Ці чорні сторінки історії українського народу вписали свої смертоносні рядки й у долю багатьох наших земляків.
У Полтаві з нагоди скорботної дати відбулася піша хода вулицями обласного центру. Кілька тисяч полтавців – люди старшого покоління і молодь, керівники області й міста, представники громадськості – зібралися разом, аби віддати шану мільйонам невинних людей, життя яких забрав голод.
Біля Свято-Успенського собору єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір (УПЦ КП) відслужив поминальну панахиду за жертвами Голодомору.
* * *
Перебуваючи в Лубнах на заходах міжнародної акції, приуроченої до 75-х роковин Голодомору, представники Кременчуцької райдержадміністрації запалили лампадку від вогню великої символічної свічки й привезли її на зберігання до Максимівської Свято-Успенської церкви. У селі Омельнику відбулася районна акція “Незгасима свічка”, в якій узяли участь представники територіальних громад Кременчуцького району. Після панахиди за невинно замученими голодом було запалено головну свічку, від якої представники сільських громад запалили лампадки, щоб таким чином священний вогонь “Незгасимої свічки” дійшов до кожного населеного пункту, де покоїться прах жертв жахливого сталінського терору.
У Кам’яних Потоках, де нині проживає майже 8 тисяч мешканців і які в ті жахливі роки було занесено на “чорну дошку”, було відкрито пам’ятний знак жертвам Голодомору.
Старожили добре пам’ятають, як тисячі людей із найближчих сіл приходили до Кременчука у пошуках роботи та їжі, але, так і не знайшовши їх, помирали прямо на вулицях. Для вшанування їхньої пам’яті у місті зведено хрест на кладовищі біля першої міської лікарні. Напередодні Дня пам’яті тут відбувся міський мітинг-реквієм за участю представників влади, підприємств, установ, громадських формувань і мешканців міста.
* * *
Щороку восени миргородці збираються на місцях поховань жертв Голодомору і політичних репресій, щоб вшанувати пам’ять безвинно убієнних. Цьогоріч біля церкви Іоанна Богослова, що на Личанці, відбувся траурний мітинг, присвячений відкриттю скверу Скорботи й Меморіалу пам’яті жертв Голодомору на місці поховання знищених кістлявою рукою голоду та тифу дітей, що перебували в ті трагічні роки в дитячому будинку, який колись був розташований тут же. У скорботній тузі з поминальними свічками в руках застигли дорослі й юні миргородці. Траурні промови нагадали присутнім про жахливі часи та наслідки голодного лихоліття. Керівники міста й області, усі присутні на мітингу взяли участь у закладанні скверу Скорботи, посадивши деревця – символ нашої вічної пам’яті й туги.
Присутні вшанували пам’ять загиблих покладанням квітів та вінків до Пам’ятного знака жертвам Голодомору та меморіалу, який являє собою гранітну плиту з викарбуваними іменами 241-ї дитини, чий прах, як і багатьох інших невідомих, покоїться на цій политій сльозами землі.
У наступному році міська рада Миргорода планує відкрити музей історії Голодомору в приміщенні колишнього дитячого будинку, який знаходиться у сквері Скорботи.
* * *
У Лубнах на місцевому телеканалі “Лубни” був презентований документальний фільм “Жертвам Голодомору 1932–1933 років присвячується…”, створений працівниками культури й освіти району спільно з міськрайонною громадською організацією “Лубенське земляцтво “Краяни”. Фільм побудований на розповідях очевидців цієї моторошної сторінки історії, які мешкають у Лубенському районі.
Громадськість райцентру та сіл усього району, а також делегація з Українського фонду культури традиційно зібралися на Кургані Скорботи. Там пройшов мітинг-реквієм в пам’ять сотень тисяч вистражданих у пекельних муках душ, несправедливо обірваних життів своїх земляків, учасники мітингу запалили свічки, схилили голови у скорботній хвилині мовчання. Священики чотирьох церков району провели спільну поминальну панахиду.
У селі Матяшівці Оріхівської сільської ради цього дня відкрили пам’ятний знак. Це 12-й знак за жертвами Голодомору 1932–1933 років, відкритий у районі протягом нинішнього року. Загалом лубенці встановили 38 пам’ятних знаків жертвам Голодомору 1932–1933 років.
Також по всіх храмах району пройшли поминальні панахиди. На засіданні клубу “Надвечір’я” відбулися тематичні зустрічі зі свідками подій 75-річної давнини. Особливу увагу мешканців району привернули заходи, що пройшли в історико-краєзнавчому музеї Калайдинцівської загальноосвітньої школи, де два місяці тому відкрили музейну кімнату, присвячену періоду колективізації та Голодомору 1932–1933 років.
* * *
У Великобагачанському районі у день 75-х роковин Голодомору в Україні було відкрито два пам’ятних знаки жертвам голоду – у селах Широкій Долині та Поповому. Громади самотужки із залученням спонсорських коштів облаштували території та встановили пам’ятні хрести на знак вшанування жертв тоталітарного режиму – трудолюбивих людей, котрі працювали на найродючішій у світі землі й умирали на ній від голоду.
У райцентрі місцеві мешканці пройшли пішою ходою до скорботного кургану. Напередодні його композицію оновили – поряд із гранітним хрестом встановлено пам’ятник змученій голодом матері.
У кожній школі району пройшла всеукраїнська акція “33 хвилини”, а 22 листопада усі підприємства, установи, організації району, мешканці району долучилися до всеукраїнської акції “Запали свічку” – у тисячах вікон блимав вогник свічки – як незгасима пам’ять про долю мільйонів людей, що незагойною раною залишиться у серцях нащадків.
* * *
Напередодні 75-ї річниці Голодомору в селі Яреськах Шишацького району під сумні передзвони, що лунали з дзвіниці Свято-Михайлівської церкви, відбулося відкриття пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932–1933 років.
З хвилюванням слухали яреськівці спогади свого земляка Степана Топчія, свідка тих сумнопам’ятних подій.
Учасники скорботного дійства поклали до підніжжя пам’ятника вінки, живі квіти і колоски пшениці, в яких, наче кров жертв моровиці, пломеніли червоні грона калини.
* * *
У селі Олександрівці Пирятинського району відкрили меморіальну дошку на честь людей, котрі у голодні 1932–1933 роки врятували більшість односельчан від мученицької смерті. Тоді 27-річний голова колгоспу Василь Клименко та 28-річний голова сільради і керівник районного комітету бідноти Петро Марченко, не думаючи про страшні наслідки, які могли торкнутися не лише їх, а й членів їхніх родин, прийняли рішення рятувати олександрівців. Восени 1932 року жителям села було видано зерно на трудодні. На кожній бригаді та у центрі села діяли громадські кухні, де щодня варили затірку.
За словами очевидця тих подій Михайла Приймака, ці заходи врятували більшість олександрівців від голодної смерті.
На мітингу керівники району, син Василя Клименка – Володимир говорили, що відкриття меморіальної дошки – це своєрідний урок мужності наступним поколінням. І це дає упевненість, що зерна гуманізму й доброти, посіяні мужніми людьми із Олександрівки, проростуть колоссям поваги і пам’яті у серцях вдячних нащадків.
* * *
Скорботні заходи зі вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років відбулися у всіх містах, селищах та селах Полтавщини.
У Полтаві з нагоди скорботної дати відбулася піша хода вулицями обласного центру. Кілька тисяч полтавців – люди старшого покоління і молодь, керівники області й міста, представники громадськості – зібралися разом, аби віддати шану мільйонам невинних людей, життя яких забрав голод.
Біля Свято-Успенського собору єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір (УПЦ КП) відслужив поминальну панахиду за жертвами Голодомору.
* * *
Перебуваючи в Лубнах на заходах міжнародної акції, приуроченої до 75-х роковин Голодомору, представники Кременчуцької райдержадміністрації запалили лампадку від вогню великої символічної свічки й привезли її на зберігання до Максимівської Свято-Успенської церкви. У селі Омельнику відбулася районна акція “Незгасима свічка”, в якій узяли участь представники територіальних громад Кременчуцького району. Після панахиди за невинно замученими голодом було запалено головну свічку, від якої представники сільських громад запалили лампадки, щоб таким чином священний вогонь “Незгасимої свічки” дійшов до кожного населеного пункту, де покоїться прах жертв жахливого сталінського терору.
У Кам’яних Потоках, де нині проживає майже 8 тисяч мешканців і які в ті жахливі роки було занесено на “чорну дошку”, було відкрито пам’ятний знак жертвам Голодомору.
Старожили добре пам’ятають, як тисячі людей із найближчих сіл приходили до Кременчука у пошуках роботи та їжі, але, так і не знайшовши їх, помирали прямо на вулицях. Для вшанування їхньої пам’яті у місті зведено хрест на кладовищі біля першої міської лікарні. Напередодні Дня пам’яті тут відбувся міський мітинг-реквієм за участю представників влади, підприємств, установ, громадських формувань і мешканців міста.
* * *
Щороку восени миргородці збираються на місцях поховань жертв Голодомору і політичних репресій, щоб вшанувати пам’ять безвинно убієнних. Цьогоріч біля церкви Іоанна Богослова, що на Личанці, відбувся траурний мітинг, присвячений відкриттю скверу Скорботи й Меморіалу пам’яті жертв Голодомору на місці поховання знищених кістлявою рукою голоду та тифу дітей, що перебували в ті трагічні роки в дитячому будинку, який колись був розташований тут же. У скорботній тузі з поминальними свічками в руках застигли дорослі й юні миргородці. Траурні промови нагадали присутнім про жахливі часи та наслідки голодного лихоліття. Керівники міста й області, усі присутні на мітингу взяли участь у закладанні скверу Скорботи, посадивши деревця – символ нашої вічної пам’яті й туги.
Присутні вшанували пам’ять загиблих покладанням квітів та вінків до Пам’ятного знака жертвам Голодомору та меморіалу, який являє собою гранітну плиту з викарбуваними іменами 241-ї дитини, чий прах, як і багатьох інших невідомих, покоїться на цій политій сльозами землі.
У наступному році міська рада Миргорода планує відкрити музей історії Голодомору в приміщенні колишнього дитячого будинку, який знаходиться у сквері Скорботи.
* * *
У Лубнах на місцевому телеканалі “Лубни” був презентований документальний фільм “Жертвам Голодомору 1932–1933 років присвячується…”, створений працівниками культури й освіти району спільно з міськрайонною громадською організацією “Лубенське земляцтво “Краяни”. Фільм побудований на розповідях очевидців цієї моторошної сторінки історії, які мешкають у Лубенському районі.
Громадськість райцентру та сіл усього району, а також делегація з Українського фонду культури традиційно зібралися на Кургані Скорботи. Там пройшов мітинг-реквієм в пам’ять сотень тисяч вистражданих у пекельних муках душ, несправедливо обірваних життів своїх земляків, учасники мітингу запалили свічки, схилили голови у скорботній хвилині мовчання. Священики чотирьох церков району провели спільну поминальну панахиду.
У селі Матяшівці Оріхівської сільської ради цього дня відкрили пам’ятний знак. Це 12-й знак за жертвами Голодомору 1932–1933 років, відкритий у районі протягом нинішнього року. Загалом лубенці встановили 38 пам’ятних знаків жертвам Голодомору 1932–1933 років.
Також по всіх храмах району пройшли поминальні панахиди. На засіданні клубу “Надвечір’я” відбулися тематичні зустрічі зі свідками подій 75-річної давнини. Особливу увагу мешканців району привернули заходи, що пройшли в історико-краєзнавчому музеї Калайдинцівської загальноосвітньої школи, де два місяці тому відкрили музейну кімнату, присвячену періоду колективізації та Голодомору 1932–1933 років.
* * *
У Великобагачанському районі у день 75-х роковин Голодомору в Україні було відкрито два пам’ятних знаки жертвам голоду – у селах Широкій Долині та Поповому. Громади самотужки із залученням спонсорських коштів облаштували території та встановили пам’ятні хрести на знак вшанування жертв тоталітарного режиму – трудолюбивих людей, котрі працювали на найродючішій у світі землі й умирали на ній від голоду.
У райцентрі місцеві мешканці пройшли пішою ходою до скорботного кургану. Напередодні його композицію оновили – поряд із гранітним хрестом встановлено пам’ятник змученій голодом матері.
У кожній школі району пройшла всеукраїнська акція “33 хвилини”, а 22 листопада усі підприємства, установи, організації району, мешканці району долучилися до всеукраїнської акції “Запали свічку” – у тисячах вікон блимав вогник свічки – як незгасима пам’ять про долю мільйонів людей, що незагойною раною залишиться у серцях нащадків.
* * *
Напередодні 75-ї річниці Голодомору в селі Яреськах Шишацького району під сумні передзвони, що лунали з дзвіниці Свято-Михайлівської церкви, відбулося відкриття пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932–1933 років.
З хвилюванням слухали яреськівці спогади свого земляка Степана Топчія, свідка тих сумнопам’ятних подій.
Учасники скорботного дійства поклали до підніжжя пам’ятника вінки, живі квіти і колоски пшениці, в яких, наче кров жертв моровиці, пломеніли червоні грона калини.
* * *
У селі Олександрівці Пирятинського району відкрили меморіальну дошку на честь людей, котрі у голодні 1932–1933 роки врятували більшість односельчан від мученицької смерті. Тоді 27-річний голова колгоспу Василь Клименко та 28-річний голова сільради і керівник районного комітету бідноти Петро Марченко, не думаючи про страшні наслідки, які могли торкнутися не лише їх, а й членів їхніх родин, прийняли рішення рятувати олександрівців. Восени 1932 року жителям села було видано зерно на трудодні. На кожній бригаді та у центрі села діяли громадські кухні, де щодня варили затірку.
За словами очевидця тих подій Михайла Приймака, ці заходи врятували більшість олександрівців від голодної смерті.
На мітингу керівники району, син Василя Клименка – Володимир говорили, що відкриття меморіальної дошки – це своєрідний урок мужності наступним поколінням. І це дає упевненість, що зерна гуманізму й доброти, посіяні мужніми людьми із Олександрівки, проростуть колоссям поваги і пам’яті у серцях вдячних нащадків.
* * *
Скорботні заходи зі вшанування жертв Голодомору 1932–1933 років відбулися у всіх містах, селищах та селах Полтавщини.
Репортаж підготували журналісти
Олена ІГНАТЕНКО, Віра ІЛЬКОВА,
“Зоря
Полтавщини”, Людмила Волик,
Ярослав ПРОЦЬ, Ольга ЧЕРКАСЬКА.
Олена ІГНАТЕНКО, Віра ІЛЬКОВА,
“Зоря
Полтавщини”, Людмила Волик,
Ярослав ПРОЦЬ, Ольга ЧЕРКАСЬКА.
Рубрика: 
