Буквально через кілька днів після засідання оргкомітету, коли ми зустрілися в Гоголевому, Лідія Дмитрівна зазначила, що тут уже вкотре побували голова обласної держадміністрації Валерій Асадчев, він очолює й оргкомітет, його заступник – голова обласного штабу з питань ремонту та будівництва об'єктів, які пов'язані з іменем Гоголя, Андрій Баранов, і роботи відновлено.
Чесно зізнатися, ми були вражені побаченим: будинок батьків письменника нині нагадує новобудову, а не музей: порожні кімнати, далеко не парадний ремонтно-будівельний антураж. Але уже помітні зміни. На території заповідника прокладені доріжки з червоної цегли, встановлені нові альтанки й лави, флігель і комора перекриті очеретом, перефарбовано червоною фарбою дах будинку, перероблена система опалення. І вже відновлене освітлення, причому освітлюється тепер уся територія заповідника, підсвічується будинок. Кажуть, увечері це виглядає просто казково.
"У цьому краї Гоголь відчувається як реальна, земна людина… адже він починається саме звідси, від цього повітря, від цих широких шляхів, полів та долин…", – писав Олесь Гончар. І нині колектив музею все робить для того, щоб кожен із гостей відчув у цьому краї Гоголя як реальну, земну людину…
– Сюди приїдуть делегації з України, гості з-за кордону, першими – учасники міжнародної конференції "Микола Гоголь: витоки творчості" уже 10–11 березня, тому ми й були занепокоєні станом ремонтних робіт. І нас почули, підтримали, – розповідає директор заповідника-музею Лідія Єнко. – Окрему розмову з приводу цієї ситуації ми мали і з директором підрядної організації "Курортбудсервіс" Михайлом Білявським. Справи поліпшилися, почало працювати більше супідрядних організацій. Завершено всі внутрішні роботи у флігелі, незабаром його уже можна буде використовувати під відтворення експозиції. Проблемними залишаються питання меморіальних і літературних кімнат у батьківському будинку, бо там ще у стадії завершення встановлення пожежно-охоронної сигналізації, не пофарбовані вікна, не поставлені кольорові вітражі та декоративні екрани на опалення і стилізовані світильники, бо це все-таки садиба дев'ятнадцятого століття, тож ми хочемо, щоб люди відчули тут дух епохи, відчули самого Гоголя. Тому важлива кожна деталь. Хочеться вірити, що до 20 лютого все це буде зроблено.
– Чи є кошти на ремонт?
– Ними розпоряджається управління капітального будівництва обласної державної адміністрації, нас у першу чергу цікавить проектна документація, ми стежимо, щоб усе відповідало їй у внутрішній і зовнішній експозиції. Бо все це робиться на віки, для нащадків…
– На засіданні оргкомітету Ви сказали, що кожен відвідувач відновленого музею знайде для себе відповідь, кому належить письменник Гоголь…
– Хочемо, щоб кожен відвідувач відчув і зрозумів, яке середовище дало крила Миколі Гоголю для такого високого злету… Науковці закладу разом із художниками нині працюють над експозицією, ми хочемо подати більше матеріалів про колишню Василівку, її народний колорит, легенди, побут – усе, що Микола Васильович використовував, описуючи своє рідне село. Меморіальні зали відтворюють інтер'єр гоголівського часу – в цьому плані дуже вдало спрацювала команда, яка створювала на початку 1980-х років музей, зокрема художник Віктор Батурин. Гоголь – не лише письменник, наш земляк, він – християнин, і в ньому бачать синтез культур двох народів, українського й російського, і ми хочемо, щоб його не ділили, щоб він залишався вище наших земних мирських потреб… Не треба його віддавати комусь чи брати собі – генії належать людству!
– Лідіє Дмитрівно, нагадаємо нашим читачам, що ви готуєтеся ще й до ювілею самого музею.
– Заповіднику 1 квітня виповнюється 25 років. Хочемо, щоб про нас більше чули, більше знали. Приємно, що не байдужі до нас працівники "Зорі Полтавщини" – з моменту, коли народжувався заповідник. І це закономірно. На території заповідника також створювала фільм "Дороги Гоголя" ОДТРК "Лтава", який вона презентує в рамках міжнародної конференції. Приїздили до нас і телестудії з Києва, із Москви, восени був Ігор Золотусський, дослідник зі світовим іменем, – нещодавно він розповідав по телебаченню про цю поїздку в Україну, про те, як тут люблять Гоголя.
– Йдеться і про присвоєння музею-заповіднику статусу Національного. Ви прагнете до цього?
– Запитання про те, чи бачить Президент України наш музей у статусі Національного, ми адресували Віктору Ющенку під час його всеукраїнської прес-конференції наприкінці позаминулого року. Він відповів на нього ствердно. Думаю, якщо ми отримаємо такий статус, це буде стимулом працювати ще відповідальніше – ми уже вивчаємо досвід роботи закладів такого рівня. Гоголя люблять як одного із найзагадковіших письменників світу, його ювілей відзначатимуть під егідою ЮНЕСКО в Парижі. До того ж приємно, що пам'ятник письменникові збираються відкрити у Києві. Тривають дослідження його життя і творчості в різних країнах світу – ми їх вивчаємо, щоб наші науковці могли відповісти на будь-яке із запитань гостей музею щодо сучасного сприйняття Гоголя.
– Вам і вашим колегам випало не просто вивчати життя і творчість Миколи Гоголя, а й працювати в його домі, жити на його землі. Наскільки він близький вам, чи намагаєтеся уявити його як реальну людину?
– Наші науковці працюють тут більше 20 років, це єдине ціле – музей і наше життя, бо наша робота не триває від 9-ї до 17-ї години. Заповідник – це живий організм, який вимагає постійної уваги, турботи, охорони. А коли сюди приїздять знімати фільми, картинки минулого оживають, "оживають" Микола Гоголь, його мама, сестри, його герої. Так само під час Купальських ігор, літературно-мистецьких свят. І на свою щоденну роботу в садибі дивимося очима Гоголя. Це наша любов, це наш обов'язок. Ми бережемо тепло гоголівського дому, бо він, де б не жив у світі, але завжди мріяв повернутися у своє родинне гніздо – єдине місце, де його чекали з любов'ю, підтримували.
– Досі всі, хто любить творчість Гоголя, шукають містики, пов'язаної з іменем письменника. І знаходять…
– У житті немає випадковостей… Минулого літа у садибу прийшов чорний кіт і живе тут. Його всі люблять і кажуть, що це – своєрідний оберіг садиби. Нашій колезі якось приснилося, що вона зустріла письменника у дворі садиби, привіталася: "Здрастуйте, Миколо Васильовичу!". А він запитав іронічно: "І що ж ви про мене розповідаєте?". Тож ми зважуємо, що розповідаємо… А влітку увечері, коли квітнуть мальви, коли вже немає відвідувачів, у дворі стоїть така тиша, що здається: от-от заскрипить колесо, і сюди заїде бричка, в якій сидить Гоголь. Його присутність відчувається кожен день. Тут усе в очікуванні Гоголя. Ми написали науково-художній нарис до ювілею і назвали його "Повернення" – повернення Гоголя у вигляді відродженого літературно-меморіального комплексу…
І справді – ми усі нині в очікуванні Гоголя. До ювілею залишається зовсім небагато часу. Він має стати особливим – як і все, що пов'язане з іменем нашого геніального земляка. Так і вибудовується програма святкових заходів.
…І, до речі, про містику. Завершивши свої записи, уже в дорозі відзначаю: у моєму диктофоні рівно 13 звукових файлів…
Лідія ВІЦЕНЯ.
“Зоря Полтавщини”, 1-5 стор., 11_02_09
Чесно зізнатися, ми були вражені побаченим: будинок батьків письменника нині нагадує новобудову, а не музей: порожні кімнати, далеко не парадний ремонтно-будівельний антураж. Але уже помітні зміни. На території заповідника прокладені доріжки з червоної цегли, встановлені нові альтанки й лави, флігель і комора перекриті очеретом, перефарбовано червоною фарбою дах будинку, перероблена система опалення. І вже відновлене освітлення, причому освітлюється тепер уся територія заповідника, підсвічується будинок. Кажуть, увечері це виглядає просто казково.
"У цьому краї Гоголь відчувається як реальна, земна людина… адже він починається саме звідси, від цього повітря, від цих широких шляхів, полів та долин…", – писав Олесь Гончар. І нині колектив музею все робить для того, щоб кожен із гостей відчув у цьому краї Гоголя як реальну, земну людину…
– Сюди приїдуть делегації з України, гості з-за кордону, першими – учасники міжнародної конференції "Микола Гоголь: витоки творчості" уже 10–11 березня, тому ми й були занепокоєні станом ремонтних робіт. І нас почули, підтримали, – розповідає директор заповідника-музею Лідія Єнко. – Окрему розмову з приводу цієї ситуації ми мали і з директором підрядної організації "Курортбудсервіс" Михайлом Білявським. Справи поліпшилися, почало працювати більше супідрядних організацій. Завершено всі внутрішні роботи у флігелі, незабаром його уже можна буде використовувати під відтворення експозиції. Проблемними залишаються питання меморіальних і літературних кімнат у батьківському будинку, бо там ще у стадії завершення встановлення пожежно-охоронної сигналізації, не пофарбовані вікна, не поставлені кольорові вітражі та декоративні екрани на опалення і стилізовані світильники, бо це все-таки садиба дев'ятнадцятого століття, тож ми хочемо, щоб люди відчули тут дух епохи, відчули самого Гоголя. Тому важлива кожна деталь. Хочеться вірити, що до 20 лютого все це буде зроблено.
– Чи є кошти на ремонт?
– Ними розпоряджається управління капітального будівництва обласної державної адміністрації, нас у першу чергу цікавить проектна документація, ми стежимо, щоб усе відповідало їй у внутрішній і зовнішній експозиції. Бо все це робиться на віки, для нащадків…
– На засіданні оргкомітету Ви сказали, що кожен відвідувач відновленого музею знайде для себе відповідь, кому належить письменник Гоголь…
– Хочемо, щоб кожен відвідувач відчув і зрозумів, яке середовище дало крила Миколі Гоголю для такого високого злету… Науковці закладу разом із художниками нині працюють над експозицією, ми хочемо подати більше матеріалів про колишню Василівку, її народний колорит, легенди, побут – усе, що Микола Васильович використовував, описуючи своє рідне село. Меморіальні зали відтворюють інтер'єр гоголівського часу – в цьому плані дуже вдало спрацювала команда, яка створювала на початку 1980-х років музей, зокрема художник Віктор Батурин. Гоголь – не лише письменник, наш земляк, він – християнин, і в ньому бачать синтез культур двох народів, українського й російського, і ми хочемо, щоб його не ділили, щоб він залишався вище наших земних мирських потреб… Не треба його віддавати комусь чи брати собі – генії належать людству!
– Лідіє Дмитрівно, нагадаємо нашим читачам, що ви готуєтеся ще й до ювілею самого музею.
– Заповіднику 1 квітня виповнюється 25 років. Хочемо, щоб про нас більше чули, більше знали. Приємно, що не байдужі до нас працівники "Зорі Полтавщини" – з моменту, коли народжувався заповідник. І це закономірно. На території заповідника також створювала фільм "Дороги Гоголя" ОДТРК "Лтава", який вона презентує в рамках міжнародної конференції. Приїздили до нас і телестудії з Києва, із Москви, восени був Ігор Золотусський, дослідник зі світовим іменем, – нещодавно він розповідав по телебаченню про цю поїздку в Україну, про те, як тут люблять Гоголя.
– Йдеться і про присвоєння музею-заповіднику статусу Національного. Ви прагнете до цього?
– Запитання про те, чи бачить Президент України наш музей у статусі Національного, ми адресували Віктору Ющенку під час його всеукраїнської прес-конференції наприкінці позаминулого року. Він відповів на нього ствердно. Думаю, якщо ми отримаємо такий статус, це буде стимулом працювати ще відповідальніше – ми уже вивчаємо досвід роботи закладів такого рівня. Гоголя люблять як одного із найзагадковіших письменників світу, його ювілей відзначатимуть під егідою ЮНЕСКО в Парижі. До того ж приємно, що пам'ятник письменникові збираються відкрити у Києві. Тривають дослідження його життя і творчості в різних країнах світу – ми їх вивчаємо, щоб наші науковці могли відповісти на будь-яке із запитань гостей музею щодо сучасного сприйняття Гоголя.
– Вам і вашим колегам випало не просто вивчати життя і творчість Миколи Гоголя, а й працювати в його домі, жити на його землі. Наскільки він близький вам, чи намагаєтеся уявити його як реальну людину?
– Наші науковці працюють тут більше 20 років, це єдине ціле – музей і наше життя, бо наша робота не триває від 9-ї до 17-ї години. Заповідник – це живий організм, який вимагає постійної уваги, турботи, охорони. А коли сюди приїздять знімати фільми, картинки минулого оживають, "оживають" Микола Гоголь, його мама, сестри, його герої. Так само під час Купальських ігор, літературно-мистецьких свят. І на свою щоденну роботу в садибі дивимося очима Гоголя. Це наша любов, це наш обов'язок. Ми бережемо тепло гоголівського дому, бо він, де б не жив у світі, але завжди мріяв повернутися у своє родинне гніздо – єдине місце, де його чекали з любов'ю, підтримували.
– Досі всі, хто любить творчість Гоголя, шукають містики, пов'язаної з іменем письменника. І знаходять…
– У житті немає випадковостей… Минулого літа у садибу прийшов чорний кіт і живе тут. Його всі люблять і кажуть, що це – своєрідний оберіг садиби. Нашій колезі якось приснилося, що вона зустріла письменника у дворі садиби, привіталася: "Здрастуйте, Миколо Васильовичу!". А він запитав іронічно: "І що ж ви про мене розповідаєте?". Тож ми зважуємо, що розповідаємо… А влітку увечері, коли квітнуть мальви, коли вже немає відвідувачів, у дворі стоїть така тиша, що здається: от-от заскрипить колесо, і сюди заїде бричка, в якій сидить Гоголь. Його присутність відчувається кожен день. Тут усе в очікуванні Гоголя. Ми написали науково-художній нарис до ювілею і назвали його "Повернення" – повернення Гоголя у вигляді відродженого літературно-меморіального комплексу…
І справді – ми усі нині в очікуванні Гоголя. До ювілею залишається зовсім небагато часу. Він має стати особливим – як і все, що пов'язане з іменем нашого геніального земляка. Так і вибудовується програма святкових заходів.
…І, до речі, про містику. Завершивши свої записи, уже в дорозі відзначаю: у моєму диктофоні рівно 13 звукових файлів…
Лідія ВІЦЕНЯ.
“Зоря Полтавщини”, 1-5 стор., 11_02_09
Рубрика: 
