Та це місце – не для літнього дозвілля. Люди живуть тут постійно, дехто більше десяти років. Проте для довгого проживання таке помешкання не призначене, і проблем накопичилося чимало.
“Де ж ми живемо?
В сараях?”
Будинки ці без фундаменту, на палях. Вхід – маленький ганок з трьома металевими східцями, далі вже двері квартир. Газу тут немає, на кухнях стоять електроплити. У день мого приїзду по всій Лохвиці була відключена електрика. Жителі “фінського кварталу” написали в редакцію листа, де розповіли про свої проблеми. Платити за опалення каркасних будиночків їм дуже дорого. Індивідуальне провести не можна. Офіційно визначено, що ці споруди взагалі не мають статусу житла.
– А де ж ми тоді живемо? В сараях, собачих будках чи що? – обурюються люди. – Квартплата і комунальні послуги у нас найдорожчі в Лохвиці. А ми зовсім безправні, хоча зареєстровані й мешкаємо тут постійно!
“Шановна редакція! Звертаються до вас мешканці 4-го будинку “фінського” селища, що по вул. Леніна, 59-а, в м. Лохвиця. З липня 2008 року згідно з рішенням сесії Лохвицької міської ради нам встановлені нові тарифи за опалення:
4,07 грн за 1 кв.м площі протягом року, або 8,14 грн в опалювальний сезон. До цього було 2,06 і 4,12 грн відповідно. У сусідньому Гадяцькому районі ціни за опалення теж збільшено, але не так. Вони становлять зараз 2,72 грн за кв.м, а до підвищення було також 2,06.
Проживаємо у тимчасовому житлі. Його не дозволяють навіть приватизувати, тому що це не капітальні споруди, а лише збірні будиночки, які ставили для працівників газокомпресорної станції, коли будували газопровід “Уренгой – Помари – Ужгород”. Згодом у будинках виявили шкідливу речовину – фенол, і газовикам, які тут проживали, збудували 5-поверхівки й дали квартири. Ми вселилися вже після них. Надії на те, що місто збудує житло і найближчим часом нас переселить, немає. Не раз заступник міського голови пан Крючков говорив, щоб ми самі собі купували пристойне житло. Ми б і раді, та з нашими зарплатами це не по кишені. З кожним роком умови тимчасового житла погіршуються, а вартість послуг зростає неймовірно. Зараз будинки “фінського” селища перебувають на балансі Лохвицької міської ради. Чомусь тепер про фенол ніхто не згадує. Мабуть, “вивітрився”. Всім будинком (16 квартир) звернулися до міськради за дозволом на встановлення індивідуального опалення. У нашому випадку – це котли чи конвектори, бо газу в будинках немає. Нам було відмовлено, оскільки ми не є власниками житла, хоч проживаємо тут по багато років.
Котельня, яка обігріває наше селище, дуже економічна, але з роками й вона стала потребувати ремонту. Від нашої котельні опалюється ще водонапірна станція та приватна торгова база. В наших будинках, хоч вони і збірні, теплозбереження досить високе. Коли взимку в нас дуже жарко, мусимо прикручувати батареї, а сплачуємо за повним тарифом, а не за фактично використане тепло. Чому ми змушені платити величезні суми?”
Від імені сусідів листа написала юрист Тетяна Жук.
Було благом,
а стало тягарем
– У середині 80-х це “фінське” селище стало знахідкою для Лохвиці, – коментує міський голова Надія Солонець. – Поселили туди будівників газокомпресорної станції. Красиве нове житло за фінським проектом, з повним обладнанням на кухнях, зі зручностями. Там були клуб, школа, дитсадок. Але будиночки ставили як тимчасові. Коли вони відслужили свій термін, з будматеріалів почав виділятися фенол. І компресорна станція за власні кошти відселила своїх працівників. Селище передали на баланс міської ради. Місцеві жителі бачили порожнє житло й почали проситися туди пожити, навіть без ордерів, знаючи про фенол. І міськрада лише надавала дозволи на проживання, оскільки тимчасові будинки не мали статусу житла. Важко було відмовити людям, тим більше, що вони самі погоджувалися на такі умови. Врешті усе селище і заселилося.
Нині у “фінському” – чотири будинки, по стільки ж котеджів на дві сім’ї і гуртожитків, що перебувають на балансі міськради. Є ще відомчі гуртожитки. Колишній дитсадок теж переобладнаний під житло. Є там магазин, їдальня, а в клубі тепер спортивний зал.
– Люди самі стверджують у листі, що тепловий режим у них забезпечений, навіть жарко, – пояснює директор КПТГ “Лохвицятеплоенерго” Олег Божко. – “Фінський” будиночок – це конструкція з гіпсокартону, сандвіч-панелей, де тепло вивітрюється за півгодини. Треба його постійно підтримувати. Котельня, розрахована на більші обсяги, нині фактично працює в мінімальному режимі. Там є підприємець, який викупив частину безгосподарних приміщень, зробив комерційне підприємство і купує в нас тепло. Сплачує нам гроші й частку тих витрат, які включені в тарифи за опалення на це “фінське” селище. Якщо я відключу його базу і водонапірну станцію (бо люди думають, що ми в них забираємо тепло), у них тариф ще підвищиться. Перевести все “фінське” селище разом на індивідуальне опалення нереально. Зараз шукаємо методи – електричне опалення тощо. Газове обладнання туди поставити неможливо, а якщо збільшити навантаження на електромережу, то треба міняти і кабелі, і електроопори, хто це фінансуватиме? Заміна трансформатора потягне на півмільйона гривень. А люди не хочуть платити за послуги.
На сесії міськради депутати обговорювали ці проблеми. Надія Солонець говорить, що якби квартири переобладнати у постійне стаціонарне житло, тоді його можна буде приватизувати. Але це потребує великих коштів, і міська рада цього не зробить. Жителям пропонували: якщо вони виконають реконструкцію житла за свої кошти, будинки отримають статус житлових, а люди – дозвіл на приватизацію. Та більшість на це не згодна, бо не має таких грошей.
“Золоті” тимчасові хатки
Жителі проблемного селища живуть щоденними клопотами. Віра Терно запросила до своєї квартири. У неї однокімнатна на першому поверсі. Опалення включили з початку жовтня, вночі протоплюють, а вдень вимикають. “Живемо тут 6 років, квартиру від роботи отримав чоловік. Житло невелике, – каже жінка. – За опалення 33 квадратних метрів плачу кожний місяць 130 гривень увесь рік. А якщо лише в опалювальний сезон сплачувати, то виходить 270 за місяць. Сьогодні викликала майстра, бо перегоріла електроплита, навіть чаю не зігріти. Ми хотіли приватизувати, щоб провести своє опалення, гріти хату, коли схочемо, незалежно ні від кого. А нам не дають дозвіл. Централізований обігрів недавно подорожчав. Платила весь час повністю, а мені все одно борг нарахували. На 1.09.08 р. було 468 гривень боргу, я сплатила. Невідомо, звідки це береться. Стіни тут наче картонні. Від сусідів чути кожне слово. Сильна вібрація від пральних машинок, стеля скоро впаде. Гарячої води немає більше року, поставили свої нагрівачі”.
Ніна Івашина звертає увагу на інше: “Просто біля будинків звисають електродроти, а це небезпечно для дітей”. Сергій Гребінник додає, що поки в селищі господарювала компресорна станція, було людям і тепло, і ціни прийнятні. “А відколи передали місту, почалися проблеми. Серед зими перестали топити. Ремонтів будинків давно не було. Хочеться кудись достукатися, щоб нас почули”. Люди бояться й того, каже Тамара Хвостик, що нині, поки ще відносно тепло, квартири опалюються і навіть жарко, а потім, у кінці зими, ліміти газу закінчаться, й теплопостачальник може відключити тепло. Тож і хочуть вони самі регулювати обігрів своїх помешкань і принаймні платити за доступними тарифами.
– Опалення двокімнатної квартири обходиться в 440 гривень на місяць, таких цін немає ніде, – говорить Тетяна Жук, котра живе тут 4 роки. – Чому ми повинні робити реконструкцію, коли невідомо де живемо? Нам відповідають, що це навіть не житло! То міська влада має підготувати комунальні будинки до приватизації і передати в належному стані. А у нас п
о квартирах все тече, люди самі міняли труби, батареї. Каналізація часто забивається, дахи протікають. І це ми маємо робити самі? А за що ж платимо такі гроші? Минулого опалювального сезону тепло вимкнули в березні, коли стояли морози. В людей труби розмерзлися. Більше так і не вмикали. А відключитися від централізованого опалення і провести своє нам не дозволяють. Хоча інші будинки місто переводить, і люди платять менше. В нас же тимчасові хатки “золотими” виходять.
– Дозволи на індивідуальне опалення ми не можемо зараз людям дати, бо вони не є власниками, поселені без ордера, а житло тимчасове. У міської ради немає коштів на реконструкцію цих будинків, – відзначає заступник міського голови Лохвиці Володимир Крючков. – Потрібні проектне рішення, висновок фахівців про те, що в квартирах немає фенолу. Якщо мешканці згодні вкласти кошти в реконструкцію, будівельна комісія прийме будинки, а ми людям надамо ордери, і вони зможуть приватизувати житло.
Таку позицію міськради жителі не поділяють. За півтори години емоційних розмов так і не дійшли до спільного рішення. Люди хочуть, щоб міська влада, як власник будинків, виділила кошти на їхнє переобладнання. Виходом може бути і співфінансування: спільно бюджет, спонсори, мешканці. Хтось запропонував звернутися до фахівців і порахувати, в яку суму обійдеться проект реконструкції та власне роботи, і скільки має внести кожна сім’я. Враховуючи те, що помешкання у селищі незвичні, міська рада має взяти на себе частину витрат. І надати цим будинкам статус житлових, а людям – можливість стати їх власниками та вирішити зрештою проблему опалення й оплати за нього.
“Де ж ми живемо?
В сараях?”
Будинки ці без фундаменту, на палях. Вхід – маленький ганок з трьома металевими східцями, далі вже двері квартир. Газу тут немає, на кухнях стоять електроплити. У день мого приїзду по всій Лохвиці була відключена електрика. Жителі “фінського кварталу” написали в редакцію листа, де розповіли про свої проблеми. Платити за опалення каркасних будиночків їм дуже дорого. Індивідуальне провести не можна. Офіційно визначено, що ці споруди взагалі не мають статусу житла.
– А де ж ми тоді живемо? В сараях, собачих будках чи що? – обурюються люди. – Квартплата і комунальні послуги у нас найдорожчі в Лохвиці. А ми зовсім безправні, хоча зареєстровані й мешкаємо тут постійно!
“Шановна редакція! Звертаються до вас мешканці 4-го будинку “фінського” селища, що по вул. Леніна, 59-а, в м. Лохвиця. З липня 2008 року згідно з рішенням сесії Лохвицької міської ради нам встановлені нові тарифи за опалення:
4,07 грн за 1 кв.м площі протягом року, або 8,14 грн в опалювальний сезон. До цього було 2,06 і 4,12 грн відповідно. У сусідньому Гадяцькому районі ціни за опалення теж збільшено, але не так. Вони становлять зараз 2,72 грн за кв.м, а до підвищення було також 2,06.
Проживаємо у тимчасовому житлі. Його не дозволяють навіть приватизувати, тому що це не капітальні споруди, а лише збірні будиночки, які ставили для працівників газокомпресорної станції, коли будували газопровід “Уренгой – Помари – Ужгород”. Згодом у будинках виявили шкідливу речовину – фенол, і газовикам, які тут проживали, збудували 5-поверхівки й дали квартири. Ми вселилися вже після них. Надії на те, що місто збудує житло і найближчим часом нас переселить, немає. Не раз заступник міського голови пан Крючков говорив, щоб ми самі собі купували пристойне житло. Ми б і раді, та з нашими зарплатами це не по кишені. З кожним роком умови тимчасового житла погіршуються, а вартість послуг зростає неймовірно. Зараз будинки “фінського” селища перебувають на балансі Лохвицької міської ради. Чомусь тепер про фенол ніхто не згадує. Мабуть, “вивітрився”. Всім будинком (16 квартир) звернулися до міськради за дозволом на встановлення індивідуального опалення. У нашому випадку – це котли чи конвектори, бо газу в будинках немає. Нам було відмовлено, оскільки ми не є власниками житла, хоч проживаємо тут по багато років.
Котельня, яка обігріває наше селище, дуже економічна, але з роками й вона стала потребувати ремонту. Від нашої котельні опалюється ще водонапірна станція та приватна торгова база. В наших будинках, хоч вони і збірні, теплозбереження досить високе. Коли взимку в нас дуже жарко, мусимо прикручувати батареї, а сплачуємо за повним тарифом, а не за фактично використане тепло. Чому ми змушені платити величезні суми?”
Від імені сусідів листа написала юрист Тетяна Жук.
Було благом,
а стало тягарем
– У середині 80-х це “фінське” селище стало знахідкою для Лохвиці, – коментує міський голова Надія Солонець. – Поселили туди будівників газокомпресорної станції. Красиве нове житло за фінським проектом, з повним обладнанням на кухнях, зі зручностями. Там були клуб, школа, дитсадок. Але будиночки ставили як тимчасові. Коли вони відслужили свій термін, з будматеріалів почав виділятися фенол. І компресорна станція за власні кошти відселила своїх працівників. Селище передали на баланс міської ради. Місцеві жителі бачили порожнє житло й почали проситися туди пожити, навіть без ордерів, знаючи про фенол. І міськрада лише надавала дозволи на проживання, оскільки тимчасові будинки не мали статусу житла. Важко було відмовити людям, тим більше, що вони самі погоджувалися на такі умови. Врешті усе селище і заселилося.
Нині у “фінському” – чотири будинки, по стільки ж котеджів на дві сім’ї і гуртожитків, що перебувають на балансі міськради. Є ще відомчі гуртожитки. Колишній дитсадок теж переобладнаний під житло. Є там магазин, їдальня, а в клубі тепер спортивний зал.
– Люди самі стверджують у листі, що тепловий режим у них забезпечений, навіть жарко, – пояснює директор КПТГ “Лохвицятеплоенерго” Олег Божко. – “Фінський” будиночок – це конструкція з гіпсокартону, сандвіч-панелей, де тепло вивітрюється за півгодини. Треба його постійно підтримувати. Котельня, розрахована на більші обсяги, нині фактично працює в мінімальному режимі. Там є підприємець, який викупив частину безгосподарних приміщень, зробив комерційне підприємство і купує в нас тепло. Сплачує нам гроші й частку тих витрат, які включені в тарифи за опалення на це “фінське” селище. Якщо я відключу його базу і водонапірну станцію (бо люди думають, що ми в них забираємо тепло), у них тариф ще підвищиться. Перевести все “фінське” селище разом на індивідуальне опалення нереально. Зараз шукаємо методи – електричне опалення тощо. Газове обладнання туди поставити неможливо, а якщо збільшити навантаження на електромережу, то треба міняти і кабелі, і електроопори, хто це фінансуватиме? Заміна трансформатора потягне на півмільйона гривень. А люди не хочуть платити за послуги.
На сесії міськради депутати обговорювали ці проблеми. Надія Солонець говорить, що якби квартири переобладнати у постійне стаціонарне житло, тоді його можна буде приватизувати. Але це потребує великих коштів, і міська рада цього не зробить. Жителям пропонували: якщо вони виконають реконструкцію житла за свої кошти, будинки отримають статус житлових, а люди – дозвіл на приватизацію. Та більшість на це не згодна, бо не має таких грошей.
“Золоті” тимчасові хатки
Жителі проблемного селища живуть щоденними клопотами. Віра Терно запросила до своєї квартири. У неї однокімнатна на першому поверсі. Опалення включили з початку жовтня, вночі протоплюють, а вдень вимикають. “Живемо тут 6 років, квартиру від роботи отримав чоловік. Житло невелике, – каже жінка. – За опалення 33 квадратних метрів плачу кожний місяць 130 гривень увесь рік. А якщо лише в опалювальний сезон сплачувати, то виходить 270 за місяць. Сьогодні викликала майстра, бо перегоріла електроплита, навіть чаю не зігріти. Ми хотіли приватизувати, щоб провести своє опалення, гріти хату, коли схочемо, незалежно ні від кого. А нам не дають дозвіл. Централізований обігрів недавно подорожчав. Платила весь час повністю, а мені все одно борг нарахували. На 1.09.08 р. було 468 гривень боргу, я сплатила. Невідомо, звідки це береться. Стіни тут наче картонні. Від сусідів чути кожне слово. Сильна вібрація від пральних машинок, стеля скоро впаде. Гарячої води немає більше року, поставили свої нагрівачі”.
Ніна Івашина звертає увагу на інше: “Просто біля будинків звисають електродроти, а це небезпечно для дітей”. Сергій Гребінник додає, що поки в селищі господарювала компресорна станція, було людям і тепло, і ціни прийнятні. “А відколи передали місту, почалися проблеми. Серед зими перестали топити. Ремонтів будинків давно не було. Хочеться кудись достукатися, щоб нас почули”. Люди бояться й того, каже Тамара Хвостик, що нині, поки ще відносно тепло, квартири опалюються і навіть жарко, а потім, у кінці зими, ліміти газу закінчаться, й теплопостачальник може відключити тепло. Тож і хочуть вони самі регулювати обігрів своїх помешкань і принаймні платити за доступними тарифами.
– Опалення двокімнатної квартири обходиться в 440 гривень на місяць, таких цін немає ніде, – говорить Тетяна Жук, котра живе тут 4 роки. – Чому ми повинні робити реконструкцію, коли невідомо де живемо? Нам відповідають, що це навіть не житло! То міська влада має підготувати комунальні будинки до приватизації і передати в належному стані. А у нас п
о квартирах все тече, люди самі міняли труби, батареї. Каналізація часто забивається, дахи протікають. І це ми маємо робити самі? А за що ж платимо такі гроші? Минулого опалювального сезону тепло вимкнули в березні, коли стояли морози. В людей труби розмерзлися. Більше так і не вмикали. А відключитися від централізованого опалення і провести своє нам не дозволяють. Хоча інші будинки місто переводить, і люди платять менше. В нас же тимчасові хатки “золотими” виходять.
– Дозволи на індивідуальне опалення ми не можемо зараз людям дати, бо вони не є власниками, поселені без ордера, а житло тимчасове. У міської ради немає коштів на реконструкцію цих будинків, – відзначає заступник міського голови Лохвиці Володимир Крючков. – Потрібні проектне рішення, висновок фахівців про те, що в квартирах немає фенолу. Якщо мешканці згодні вкласти кошти в реконструкцію, будівельна комісія прийме будинки, а ми людям надамо ордери, і вони зможуть приватизувати житло.
Таку позицію міськради жителі не поділяють. За півтори години емоційних розмов так і не дійшли до спільного рішення. Люди хочуть, щоб міська влада, як власник будинків, виділила кошти на їхнє переобладнання. Виходом може бути і співфінансування: спільно бюджет, спонсори, мешканці. Хтось запропонував звернутися до фахівців і порахувати, в яку суму обійдеться проект реконструкції та власне роботи, і скільки має внести кожна сім’я. Враховуючи те, що помешкання у селищі незвичні, міська рада має взяти на себе частину витрат. І надати цим будинкам статус житлових, а людям – можливість стати їх власниками та вирішити зрештою проблему опалення й оплати за нього.
Рубрика: 
