 стор.
Нещодавно світ побачили дві нові книжки автора: поезії "Стезя" (видавництво "Полтавський літератор") та "Посульські оповідання" (видавниче агентство "Дивосвіт").
З-під пера Костенка-поета пішли у світ правдиві слова правічного болю за долю свого народу, за пісню, за сніп власного роду і роду людського. У творах письменника багато простору, вітру, степу й душі… Там є все, що вміщає людське життя. Є там і наша українська "Стіна плачу", й мати "афганця", котра пережила сина, й "похоронка на батька" є… Але все те з великою людською любов'ю писане, щоб не тільки рвати серце, а й надихнути бодай себе самого й свого сусіда не "пісок відкидать проти вітру", а дочутися власного голосу:
"запри свою хату
дідівським замком "на кілок"
і мовчки криницю
копай із сусідом привітним".
У "Стезі" обіграно сентенцію поєднання смутку й щастя на високому рівні.
"Посульські оповідання" вже своєю назвою розкривають читачеві зміст книги. Тече, лине у віки, поволі міліючи, Сула, на її пологих берегах та невисоких крутосхилах стоять українські села, які ще якимось дивом тримаються, наповнюючи вир життя долями в чомусь звичайних, а в чомусь неповторних людей. І саме людина – основа основ, ескіз, із якого автор починає вимальовувати щільним словом і такою ж щільною метафорою живописний образ. Драматичні й по-своєму трагічні постаті – від старого Рипуна до молодої, начебто малопомітної вчительки Оленки – постають перед читачем так яскраво й чітко, мовби все те написано про близьких не тільки авторові, а й читачеві людей.
Багата й соковита мова додає неповторного колориту в оповідки й розлого, широко висвітлює епоху, в якій ми можемо побачити себе самих, збагнути свою душу і, озираючись, наповнювати сьогодення світлом.
До свого сімдесятиріччя Микола Костенко прийшов з вагомим доробком. Уважний читач одразу збагне, що "Стезя" й "Посульські оповідання" – це ще два кроки вперед нескінченною дорогою життя.
Зоря Полтавщини, П’ятниця, 20 березня 2009 р., 13 стор.
Рубрика: 
