..У вересні 1943-го сiмнадцятилiтнього юнака мобілізували на фронт. Йому б іще до школи ходити, а тут – справжнiсiньке пекло. Полтавський хлопчина відзначався мужністю, смiливiстю, винахiдливiстю, тому не випадково його часто посилали у розвідку, "за язиком".  Не раз був поранений. Справно виконував командирські накази, за що був удостоєний медалі "За відвагу". А в травні 1945-го, коли мав повернутися додому, направили на Далекий Схід – на війну з японськими мілітаристами. Там теж відзначився i був представлений до нагороди. Але так і не отримав її, бо частина змінила місце дислокації. Після завершення Другої світової ще п'ять років носив військову форму. Ще тоді Яків Охтирський звернувся в Подольськ, у Центральний архів, щоб дізнатися про нагороду. Звідти не забарилася вiдповiдь: медаль "За відвагу" вручена. Йшлося, звісно, про першу нагороду…
А минулого року знову вирішив звернутися в архів. Отримав підтвердження, що удостоєний i другої медалі "За відвагу", але вона не вручена. Архівісти порадили звернутися в Посольство Російської Федерації в Україні.
І ось нещодавно аташе Посольства Російської Федерації в Україні Сергiй Iгнатенко у приміщенні районної ветеранської органiзацiї вручив Якову Охтирському медаль i посвiдчення до неї. Ветерана тепло привітали заступник голови районної ради Борис Федоренко, заступник голови райдержадмiнiстрацiї Андрiй Любко, ветерани.
Музичне вiтання – пiснi про фронтовикiв – пiдготував самодiяльний композитор i виконавець Петро Скубiй із Малого Кобелячка. Якiв Трохимович не приховував хвилювання, дякував за нагороду, за увагу до себе.