Давно так повелося, що справжня цінність людини, тим більше людини геніальної, пізнається тільки після її смерті. Сучасники Гоголя писали, що по його кончині книги письменника буквально розхапали, а вцілілі примірники йшли за дуже високу на той час ціну – 50 і навіть 75 рублів сріблом.
Гоголь був і залишається одним із найзагадковіших письменників світу. Зрештою, і самі його творіння, що майстерно, як алмази, огранені в слові, теж такі – з печаттю містицизму, загадковості. Кожен, хто читав його “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” чи “Тараса Бульбу”, не кажучи про “Вія”, відчував це. Ще за життя Гоголем захоплювалися, після смерті письменника його стали обожнювати. Але далеко не всі його розуміли…
І ось напередодні 200-річного ювілею цього “істинного мученика високої думки, мученика часу і в той же час мученика християнства” (визначення його друга С.Т. Аксакова) колишній диканський, а нині столичний журналіст Микола Босак спробував розгадати ряд загадок Гоголя, скориставшись вельми цікавою формою художньої белетристики. Розповідь про потаємні й загадкові сторони життя й переживань автора “Ревізора” і “Мертвих душ” він побудував у формі листів начебто самого Гоголя до уявної адресатки N.
Прочитавши книгу на одному диханні, зловив себе на думці, що автору так і не вдалося до кінця розгадати останню загадку Гоголя (їх бо занадто багато, тих загадок, – як зірок на небі у світлу Різдвяну ніч), та й яка з них справді остання, але містифікація, на мою думку, вийшла чудова, дуже достовірна. Автор книги так майстерно передав гарною українською мовою стиль Гоголя, заглянув у найпотаємніші закутки його стражденної душі, настільки реалістично відтворив епоху, шлях генія до Бога, що в читача навіть може закрастися думка: а чи не будуть згодом посилатися на ці вигадані епістолярні ремінісценції як на справжні листи Гоголя? Бо, читаючи книгу, не виникало найменшого сумніву щодо того, чи міг Гоголь насправді написати саме такі листи. Так, міг. Бо в них ідеться про переживання після публікації “Вибраних місць із листування з друзями”, полеміку з літературним екзекутором Бєлінським, творчі муки над двома редакціями повісті “Тарас Бульба” та сумніви щодо “Мертвих душ”, добру заздрість до Шевченка, який, за автором, “зумів узяти в своє серце дух і силу землі, на якій виріс, мелодію мови свого народу і не розгубив їх, не перелицював”.
Автор книги вкладає в гоголівське перо такі слова: “Мене врятувала любов до всього людства взагалі й ні до кого
з-поміж нього зокрема”. Чи не є ця несподівана оцінка тією важливою загадкою Гоголя? Ні, не самого письменника, а плодів його творчої уяви – героїв багатьох творів, людини та її беззахисної душі. Все життя Гоголь намагався сповідувати дві релігії: християнство і художню творчість, магію слова. Таким чином він намагався взяти на себе непідйомну ношу. Мав рацію один із біографів Гоголя, який відразу по його смерті писав: “Він (себто Гоголь. – Авт.) занеміг під тягарем невирішуваного завдання, від марних зусиль знайти примирення і світлий бік там, де ні те, ні інше неможливе, – в суспільстві”. До подібних висновків приходить і автор рецензованої книги, який пройшов стежками Гоголя і прототипів його героїв у Яновщині (теперішнє Гоголеве), Шишаках, Яреськах, Великих Сорочинцях, Диканьці, Миргороді, Полтаві.
Викликають захоплення дизайнерські рішення та художнє оформлення книги, виконане Л.В.Міщуком. Дуже вдало підібрані ілюстрації, що перемежовують листи і гармонійно доповнюють текст.
Чергова книга лауреата “Коронації слова” та всеукраїнського конкурсу політичної сатири “Золота криниця” Миколи Босака, безперечно, стане справжнім подарунком для всіх шанувальників творчості Миколи Гоголя.
”Зоря Полтавщини”, 7 стор., 13_01_09