Тамтешні селяни почали відвойовувати своє право на достойну орендну плату за користування їхніми земельними паями заїжджим орендарем (про це “Зоря Полтавщини” писала у номері за 5 листопада ц.р.). До цієї проблеми додалася інша. Місцеві мешканці вважають, що їхню землю взагалі намагаються відібрати заїжджі так звані інвестори, які претендують більш як на 140 гектарів уздовж шляху на 313-му кілометрі автодороги Київ–Харків біля села Нова Диканька Решетилівського району…
Через чотири роки тут буде місто-сад?
У Демидівській сільській раді найперше демонструють лист за підписом голови обласної державної адміністрації Валерія Асадчева. У ньому зокрема йдеться про те, що “інвестиційний проект щодо розвитку соціальної інфраструктури села Нова Диканька має важливе значення для області та відповідає пріоритетним напрямкам розвитку її економіки і соціальної сфери.
Особлива актуальність проекту – в його соціальній спрямованості для подальшого розвитку сільської місцевості, розширення надання різноманітних послуг і створення торговельної мережі, упорядкування території та будівництва сучасних об’єктів відпочинку.
Очікуємо, що реалізація проекту створить додаткові робочі місця і забезпечить наповнення місцевого бюджету. Тому обласна державна адміністрація підтримує ініціативу впровадження даного інвестиційного проекту та буде сприяти його реалізації”.
Навідувалися у сільську раду й представники фірми-інвестора. Один із молодих людей у сільській раді представився працівником управління економіки облдержадміністрації, інший – працівником компанії-інвестора – ізраїльської фірми “Шор”. Вони привезли з собою план майбутнього проекту і розповіли селянам про перспективи співпраці.
ТОВ “Шор” просить Демидівську сільську раду виділити 142,9 гектара землі вздовж автотраси Київ–Харків для впровадження інвестиційного проекту “Розвиток соціальної інфраструктури с. Нова Диканька”. Цей проект передбачає будівництво комплексу інфраструктурних об’єктів соціального розвитку, а саме – двох торговельних центрів та бізнес-центру, що надаватиме юридичні, консалтингові, рекламні та інші послуги, готельного комплексу, трьох паркінгів для автомобілів загалом на 700 місць, спортивного комплексу, куди входитимуть баскетбольні, волейбольні майданчики, кілька тенісних кортів, футбольне поле, фітнес-клуб, житловий масив на 670 будинків котеджного типу із земельними ділянками 0,15 та 0,10 га, дитячим садком та парковою зоною, де на місці нинішнього болота буде створене штучне озеро, по всій території також розташуються невеликі кафе і майданчики для відпочинку.
Впровадження проекту розраховане на 7–8 років. На спорудженні названих об’єктів будуть зайняті 600 чоловік. А після завершення будівництва для обслуговування інфраструктурного комплексу новими робочими місцями буде забезпечено 500 осіб.
Загальна сума інвестицій складатиме 130 мільйонів доларів, про це йдеться у пояснювальній записці Демидівської сільради, адресованій голові Решетилівської районної ради.
Та для реалізації цього масштабного проекту не вистачає одного. Позаяк площі, на які претендують інвестори, належать до земель запасу сільської ради, треба терміново змінити межі села Нова Диканька. Тобто збільшити його територію на 142,9 гектара. За це рішення, згідно із законодавством, мають проголосувати депутати сільської, районної, а потім і обласної рад.
“У вас буде не життя, а казка”
Вочевидь, сума інвестицій сподобалася депутатам сільської ради, адже на сесії за погодження змінити межі села Нова Диканька проголосували майже одноголосно, за винятком одного депутата, який утримався. Ще б пак, передбачаються такі надходження. Адже на території сільської ради немає пристойної школи, є лише напівзруйнований довгобуд, а шкільні класи тісняться у чотирьох розрізнених приміщеннях, вулиці неосвітлені, дороги геть розбиті, водопроводу немає, а в селах суцільне безробіття, бо сільгосппідприємства, які зазвичай забезпечують селян роботою, тут не надто успішні. У Новій Диканьці взагалі відсутні навіть медпункт та магазин. Тому, коли у селі невдоволені рішенням депутатів люди зібрали підписи “проти”, працівники сільської ради почали збирати інші підписи – тих, хто висловлюється “за”.
У сільській раді нас зустрів голова Анатолій Яресько. Але надто поспішав, як пояснив, у прокуратуру. Тому надав лише офіційні документи. Усі пояснення ми отримали від секретаря сільської ради Людмили Головач та землевпорядника Світлани Федоренко. Вона розповіла, що запропонований інвесторами проект реалізується вперше в Україні, й тому частина людей ставиться до нього з пересторогою. Насправді ділянка, на яку претендують інвестори, – це сінокоси (135,3 га) і рілля (7,6 га), які у сільської ради орендує сільгосппідприємство “Світоч”, договір оренди з ним закінчується у 2009 році. Сінокоси і тим паче земельні паї мешканців сільради на цій території не розташовуються. На території сільської ради загалом є 700 гектарів сінокосів. Кожному, хто утримує у господарстві худобу, виділена земельна ділянка для сінокосу. Але разом із тим нині тут більше 400 гектарів сінокосів не використовується взагалі. То що втрачає сільська рада, коли віддасть під забудову інвесторам 143 гектари сінокосів?
Щоправда, землевпорядник не змогла пояснити, на яких умовах земельна ділянка передаватиметься інвесторам. І не впевнена, чи насправді там буде розгорнуте таке масштабне будівництво, до того ж соціального спрямування. Але, як би там не було, у сільській раді впевнені, що від цього люди отримають значну вигоду. До того ж усі чомусь переконані, що ці питання уже вирішені, й слово громади – то проста формальність.
“Не потрібні нам казки, краще бути господарями на своїй землі”
У кожному з п’яти сіл Демидівської сільської ради ця тема останні дні не сходить у людей з уст. Але водночас погляди мешканців різняться. Причому думки людей розділилися. Одні висловлюються категорично проти проекту, іншим – байдуже. Щоб хтось з людей пристрасно захищав даний проект, окрім, звичайно, землевпорядника сільської ради, ми не помітили. Мешканці села Пустовари, що знаходиться далі від обраного інвесторами місця, здебільшого принципової точки зору щодо цього не мають. Валентина Довбня, яка працює продавцем у магазині в Демидівці, говорить: “…хай будують. Якщо вже надумали, то збудують і без нашої згоди чи незгоди. Може, хоч людям буде робота у селі…”
У Литвинівці, що знаходиться теж поодаль від траси, під час трьох сходок, які з цієї нагоди відбулися по трьох виборчих округах, “за” і “проти” будівництва розділилися приблизно навпіл. Колишня вчителька Надія Авдєєнко, нині пенсіонерка, говорить, що і на сходці, і зараз виступає категорично проти передачі землі. “Чому ми, українці, повинні віддати землю, де працювали і жили наші батьки, людям з іншої країни, зробити їх господарями на нашій землі? Я не розумію, чому в сільській раді нас так активно і настійно за це агітують. Більше того, сільський голова нам говорив, що, якщо ми й не дамо згоду на це, земля усе одно буде передана. Краще б сільська рада так турбувалася про освітлення у селі, про водопровід, про школу, бо, як агітували за себе перед виборами, тільки про це й згадували”.
А ось у Демидівці люди, схоже, узагалі не підтримують сільську раду. Адже тут ще не вгамувалися пристрасті довкола нечесної оренди земельних паїв селян. І нині орендодавці збирають підписи по селу, аби забрати землі у заїжджого господарника та передати для обробітку місцевим. А тепер людей знову поставили перед фактом передачі землі, ще й компанії з іншої країни.
Галина Федоренко, мешканка Демидівки, говорить, що проти цього. “То ми й права тоді на неї не матимемо, а може, й кроку на неї не ступимо. Та й ще хтозна, що там збудують. А нам тут жити”. Чизара Тимбур теж говорить, що нізащо не погодиться. “Я що
ранку до тих місць жену корову на пастівник. Стою на мосту і дивлюся на ту нещасну річечку Говтву. Колись гарна річка із чистою водою, білим лататтям, куди автобусами приїжджали туристи з Полтави купатися і відпочивати у цих мальовничих місцях із чудовими краєвидами, перетворилася на болото, обміліла. Якщо там ще щось збудують і, не дай Боже, скидатимуть у неї нечистоти з усіх отих котеджів та бізнес-центрів, на що тоді вона взагалі перетвориться? А ще у селі думають, що бідняки сюди не приїдуть і не купуватимуть оті будинки. А приїдуть люди заможні. А відтак чи буде до нас ставлення, як до рівних, чи оті 500 робочих місць – то будуть місця для прислуги? Я виховую двох синів –і хочу, щоб вони мали нормальну роботу, сама хочу працювати, але чи буде то гідна робота для селянина з нормальною оплатою? Може, й ні. Бо одного “господаря” ми вже пустили до наших земель…”
Володимир Фурса говорить, що до цього часу ще ніхто дохідливо не пояснив, що має будуватися, чи буде до тих дитсадків доступ їхнім дітям, чи буде їм узагалі доступ на ту територію. Справді, організацію сходок у Демидівці чомусь відтягували. У сільській раді людям пояснювали, що про інвесторів розповідатимуть тоді, коли вирішать питання з водопроводом.
А ось у самому центрі подій – селі Нова Диканька – тихо. Тут узагалі мало знають про те, що поряд може вирости будівельний майданчик. Іван Трохимович та Євдокія Федорівна Кикоті про те, що землю біля села можуть передати іноземним інвесторам, від журналістів почули вперше. І тут, прямо на подвір’ї, думки людей поважного віку розійшлися. Євдокія Федорівна була категорична, мовляв, не треба нашу землю віддавати чужоземцям, натомість Іван Трохимович говорив, якщо у селі після цього з’явиться медпункт, магазин, вода (бо в колодязях вона зовсім не придатна до вживання), то нехай би і будували. А загалом підсумували: “Як збиратимуть підписи, то ми будемо, як усі…” Але “усіх” по селу зовсім мало. Із 25 дворів не набереться й десяти, де постійно мешкають люди. Решта – то дачники, котрі навідуються сюди періодично. От вони переважно і не проти будівництва – у списках сільської ради є підписи тих людей, які приїжджають у село вкрай рідко. Віра Рибалко постійно мешкає у Новій Диканьці. Вона також не проти будівництва. “Хоча у мене свої клопоти. Я хочу взяти додаткових вісім соток землі біля своєї садиби. Та мені в сільській раді сказали, що спершу треба проводити конкурс. Тож буду тепер добиватися для себе клаптика цієї землі”.
Загалом у селах ми не раз чули, що якось занадто просто сільська рада намагається віддати заїжджим інвесторам майже 143 гектари землі. Адже кожний селянин перед тим, як отримати свою ділянку, має пройти конкурс. А тут так швидко, без будь-яких конкурсів, намагаються усе вирішити. Більше того, напередодні ці мальовничі краєвиди фахівці з Полтави хотіли включити у територію ландшафтного парку. Але тоді сільська рада не дала на це згоди.
У районі інвесторів ще не бачили
Натомість на сесії районної ради депутати не погодили пропозицію Демидівської сільської ради про зміну меж села Нова Диканька. Заступник голови районної ради Григорій Пономаренко говорить, що потенційні інвестори ще жодного разу не з’явилися у Решетилівці, щоб предметно обговорити питання, за яке депутати районної ради мають проголосувати. “Якщо до наступної сесії інвестори не зустрінуться з керівниками району, депутатським корпусом, то наше рішення буде таким, як і минулого разу. Якщо інвестори насправді в позитивному рішенні зацікавлені, то вони не можуть оминути райцентр. На засіданнях постійних комісій мають детально розповісти про свої проекти. По-іншому розмова з імовірними забудовниками у нас не складеться”.
Якщо інвестори обгрунтують свої слова, депутати районної ради будуть тільки “за” впровадження подібного проекту, переконаний Григорій Пономаренко. “Ми знаємо, що в будь-якому випадку надходження інвестицій у район – це тільки великий плюс для громади. І тому, на відміну від інших районів, ми погодилися на діяльність на нашій території потужних підприємств “Полагросервіс”, “Нібулон”, “Століт”, багатьох дрібніших підприємств. Адже розуміємо, що сьогодні для соціально-економічного розвитку регіону своїх коштів не достатньо. Тому треба однозначно залучати інвесторів. Але водночас ми розуміємо, що у нинішній законодавчій базі можуть бути такі шпарини, що інвестори можуть просто обдурити громаду. І такі випадки в районі, на жаль, є. Тому і на цього інвестора треба уважно подивитися. Бо якщо в період розгляду доцільності реалізації проекту він не з’явився в районі, то може бути так, що ми його ніколи не побачимо, а будуватиметься там щось зовсім інше”.
І, за словами Григорія Пономаренка, якщо депутати районної ради усе-таки підтримають цей проект, згідно із положенням про цільовий фонд районної ради, сільська рада від цього отримає лише половину інвестиційної суми…
Від редакції. У цій ситуації важко визначити, хто правий. Чи керівники району, які погоджуються на цей інвестиційний проект, адже матимуть додаткові кошти для розвитку регіону. Чи сільська рада, обіцяючи людям солодкі перспективи під час виборів, а тепер з допомогою інвестора сподівається-таки виконати свої обіцянки перед людьми. Чи селяни, які підписуються під рішенням сільської ради, бо, доведені до відчаю від безгрошів’я і безробіття, ладні працювати де завгодно і на кого завгодно. Але можна зрозуміти і тих людей, котрі усе ж таки насторожено дивляться на заїжджих інвесторів, які обіцяють кардинально змінити життя занедбаного села. Адже не так давно їм це вже обіцяли, а результати виявилися зовсім протилежними. Люди вже не вірять у те, що про них хтось піклуватиметься, тим паче іноземний інвестор, і бояться втратити не лише право на свою землю, а й можливість ступити на неї, користуватися тими багатствами, що створила для них природа. Усі, хто виступає проти цього проекту, тепер згадують слова свого земляка Миколи Мордика на сільській сходці: “Давайте збережемо копії оцих підписів. Нехай діти і внуки знають, хто продав нашу землю”.
Кажуть, що нібито ці інвестори уже намірялися на землю у Диканському та Пирятинському районах. Та марно. Тож тепер слово – за решетилівською громадою.
А нам спали на думку зовсім невтішні висновки з цієї ситуації. Якщо потенційні інвестори так настійно курсують полтавською землею, чи не починається під виглядом довготривалого інвестиційного проекту на Полтавщині великий дерибан земель, який триває у Київській області? Чи не будуть наші селяни потім жалкувати, що так похапцем і бездумно, махнувши на все рукою, віддали свою землю?
На жаль, ми не змогли отримати коментарі від представника компанії-інвестора. Бо, ігноруючи районне керівництво, жодних координат про своє місцезнаходження фірма не залишила й у Демидівській сільській раді. Тому ми залишаємо право за представниками ТОВ “Шор” прокоментувати ситуацію.
Через чотири роки тут буде місто-сад?
У Демидівській сільській раді найперше демонструють лист за підписом голови обласної державної адміністрації Валерія Асадчева. У ньому зокрема йдеться про те, що “інвестиційний проект щодо розвитку соціальної інфраструктури села Нова Диканька має важливе значення для області та відповідає пріоритетним напрямкам розвитку її економіки і соціальної сфери.
Особлива актуальність проекту – в його соціальній спрямованості для подальшого розвитку сільської місцевості, розширення надання різноманітних послуг і створення торговельної мережі, упорядкування території та будівництва сучасних об’єктів відпочинку.
Очікуємо, що реалізація проекту створить додаткові робочі місця і забезпечить наповнення місцевого бюджету. Тому обласна державна адміністрація підтримує ініціативу впровадження даного інвестиційного проекту та буде сприяти його реалізації”.
Навідувалися у сільську раду й представники фірми-інвестора. Один із молодих людей у сільській раді представився працівником управління економіки облдержадміністрації, інший – працівником компанії-інвестора – ізраїльської фірми “Шор”. Вони привезли з собою план майбутнього проекту і розповіли селянам про перспективи співпраці.
ТОВ “Шор” просить Демидівську сільську раду виділити 142,9 гектара землі вздовж автотраси Київ–Харків для впровадження інвестиційного проекту “Розвиток соціальної інфраструктури с. Нова Диканька”. Цей проект передбачає будівництво комплексу інфраструктурних об’єктів соціального розвитку, а саме – двох торговельних центрів та бізнес-центру, що надаватиме юридичні, консалтингові, рекламні та інші послуги, готельного комплексу, трьох паркінгів для автомобілів загалом на 700 місць, спортивного комплексу, куди входитимуть баскетбольні, волейбольні майданчики, кілька тенісних кортів, футбольне поле, фітнес-клуб, житловий масив на 670 будинків котеджного типу із земельними ділянками 0,15 та 0,10 га, дитячим садком та парковою зоною, де на місці нинішнього болота буде створене штучне озеро, по всій території також розташуються невеликі кафе і майданчики для відпочинку.
Впровадження проекту розраховане на 7–8 років. На спорудженні названих об’єктів будуть зайняті 600 чоловік. А після завершення будівництва для обслуговування інфраструктурного комплексу новими робочими місцями буде забезпечено 500 осіб.
Загальна сума інвестицій складатиме 130 мільйонів доларів, про це йдеться у пояснювальній записці Демидівської сільради, адресованій голові Решетилівської районної ради.
Та для реалізації цього масштабного проекту не вистачає одного. Позаяк площі, на які претендують інвестори, належать до земель запасу сільської ради, треба терміново змінити межі села Нова Диканька. Тобто збільшити його територію на 142,9 гектара. За це рішення, згідно із законодавством, мають проголосувати депутати сільської, районної, а потім і обласної рад.
“У вас буде не життя, а казка”
Вочевидь, сума інвестицій сподобалася депутатам сільської ради, адже на сесії за погодження змінити межі села Нова Диканька проголосували майже одноголосно, за винятком одного депутата, який утримався. Ще б пак, передбачаються такі надходження. Адже на території сільської ради немає пристойної школи, є лише напівзруйнований довгобуд, а шкільні класи тісняться у чотирьох розрізнених приміщеннях, вулиці неосвітлені, дороги геть розбиті, водопроводу немає, а в селах суцільне безробіття, бо сільгосппідприємства, які зазвичай забезпечують селян роботою, тут не надто успішні. У Новій Диканьці взагалі відсутні навіть медпункт та магазин. Тому, коли у селі невдоволені рішенням депутатів люди зібрали підписи “проти”, працівники сільської ради почали збирати інші підписи – тих, хто висловлюється “за”.
У сільській раді нас зустрів голова Анатолій Яресько. Але надто поспішав, як пояснив, у прокуратуру. Тому надав лише офіційні документи. Усі пояснення ми отримали від секретаря сільської ради Людмили Головач та землевпорядника Світлани Федоренко. Вона розповіла, що запропонований інвесторами проект реалізується вперше в Україні, й тому частина людей ставиться до нього з пересторогою. Насправді ділянка, на яку претендують інвестори, – це сінокоси (135,3 га) і рілля (7,6 га), які у сільської ради орендує сільгосппідприємство “Світоч”, договір оренди з ним закінчується у 2009 році. Сінокоси і тим паче земельні паї мешканців сільради на цій території не розташовуються. На території сільської ради загалом є 700 гектарів сінокосів. Кожному, хто утримує у господарстві худобу, виділена земельна ділянка для сінокосу. Але разом із тим нині тут більше 400 гектарів сінокосів не використовується взагалі. То що втрачає сільська рада, коли віддасть під забудову інвесторам 143 гектари сінокосів?
Щоправда, землевпорядник не змогла пояснити, на яких умовах земельна ділянка передаватиметься інвесторам. І не впевнена, чи насправді там буде розгорнуте таке масштабне будівництво, до того ж соціального спрямування. Але, як би там не було, у сільській раді впевнені, що від цього люди отримають значну вигоду. До того ж усі чомусь переконані, що ці питання уже вирішені, й слово громади – то проста формальність.
“Не потрібні нам казки, краще бути господарями на своїй землі”
У кожному з п’яти сіл Демидівської сільської ради ця тема останні дні не сходить у людей з уст. Але водночас погляди мешканців різняться. Причому думки людей розділилися. Одні висловлюються категорично проти проекту, іншим – байдуже. Щоб хтось з людей пристрасно захищав даний проект, окрім, звичайно, землевпорядника сільської ради, ми не помітили. Мешканці села Пустовари, що знаходиться далі від обраного інвесторами місця, здебільшого принципової точки зору щодо цього не мають. Валентина Довбня, яка працює продавцем у магазині в Демидівці, говорить: “…хай будують. Якщо вже надумали, то збудують і без нашої згоди чи незгоди. Може, хоч людям буде робота у селі…”
У Литвинівці, що знаходиться теж поодаль від траси, під час трьох сходок, які з цієї нагоди відбулися по трьох виборчих округах, “за” і “проти” будівництва розділилися приблизно навпіл. Колишня вчителька Надія Авдєєнко, нині пенсіонерка, говорить, що і на сходці, і зараз виступає категорично проти передачі землі. “Чому ми, українці, повинні віддати землю, де працювали і жили наші батьки, людям з іншої країни, зробити їх господарями на нашій землі? Я не розумію, чому в сільській раді нас так активно і настійно за це агітують. Більше того, сільський голова нам говорив, що, якщо ми й не дамо згоду на це, земля усе одно буде передана. Краще б сільська рада так турбувалася про освітлення у селі, про водопровід, про школу, бо, як агітували за себе перед виборами, тільки про це й згадували”.
А ось у Демидівці люди, схоже, узагалі не підтримують сільську раду. Адже тут ще не вгамувалися пристрасті довкола нечесної оренди земельних паїв селян. І нині орендодавці збирають підписи по селу, аби забрати землі у заїжджого господарника та передати для обробітку місцевим. А тепер людей знову поставили перед фактом передачі землі, ще й компанії з іншої країни.
Галина Федоренко, мешканка Демидівки, говорить, що проти цього. “То ми й права тоді на неї не матимемо, а може, й кроку на неї не ступимо. Та й ще хтозна, що там збудують. А нам тут жити”. Чизара Тимбур теж говорить, що нізащо не погодиться. “Я що
ранку до тих місць жену корову на пастівник. Стою на мосту і дивлюся на ту нещасну річечку Говтву. Колись гарна річка із чистою водою, білим лататтям, куди автобусами приїжджали туристи з Полтави купатися і відпочивати у цих мальовничих місцях із чудовими краєвидами, перетворилася на болото, обміліла. Якщо там ще щось збудують і, не дай Боже, скидатимуть у неї нечистоти з усіх отих котеджів та бізнес-центрів, на що тоді вона взагалі перетвориться? А ще у селі думають, що бідняки сюди не приїдуть і не купуватимуть оті будинки. А приїдуть люди заможні. А відтак чи буде до нас ставлення, як до рівних, чи оті 500 робочих місць – то будуть місця для прислуги? Я виховую двох синів –і хочу, щоб вони мали нормальну роботу, сама хочу працювати, але чи буде то гідна робота для селянина з нормальною оплатою? Може, й ні. Бо одного “господаря” ми вже пустили до наших земель…”
Володимир Фурса говорить, що до цього часу ще ніхто дохідливо не пояснив, що має будуватися, чи буде до тих дитсадків доступ їхнім дітям, чи буде їм узагалі доступ на ту територію. Справді, організацію сходок у Демидівці чомусь відтягували. У сільській раді людям пояснювали, що про інвесторів розповідатимуть тоді, коли вирішать питання з водопроводом.
А ось у самому центрі подій – селі Нова Диканька – тихо. Тут узагалі мало знають про те, що поряд може вирости будівельний майданчик. Іван Трохимович та Євдокія Федорівна Кикоті про те, що землю біля села можуть передати іноземним інвесторам, від журналістів почули вперше. І тут, прямо на подвір’ї, думки людей поважного віку розійшлися. Євдокія Федорівна була категорична, мовляв, не треба нашу землю віддавати чужоземцям, натомість Іван Трохимович говорив, якщо у селі після цього з’явиться медпункт, магазин, вода (бо в колодязях вона зовсім не придатна до вживання), то нехай би і будували. А загалом підсумували: “Як збиратимуть підписи, то ми будемо, як усі…” Але “усіх” по селу зовсім мало. Із 25 дворів не набереться й десяти, де постійно мешкають люди. Решта – то дачники, котрі навідуються сюди періодично. От вони переважно і не проти будівництва – у списках сільської ради є підписи тих людей, які приїжджають у село вкрай рідко. Віра Рибалко постійно мешкає у Новій Диканьці. Вона також не проти будівництва. “Хоча у мене свої клопоти. Я хочу взяти додаткових вісім соток землі біля своєї садиби. Та мені в сільській раді сказали, що спершу треба проводити конкурс. Тож буду тепер добиватися для себе клаптика цієї землі”.
Загалом у селах ми не раз чули, що якось занадто просто сільська рада намагається віддати заїжджим інвесторам майже 143 гектари землі. Адже кожний селянин перед тим, як отримати свою ділянку, має пройти конкурс. А тут так швидко, без будь-яких конкурсів, намагаються усе вирішити. Більше того, напередодні ці мальовничі краєвиди фахівці з Полтави хотіли включити у територію ландшафтного парку. Але тоді сільська рада не дала на це згоди.
У районі інвесторів ще не бачили
Натомість на сесії районної ради депутати не погодили пропозицію Демидівської сільської ради про зміну меж села Нова Диканька. Заступник голови районної ради Григорій Пономаренко говорить, що потенційні інвестори ще жодного разу не з’явилися у Решетилівці, щоб предметно обговорити питання, за яке депутати районної ради мають проголосувати. “Якщо до наступної сесії інвестори не зустрінуться з керівниками району, депутатським корпусом, то наше рішення буде таким, як і минулого разу. Якщо інвестори насправді в позитивному рішенні зацікавлені, то вони не можуть оминути райцентр. На засіданнях постійних комісій мають детально розповісти про свої проекти. По-іншому розмова з імовірними забудовниками у нас не складеться”.
Якщо інвестори обгрунтують свої слова, депутати районної ради будуть тільки “за” впровадження подібного проекту, переконаний Григорій Пономаренко. “Ми знаємо, що в будь-якому випадку надходження інвестицій у район – це тільки великий плюс для громади. І тому, на відміну від інших районів, ми погодилися на діяльність на нашій території потужних підприємств “Полагросервіс”, “Нібулон”, “Століт”, багатьох дрібніших підприємств. Адже розуміємо, що сьогодні для соціально-економічного розвитку регіону своїх коштів не достатньо. Тому треба однозначно залучати інвесторів. Але водночас ми розуміємо, що у нинішній законодавчій базі можуть бути такі шпарини, що інвестори можуть просто обдурити громаду. І такі випадки в районі, на жаль, є. Тому і на цього інвестора треба уважно подивитися. Бо якщо в період розгляду доцільності реалізації проекту він не з’явився в районі, то може бути так, що ми його ніколи не побачимо, а будуватиметься там щось зовсім інше”.
І, за словами Григорія Пономаренка, якщо депутати районної ради усе-таки підтримають цей проект, згідно із положенням про цільовий фонд районної ради, сільська рада від цього отримає лише половину інвестиційної суми…
Від редакції. У цій ситуації важко визначити, хто правий. Чи керівники району, які погоджуються на цей інвестиційний проект, адже матимуть додаткові кошти для розвитку регіону. Чи сільська рада, обіцяючи людям солодкі перспективи під час виборів, а тепер з допомогою інвестора сподівається-таки виконати свої обіцянки перед людьми. Чи селяни, які підписуються під рішенням сільської ради, бо, доведені до відчаю від безгрошів’я і безробіття, ладні працювати де завгодно і на кого завгодно. Але можна зрозуміти і тих людей, котрі усе ж таки насторожено дивляться на заїжджих інвесторів, які обіцяють кардинально змінити життя занедбаного села. Адже не так давно їм це вже обіцяли, а результати виявилися зовсім протилежними. Люди вже не вірять у те, що про них хтось піклуватиметься, тим паче іноземний інвестор, і бояться втратити не лише право на свою землю, а й можливість ступити на неї, користуватися тими багатствами, що створила для них природа. Усі, хто виступає проти цього проекту, тепер згадують слова свого земляка Миколи Мордика на сільській сходці: “Давайте збережемо копії оцих підписів. Нехай діти і внуки знають, хто продав нашу землю”.
Кажуть, що нібито ці інвестори уже намірялися на землю у Диканському та Пирятинському районах. Та марно. Тож тепер слово – за решетилівською громадою.
А нам спали на думку зовсім невтішні висновки з цієї ситуації. Якщо потенційні інвестори так настійно курсують полтавською землею, чи не починається під виглядом довготривалого інвестиційного проекту на Полтавщині великий дерибан земель, який триває у Київській області? Чи не будуть наші селяни потім жалкувати, що так похапцем і бездумно, махнувши на все рукою, віддали свою землю?
На жаль, ми не змогли отримати коментарі від представника компанії-інвестора. Бо, ігноруючи районне керівництво, жодних координат про своє місцезнаходження фірма не залишила й у Демидівській сільській раді. Тому ми залишаємо право за представниками ТОВ “Шор” прокоментувати ситуацію.
Рубрика: 
