Мудрий, досвідчений керівник, енергійна й ділова людина, відповідальний і порядний партнер по бізнесу, добрий і щирий товариш, чоловік, батько, дідусь – усе це про Івана Купріяновича говорять ті, хто поряд працює, живе чи просто спілкується з ним. Таким він зробив себе сам, хоча й зізнається, що в житті завжди, з перших кроків самостійної діяльності, щастило на добрих, порядних і мудрих людей.
Нехитрі ази домашнього господарювання Іван почав опановувати вже з семирічного віку, бо жив лише з мамою, Катериною Данилівною, а в сільському обійсті ой як потрібні чоловічі руки. “Нелегке то було життя, – згадує Іван Купріянович. – Мама з ранку до ночі – на роботі в колгоспі імені Чапаєва Пирятинського району”. А з 10 років, як і більшість селянських дітей, носив воду жниварям, потім пас громадську худобу, допомагав на току…
Трудова біографія Івана Бондаренка розпочалася по закінченні восьмирічки в колгоспі, на різних роботах, де працелюбного енергійного й допитливого хлопчину помітило керівництво господарства. Тож у 16 років Іван став секретарем комсомольської організації того ж таки колгоспу імені Чапаєва. Це, власне, й було визначальним моментом у його житті. На заклик комсомолу в числі 800 молодих полтавців поїхав на будівництво шахт і житла на Донбас. Багато чому навчився, навіть добував вугілля, а повернувшись додому, екстерном закінчив Хорольський технікум механізації сільського господарства та вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту. Мріяв про професію агронома. Однак активний ініціативний працівник потрібен був на комсомольській, партійній роботі… І лише в 1992 році, з моменту призначення директором Хорольської мехпекарні, для Івана Купріяновича розпочалася ніби інша епоха, інший стиль життя.
* * *
– У той час іще діяла єдина державна планова система, коли всі потреби підприємства забезпечувалися централізовано, згідно з договірними зобов’язаннями. Єдиними були й ціни на хліб та хлібобулочні вироби, а планова норма рентабельності становила в залежності від гатунку продукції 15–25%. Водночас у внутрішні справи підприємства держава не втручалася. Ось тоді можна було проявляти творчість у роботі, – розповідає Іван Бондаренко.
Річні прибутки мехпекарні перевищували, як на сьогоднішні мірки, мільйон гривень, що, як правило, інвестувалися у виробництво, високий рівень соціального захисту мали й працівники підприємства, їм виплачували так звану 13-ту й 14-ту заробітну плату, надавали допомогу на оздоровлення. Значну увагу новопризначений керівник зосередив на розширенні виробництва. Спочатку облаштували кондитерський цех потужністю 200 кілограмів кондвиробів на добу, наступним був цех із виробництва круп (15 тонн на місяць). Зупинятися на досягнутому Іван Купріянович не хотів, тож, викупивши приміщення заводу продтоварів “Нектар”, створив на його базі цех із розливу мінеральної води та безалкогольних напоїв. А придбавши гараж райспоживспілки, організував свій автопарк, у якому нині є 35 автомобілів. Кількість працюючих на ВАТ “Хорольська мехпекарня” збільшилась із 68 чоловік у 1992 році до 215 у 2004-му. До речі, свою продукцію підприємство реалізує не лише в Хорольському районі, де має 9 власних магазинів, а й у Шишацькому, Миргородському, Гадяцькому, Оржицькому, Лубенському, Семенівському, Великобагачанському районах.
– За 16 років моєї роботи ми ніколи не скорочували своїх працівників і 5 років поспіль, починаючи з 2000, утримували звання “Кращого роботодавця області”, – продовжує Іван Купріянович. – Навіть в умовах жорсткої й несправедливої конкуренції ми працюємо прозоро, сплачуючи податки та внески до соціального, Пенсійного й інших фондів.
Тільки за 9 місяців цього року нашим підприємством сплачено близько мільйона гривень податку на додану вартість, 850 тисяч гривень – до Пенсійного фонду, 450 тисяч гривень – до місцевого бюджету. Загалом сума податків і зборів склала майже 3 мільйони гривень.
Хорольська мехпекарня є бюджетоутворюючим підприємством для міста, адже її відрахування становлять 14% місцевого бюджету. Відтак, зрозуміло, що стабільна робота цього підприємства є значним важелем економіки міста й Хорольського району в цілому. Однак, за словами Івана Бондаренка, через надмірне втручання компетентних і напівкомпетентних органів у внутрішні справи підприємства 2007 рік хорольські хлібопекарі вперше завершили зі збитками в 248 тисяч гривень. Ще 350 тисяч мали збитків у цьому році, й тільки починаючи з вересня, підприємству вдалося вийти на тривідсоткову рентабельність виробництва. На сьогоднішній день підприємство відчуває гострий дефіцит оборотних коштів, спостерігається й певна плинність кадрів. Однак досвідчений керівник, заслужений працівник сільського господарства України Іван Купріянович Бондаренко переконаний, що ці негаразди тимчасові, а створений ним стабільний, цілеспрямований і високопрофесійний колектив мехпекарні в змозі здолати будь-які проблеми.
* * *
Без надійного тилу, хоч у роботі, хоч у приватному житті, навряд чи можна досягти особливих успіхів, вважає Іван Купріянович. Таким тилом є для нього дружина Алла, з якою вони разом ось уже 45 років, дочка Ірина та зять Микола – теж працівники мехпекарні. Особлива радість дідуся – внучка Тетянка.
Чи не найбільшим своїм здобутком на підприємстві Іван Бондаренко вважає формування хорошого колективу працівників і управлінців, в числі яких – начальник виробничо-технічної лабораторії Віта Берднікова, начальник виробництва Лариса Мойсеєнко, головний бухгалтер Валентина Носенко, головний механік Василь Журав, голова правління ВАТ Людмила Керекилиця, начальник планово-економічного відділу Ольга Колісник, яка два роки тому пішла на заслужений відпочинок, маючи в трудовій книжці за 40 років трудового стажу один єдиний запис – прийнята на роботу на мехпекарню, та неодноразовий переможець різного рівня конкурсів кондитерів Алла Плющій.
До речі, короваї, виготовлені на Хорольській мехпекарні, – то особлива тема розмови, бо вони є невід’ємною часткою, окрасою різних виставок та ярмарків, а нещодавно хорольський коровай прикрашав українську експозицію на “Зеленому тижні” в Берліні. Загалом же в асортименті підприємства, сертифікованого за міжнародною системою якості ISO 9001 і HASP, – 90 видів хліба та хлібобулочних виробів, 25 – кондитерських виробів, 11 – безалкогольних напоїв і мінеральної води.
“Хочеться в житті реалізувати все, що знаєш. Щоб підприємство було престижним і люди отримували гідну плату за роботу. Маю задум паралельно з діючим збудувати нове підприємство з повною автоматизацією виробничих процесів, яке б працювало за найпередовішими європейськими технологіями”, – говорить Іван Купріянович.
І це не просто слова, бо для реалізації цього задуму вже є певні напрацювання з італійськими та російськими фірмами. Впритул наблизилися і до виготовлення та експертизи проекту, навіть досягли певних домовленостей з банками, та поки що на заваді стала нестабільність, спричинена економічною кризою. Однак хочеться сподіватися, що ця ситуація невдовзі зміниться на краще.
Цими днями Івану Купріяновичу Бондаренку виповнюється 70 років. Колектив “Зорі Полтавщини” приєднується до численних привітань на адресу ювіляра і зичить щирому, доброму другові газети здійснення всіх задумів, родинного затишку, міцного здоров’я, щастя та процвітання!
Зоря Полтавщини, 6 стор., П’ятниця, 28 листопада 2008 р.
Нехитрі ази домашнього господарювання Іван почав опановувати вже з семирічного віку, бо жив лише з мамою, Катериною Данилівною, а в сільському обійсті ой як потрібні чоловічі руки. “Нелегке то було життя, – згадує Іван Купріянович. – Мама з ранку до ночі – на роботі в колгоспі імені Чапаєва Пирятинського району”. А з 10 років, як і більшість селянських дітей, носив воду жниварям, потім пас громадську худобу, допомагав на току…
Трудова біографія Івана Бондаренка розпочалася по закінченні восьмирічки в колгоспі, на різних роботах, де працелюбного енергійного й допитливого хлопчину помітило керівництво господарства. Тож у 16 років Іван став секретарем комсомольської організації того ж таки колгоспу імені Чапаєва. Це, власне, й було визначальним моментом у його житті. На заклик комсомолу в числі 800 молодих полтавців поїхав на будівництво шахт і житла на Донбас. Багато чому навчився, навіть добував вугілля, а повернувшись додому, екстерном закінчив Хорольський технікум механізації сільського господарства та вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту. Мріяв про професію агронома. Однак активний ініціативний працівник потрібен був на комсомольській, партійній роботі… І лише в 1992 році, з моменту призначення директором Хорольської мехпекарні, для Івана Купріяновича розпочалася ніби інша епоха, інший стиль життя.
* * *
– У той час іще діяла єдина державна планова система, коли всі потреби підприємства забезпечувалися централізовано, згідно з договірними зобов’язаннями. Єдиними були й ціни на хліб та хлібобулочні вироби, а планова норма рентабельності становила в залежності від гатунку продукції 15–25%. Водночас у внутрішні справи підприємства держава не втручалася. Ось тоді можна було проявляти творчість у роботі, – розповідає Іван Бондаренко.
Річні прибутки мехпекарні перевищували, як на сьогоднішні мірки, мільйон гривень, що, як правило, інвестувалися у виробництво, високий рівень соціального захисту мали й працівники підприємства, їм виплачували так звану 13-ту й 14-ту заробітну плату, надавали допомогу на оздоровлення. Значну увагу новопризначений керівник зосередив на розширенні виробництва. Спочатку облаштували кондитерський цех потужністю 200 кілограмів кондвиробів на добу, наступним був цех із виробництва круп (15 тонн на місяць). Зупинятися на досягнутому Іван Купріянович не хотів, тож, викупивши приміщення заводу продтоварів “Нектар”, створив на його базі цех із розливу мінеральної води та безалкогольних напоїв. А придбавши гараж райспоживспілки, організував свій автопарк, у якому нині є 35 автомобілів. Кількість працюючих на ВАТ “Хорольська мехпекарня” збільшилась із 68 чоловік у 1992 році до 215 у 2004-му. До речі, свою продукцію підприємство реалізує не лише в Хорольському районі, де має 9 власних магазинів, а й у Шишацькому, Миргородському, Гадяцькому, Оржицькому, Лубенському, Семенівському, Великобагачанському районах.
– За 16 років моєї роботи ми ніколи не скорочували своїх працівників і 5 років поспіль, починаючи з 2000, утримували звання “Кращого роботодавця області”, – продовжує Іван Купріянович. – Навіть в умовах жорсткої й несправедливої конкуренції ми працюємо прозоро, сплачуючи податки та внески до соціального, Пенсійного й інших фондів.
Тільки за 9 місяців цього року нашим підприємством сплачено близько мільйона гривень податку на додану вартість, 850 тисяч гривень – до Пенсійного фонду, 450 тисяч гривень – до місцевого бюджету. Загалом сума податків і зборів склала майже 3 мільйони гривень.
Хорольська мехпекарня є бюджетоутворюючим підприємством для міста, адже її відрахування становлять 14% місцевого бюджету. Відтак, зрозуміло, що стабільна робота цього підприємства є значним важелем економіки міста й Хорольського району в цілому. Однак, за словами Івана Бондаренка, через надмірне втручання компетентних і напівкомпетентних органів у внутрішні справи підприємства 2007 рік хорольські хлібопекарі вперше завершили зі збитками в 248 тисяч гривень. Ще 350 тисяч мали збитків у цьому році, й тільки починаючи з вересня, підприємству вдалося вийти на тривідсоткову рентабельність виробництва. На сьогоднішній день підприємство відчуває гострий дефіцит оборотних коштів, спостерігається й певна плинність кадрів. Однак досвідчений керівник, заслужений працівник сільського господарства України Іван Купріянович Бондаренко переконаний, що ці негаразди тимчасові, а створений ним стабільний, цілеспрямований і високопрофесійний колектив мехпекарні в змозі здолати будь-які проблеми.
* * *
Без надійного тилу, хоч у роботі, хоч у приватному житті, навряд чи можна досягти особливих успіхів, вважає Іван Купріянович. Таким тилом є для нього дружина Алла, з якою вони разом ось уже 45 років, дочка Ірина та зять Микола – теж працівники мехпекарні. Особлива радість дідуся – внучка Тетянка.
Чи не найбільшим своїм здобутком на підприємстві Іван Бондаренко вважає формування хорошого колективу працівників і управлінців, в числі яких – начальник виробничо-технічної лабораторії Віта Берднікова, начальник виробництва Лариса Мойсеєнко, головний бухгалтер Валентина Носенко, головний механік Василь Журав, голова правління ВАТ Людмила Керекилиця, начальник планово-економічного відділу Ольга Колісник, яка два роки тому пішла на заслужений відпочинок, маючи в трудовій книжці за 40 років трудового стажу один єдиний запис – прийнята на роботу на мехпекарню, та неодноразовий переможець різного рівня конкурсів кондитерів Алла Плющій.
До речі, короваї, виготовлені на Хорольській мехпекарні, – то особлива тема розмови, бо вони є невід’ємною часткою, окрасою різних виставок та ярмарків, а нещодавно хорольський коровай прикрашав українську експозицію на “Зеленому тижні” в Берліні. Загалом же в асортименті підприємства, сертифікованого за міжнародною системою якості ISO 9001 і HASP, – 90 видів хліба та хлібобулочних виробів, 25 – кондитерських виробів, 11 – безалкогольних напоїв і мінеральної води.
“Хочеться в житті реалізувати все, що знаєш. Щоб підприємство було престижним і люди отримували гідну плату за роботу. Маю задум паралельно з діючим збудувати нове підприємство з повною автоматизацією виробничих процесів, яке б працювало за найпередовішими європейськими технологіями”, – говорить Іван Купріянович.
І це не просто слова, бо для реалізації цього задуму вже є певні напрацювання з італійськими та російськими фірмами. Впритул наблизилися і до виготовлення та експертизи проекту, навіть досягли певних домовленостей з банками, та поки що на заваді стала нестабільність, спричинена економічною кризою. Однак хочеться сподіватися, що ця ситуація невдовзі зміниться на краще.
Цими днями Івану Купріяновичу Бондаренку виповнюється 70 років. Колектив “Зорі Полтавщини” приєднується до численних привітань на адресу ювіляра і зичить щирому, доброму другові газети здійснення всіх задумів, родинного затишку, міцного здоров’я, щастя та процвітання!
Зоря Полтавщини, 6 стор., П’ятниця, 28 листопада 2008 р.
Рубрика: 
