"Взяли" вони і мене за душу, пройняли, як кажуть. Можливо, я запізнилася зі своїм листом, але хотілося б висловити декілька і своїх слів щодо цієї життєвої ситуації.
Скажу відверто, я – на боці Анастасії, повністю підтримую її вчинок. Можливо, для старшого покоління це і страшний "гріх", для яких дошлюбні інтимні стосунки між дівчиною та хлопцем, навіть якщо вони через деякий час стануть подружжям, переконливе "табу". Для нас, сучасних молодих жінок, це звична поведінка.
Хіба можна звинувачувати Анастасію в тому, що вона "зірвала" яблуко в чужому садку, пізнала його приємний смак та відчула насолоду? Інша справа, що навіть у такій ситуації необхідно контролювати можливі наслідки побічних зв'язків та нейтралізувати їх за допомогою контрацептивів. Про це знають навіть сучасні школярки молодших класів…
ПІдтримую точку зору студенток Полтавської медичної академії, які заявили, що "народжувати дітей необхідно тільки від коханих чоловіків". Аналогічні життєві ситуації, які оспівані в піснях, змальовані в художніх творах письменників та художніх фільмах, свідчать про їхнє право на життя та нормальне сприйняття суспільством.
Недавно дивилась телесеріал "Громови. Будинок надії", де, до речі, головна героїня фільму Анастасія також за три дні до весілля з порядним чоловіком – дільничним інспектором міліції Василем – віддалася художнику з районного будинку культури, який за своїми чоловічими, людськими якостями, можливо, Василеві в "підметки" не годився, був гультяєм. Але Анастасія щиро його покохала, зробила свій вибір не на користь позитивного у всіх відношеннях Василя. Вважаю, що її вибір необхідно поважати.
Хочеться через газету звернутись до Олександра та попросити його не тримати зла на його любу Анастасію. Врахувати, що, можливо, в її вчинку є частка його вини. Якої? Про це відомо тільки їм. Дякуйте їй за те, що вона, не кохаючи вас, враховувала ваші почуття до неї, що не дало їй можливості покинути вас ще за її життя.
Можливо, ви чули пісню у виконанні російської співачки Тані Буланової "Стерпится, слюбится", в якій героїня пісні, звертаючись з листом до свого коханого, який залишився в минулому, пише йому:
"С мужем со своим я за жизнь
стерпелась,
Только в сердце моем к тебе
любовь до сих пор жива".
Так що не ображайтесь на свою любу Анастасію. Не ви перший, не ви останній. Але я розумію ваш біль, співчуваю вашим стражданням. Повірте мені, з часом біль втамується. У вас ще виникне бажання повернутись до справжнього життя. Ще порадує вас і прихід весни, і ніжний шепіт молодого листя, і щебет птахів та різнобарв'я первоцвітів.
Багато знайомих мені жінок за місцем роботи (а працюю я викладачем в одному із вузів м. Полтави) та проживання, які читали ваш лист у газеті, співчувають вам, вірять у ваше відродження, навіть готові прийти вам на допомогу. Багатьох із них ви зацікавили як вільний, позитивний та заможний чоловік.
І наостанок. Щодо гамлетівського питання, бути чи не бути, говорити синові про листа його матері чи не говорити. Думаю, що з попередніх листів-відгуків, надрукованих у газеті, ви вже знайомі з думкою їхніх авторів – повідомляти сина про наявність листа сенсу нема. Підгрунтя такої думки викладені в листах. Цю думку розділяю і я. Заради збереження добрих стосунків з сином та його любові до вас як батька не робіть цього.