А поки в нас третина сільського населення області ще тільки мріє про газове опалення, у світі активно розробляють і застосовують альтернативні види опалення. Здається, політично-економічна напруга і в Україні має стати серйозним поштовхом до роздумів над тим, а що робити, раптом газовий комфорт стане недоступним через ціну або й відсутність газу. Втім, це питання порушують переважно в засобах масової інформації. Реалії ж ось які.
Казав пан: кожух дам…
Село Іскрівка, засноване ще в середині ХVІІ століття родом гетьмана Якова Іскри-Острянина й сина його полковника Івана Іскри, розкинулося серед дубових і осикових лісів. Нині воно – найбільше з-поміж негазифікованих сіл Чутівського району. Понад півтисячі його мешканців уже друге десятиліття живуть сподіванням, що колись і їхні хати буде обігрівати газ.
– Ось тут повинен стояти газорозподільний пункт, – показує місце на околиці села сільський голова Іскрівки Анатолій Сватенко. А ще через 1,7 км вказує, де “обривається” підвідний газопровід: від хлібної бази в Артемівці вже прокладено в бік села 5,5 км труб.
Анатолій Михайлович – підполковник прикордонних військ у відставці. До його переїзду в Іскрівку й обрання сільським головою у 1993-му протягом п’яти місяців змінилися три керівники. Він головує 16-й рік, чітко, цілеспрямовано, за законами тактики й стратегії вирішуючи сільські проблеми, що обсідають українське село з усіх боків. Куций сільський бюджет Іскрівська сільрада перевиконує, заборгованостей не допускає, соціальні виплати й пільги забезпечує вчасно, навіть виплату ощадбанківської тисячі організували з виїздом із райцентру в село, без черг і нервувань, за п’ятнадцять хвилин!.. А над газифікацією села б’ється всі ці роки марно. Здавалося, що ось-ось зрушить з мертвої точки справа. Дехто з селян уже й проекти повиготовляв, розраховуючи, що через п’ять років (стільки дійсна проектна документація) і забудуть про те, як вели газ. Але проекти ті вже двічі “постаріли”, а газу як не було, так і нема.
– Як тільки вибори, так нам і обіцяють допомогти з газифікацією, так і будують по кілометру трубопровід… – розповідають селяни.
Сільський голова з офіційними листами про цю потребу села звертався аж до прем’єр-міністрів. Від Єханурова й Тимошенко не дочекалася Іскрівка навіть обіцянки “взяти на контроль”. Янукович у 2004-му дав доручення, але виконано його не було, у 2007-му після повторного звернення до нього Кабмін заклав у Держбюджет на газифікацію с. Іскрівка Чутівського району Полтавської області 297 тис. грн. Та до села дійшла 161 тисяча, в яких краях загубилася частина грошей, селяни не знають. Тепер звертаються по те, чого не вистачило, в область і район…
З офіційних пояснень в Іскрівці знають, що цьогоріч субвенція з Держбюджету для Полтавщини на будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів замала. Але з кабінетів облдержадміністрації їх обнадіюють обіцянкою: “Спорудження підвідного газопроводу до села Іскрівка Чутівського району… передбачено на наступний рік за рахунок коштів Державного бюджету з обсягом фінансування 303,4 тис. грн. Після прийняття Державного бюджету України на 2009 рік та затвердження області видатків на газифікацію населених пунктів остаточно визначатимуться джерела фінансування будівництва цього газопроводу”. А поки те збудеться, селяни запасаються вугіллям і дровами.
Тонни і лафети
На цю зиму в Чутівському районі за тонну вугілля віддають 1000 грн, за лафет дров – 400, а подекуди вже й 480 грн. Лафет – це причіп до трактора, як називають його старики. Селяни й Іскрівки, і Черняківки, й Кочубеївки виписують дрова в своєму ж, Іскрівському, лісництві. В топковій Іскрівського ФАПу складено і ще не порубані колоди, й уже готові для печі дрова. Фельдшер Ніна Крутченко при необхідності бере до рук не тільки шприц і апарат вимірювання тиску. Коли дров нарубати треба – без сокири не обійдешся. Каже, як було б добре прийти ввечері додому й не вибирати з груби попіл, а просто включити газ і погрітися… І зручніше, й дешевше. На зиму її родина купує дві тонни вугілля й два причепи дров. Рубають самі. Старі ж люди наймають “рубак”: за один причіп тепер беруть 150 грн.
Пенсіонери Валентина Панасівна й Сергій Андрійович Катержевські вугілля не купують – дорого, з року в рік економно витрачають ще за “царя Панька” придбані 4 тонни, збирають кошти на газифікацію, а якщо газу так і не дочекаються, думають виїжджати з негазифікованого села до дітей. Як і їх, переважну більшість селян не відлякують навіть ціна газифікації й тарифи на газ, бо опалення твердим паливом обходиться і дорожче, і важче. Не мріють про газ тільки ті люди, у яких вкрай важка матеріальна ситуація.
Місцевий підприємець Віктор Павлик тим часом вдався до електрообігріву будинку: встановив електроконвектори. Не вважає це опалення альтернативним газовому, а тільки вимушеним: без кіптяви, але дороге. Якщо ж село масово захоче перейти на електрообігрів, електромережа й трансформатор не витримають напруги. А реконструкція системи електропостачання може коштувати не дешевше, ніж провести газ.
Газом у Іскрівці користуються тільки балонним – для приготування їжі. Так і з тим перебої! Карлівське відділення підприємства “Пропангаз” нині навіть пільговиків забезпечує не повністю, хоча державні кошти за це перераховані.
За таких умов ліс селяни вважають своїм рятівником. Під заліснення сільрада виділила цього року більше 100 га. Але арифметики сучасної в селі зрозуміти вже й не намагаються. Своя деревина не дешевша газу…
І газ є, і дрова не зайві
У сусідній Черняківці газ з’явився ще в середині 1990-х років, але залишилися близько трьох десятків дворів без газу: комусь скрутно живеться, а хтось, як старенька Лідія Василівна Литовченко, вирішує доживати й так. Два лафети дров їй на холоди вистачить, а як не дуже холодно, каже, то й так, без опалення, перетерпиться. Зате тих, хто з газом, відмовитися від зручностей газового опалення будинків змусить хіба що відсутність газу. Інша справа – який вид газового опалення краще обрати. Дешевше переробити грубу під газ: корови на це не вистачило, але газ із цього літа вже в хаті у сина, каже Людмила Комісаренко. Облаштувати систему котлом і радіаторами, або й газовими конвекторами, значно дорожче – це може бути наступним етапом.
І все ж у цьому газифікованому селі сільський голова Микола Штанько, який переконаний, що альтернативи газу й бути не може, що не забезпечити газом селян, які будували цю країну, – все одно, що в жебрака відняти останні копійки, – про дрова забувати не хоче. Бо що робити, коли дефіцитний бюджет не відповідає суспільним потребам?
Сільський Будинок культури без опалення почав руйнуватися на очах, він ніби й є, і водночас молодь – без цього осередку культури. Газифікувати ж його дорого. Реклама в одному з журналів опалення сухим теплом, а потім і наочний приклад в одному з приватних магазинів у районі допомогли Черняківському сільському голові обрати один з іще не поширених видів опалення. У топковій Будинку культури вже стоїть нова конструкція з написом “Buller” вартістю 12 тисяч гривень, в яку вкидатимуться метрові колоди, від тління яких по трубах ітиме тепле повітря.
– Це опалення зручне тим, що тепло давати можна саме при потребі, адже в трубах немає води, система не розмерзнеться в морози, – говорить Микола Миколайович. – Тільки біда наша, що ліси вирубують.
На краю Черняківки, одразу за кладовищем, посеред лісу – величезна галявина, вся у порості й пеньках. Люди бояться, що така ж доля невдовзі спіткає увесь ліс…
Чи не час згадати призабуте?
У Полтавському районі втілили новий досвід: у восьми школах, шість із яких – початкові, при спаленні у традиційних грубах застосували брикети з подрібненого і спресованого лушпиння соняшнику. Купують їх і селяни для опалення будинків.
Власне, це нове – забуте старе. Щоправда, в іншій упаковці. Виробництвом брикетів займається родина Мирошниченків із Супрунівки Полтавського району. Директор Степанівської ЗОШ I–II ступенів Світлана Муравйова говорить, що від дров і вугілля не відмовилися, але ефект від брикетів відчутний – вони допомагають швидко піднімати температуру.
Розмірковують в області й над іншими варіантами паливної сировини. В Маяківці Оржицького району дочірнє підприємство “Оржицяторф” державного підприємства “Київторф” розробляє поклади торфу. Але поки що тільки на добриво, хоча торф може використовуватися й для опалення. Бо це потребує затрат на технічне оснащення, а коштів немає, зазначає перший заступник голови райдержадміністрації Оксана Звіздай. У той же час оржичани почули про досвід зіньківчан, які будують завод із виробництва пілетів із відходів деревини. Але й там процес не доведено до логічного завершення.
З мережі Інтернет, із газет і телебачення можна почерпнути інформацію про існування інших видів опалення, застосування різних енергозберігаючих технологій – скажімо, про так звані фермерські котли для спалення соломи, що застосовують на Заході, про сонячні батареї… Але останнє для нас звучить взагалі як фантастика.
Так і крутиться наше українське село між трьома соснами. Хоч круть-верть, а хоч верть-круть, усе дорого.
Казав пан: кожух дам…
Село Іскрівка, засноване ще в середині ХVІІ століття родом гетьмана Якова Іскри-Острянина й сина його полковника Івана Іскри, розкинулося серед дубових і осикових лісів. Нині воно – найбільше з-поміж негазифікованих сіл Чутівського району. Понад півтисячі його мешканців уже друге десятиліття живуть сподіванням, що колись і їхні хати буде обігрівати газ.
– Ось тут повинен стояти газорозподільний пункт, – показує місце на околиці села сільський голова Іскрівки Анатолій Сватенко. А ще через 1,7 км вказує, де “обривається” підвідний газопровід: від хлібної бази в Артемівці вже прокладено в бік села 5,5 км труб.
Анатолій Михайлович – підполковник прикордонних військ у відставці. До його переїзду в Іскрівку й обрання сільським головою у 1993-му протягом п’яти місяців змінилися три керівники. Він головує 16-й рік, чітко, цілеспрямовано, за законами тактики й стратегії вирішуючи сільські проблеми, що обсідають українське село з усіх боків. Куций сільський бюджет Іскрівська сільрада перевиконує, заборгованостей не допускає, соціальні виплати й пільги забезпечує вчасно, навіть виплату ощадбанківської тисячі організували з виїздом із райцентру в село, без черг і нервувань, за п’ятнадцять хвилин!.. А над газифікацією села б’ється всі ці роки марно. Здавалося, що ось-ось зрушить з мертвої точки справа. Дехто з селян уже й проекти повиготовляв, розраховуючи, що через п’ять років (стільки дійсна проектна документація) і забудуть про те, як вели газ. Але проекти ті вже двічі “постаріли”, а газу як не було, так і нема.
– Як тільки вибори, так нам і обіцяють допомогти з газифікацією, так і будують по кілометру трубопровід… – розповідають селяни.
Сільський голова з офіційними листами про цю потребу села звертався аж до прем’єр-міністрів. Від Єханурова й Тимошенко не дочекалася Іскрівка навіть обіцянки “взяти на контроль”. Янукович у 2004-му дав доручення, але виконано його не було, у 2007-му після повторного звернення до нього Кабмін заклав у Держбюджет на газифікацію с. Іскрівка Чутівського району Полтавської області 297 тис. грн. Та до села дійшла 161 тисяча, в яких краях загубилася частина грошей, селяни не знають. Тепер звертаються по те, чого не вистачило, в область і район…
З офіційних пояснень в Іскрівці знають, що цьогоріч субвенція з Держбюджету для Полтавщини на будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів замала. Але з кабінетів облдержадміністрації їх обнадіюють обіцянкою: “Спорудження підвідного газопроводу до села Іскрівка Чутівського району… передбачено на наступний рік за рахунок коштів Державного бюджету з обсягом фінансування 303,4 тис. грн. Після прийняття Державного бюджету України на 2009 рік та затвердження області видатків на газифікацію населених пунктів остаточно визначатимуться джерела фінансування будівництва цього газопроводу”. А поки те збудеться, селяни запасаються вугіллям і дровами.
Тонни і лафети
На цю зиму в Чутівському районі за тонну вугілля віддають 1000 грн, за лафет дров – 400, а подекуди вже й 480 грн. Лафет – це причіп до трактора, як називають його старики. Селяни й Іскрівки, і Черняківки, й Кочубеївки виписують дрова в своєму ж, Іскрівському, лісництві. В топковій Іскрівського ФАПу складено і ще не порубані колоди, й уже готові для печі дрова. Фельдшер Ніна Крутченко при необхідності бере до рук не тільки шприц і апарат вимірювання тиску. Коли дров нарубати треба – без сокири не обійдешся. Каже, як було б добре прийти ввечері додому й не вибирати з груби попіл, а просто включити газ і погрітися… І зручніше, й дешевше. На зиму її родина купує дві тонни вугілля й два причепи дров. Рубають самі. Старі ж люди наймають “рубак”: за один причіп тепер беруть 150 грн.
Пенсіонери Валентина Панасівна й Сергій Андрійович Катержевські вугілля не купують – дорого, з року в рік економно витрачають ще за “царя Панька” придбані 4 тонни, збирають кошти на газифікацію, а якщо газу так і не дочекаються, думають виїжджати з негазифікованого села до дітей. Як і їх, переважну більшість селян не відлякують навіть ціна газифікації й тарифи на газ, бо опалення твердим паливом обходиться і дорожче, і важче. Не мріють про газ тільки ті люди, у яких вкрай важка матеріальна ситуація.
Місцевий підприємець Віктор Павлик тим часом вдався до електрообігріву будинку: встановив електроконвектори. Не вважає це опалення альтернативним газовому, а тільки вимушеним: без кіптяви, але дороге. Якщо ж село масово захоче перейти на електрообігрів, електромережа й трансформатор не витримають напруги. А реконструкція системи електропостачання може коштувати не дешевше, ніж провести газ.
Газом у Іскрівці користуються тільки балонним – для приготування їжі. Так і з тим перебої! Карлівське відділення підприємства “Пропангаз” нині навіть пільговиків забезпечує не повністю, хоча державні кошти за це перераховані.
За таких умов ліс селяни вважають своїм рятівником. Під заліснення сільрада виділила цього року більше 100 га. Але арифметики сучасної в селі зрозуміти вже й не намагаються. Своя деревина не дешевша газу…
І газ є, і дрова не зайві
У сусідній Черняківці газ з’явився ще в середині 1990-х років, але залишилися близько трьох десятків дворів без газу: комусь скрутно живеться, а хтось, як старенька Лідія Василівна Литовченко, вирішує доживати й так. Два лафети дров їй на холоди вистачить, а як не дуже холодно, каже, то й так, без опалення, перетерпиться. Зате тих, хто з газом, відмовитися від зручностей газового опалення будинків змусить хіба що відсутність газу. Інша справа – який вид газового опалення краще обрати. Дешевше переробити грубу під газ: корови на це не вистачило, але газ із цього літа вже в хаті у сина, каже Людмила Комісаренко. Облаштувати систему котлом і радіаторами, або й газовими конвекторами, значно дорожче – це може бути наступним етапом.
І все ж у цьому газифікованому селі сільський голова Микола Штанько, який переконаний, що альтернативи газу й бути не може, що не забезпечити газом селян, які будували цю країну, – все одно, що в жебрака відняти останні копійки, – про дрова забувати не хоче. Бо що робити, коли дефіцитний бюджет не відповідає суспільним потребам?
Сільський Будинок культури без опалення почав руйнуватися на очах, він ніби й є, і водночас молодь – без цього осередку культури. Газифікувати ж його дорого. Реклама в одному з журналів опалення сухим теплом, а потім і наочний приклад в одному з приватних магазинів у районі допомогли Черняківському сільському голові обрати один з іще не поширених видів опалення. У топковій Будинку культури вже стоїть нова конструкція з написом “Buller” вартістю 12 тисяч гривень, в яку вкидатимуться метрові колоди, від тління яких по трубах ітиме тепле повітря.
– Це опалення зручне тим, що тепло давати можна саме при потребі, адже в трубах немає води, система не розмерзнеться в морози, – говорить Микола Миколайович. – Тільки біда наша, що ліси вирубують.
На краю Черняківки, одразу за кладовищем, посеред лісу – величезна галявина, вся у порості й пеньках. Люди бояться, що така ж доля невдовзі спіткає увесь ліс…
Чи не час згадати призабуте?
У Полтавському районі втілили новий досвід: у восьми школах, шість із яких – початкові, при спаленні у традиційних грубах застосували брикети з подрібненого і спресованого лушпиння соняшнику. Купують їх і селяни для опалення будинків.
Власне, це нове – забуте старе. Щоправда, в іншій упаковці. Виробництвом брикетів займається родина Мирошниченків із Супрунівки Полтавського району. Директор Степанівської ЗОШ I–II ступенів Світлана Муравйова говорить, що від дров і вугілля не відмовилися, але ефект від брикетів відчутний – вони допомагають швидко піднімати температуру.
Розмірковують в області й над іншими варіантами паливної сировини. В Маяківці Оржицького району дочірнє підприємство “Оржицяторф” державного підприємства “Київторф” розробляє поклади торфу. Але поки що тільки на добриво, хоча торф може використовуватися й для опалення. Бо це потребує затрат на технічне оснащення, а коштів немає, зазначає перший заступник голови райдержадміністрації Оксана Звіздай. У той же час оржичани почули про досвід зіньківчан, які будують завод із виробництва пілетів із відходів деревини. Але й там процес не доведено до логічного завершення.
З мережі Інтернет, із газет і телебачення можна почерпнути інформацію про існування інших видів опалення, застосування різних енергозберігаючих технологій – скажімо, про так звані фермерські котли для спалення соломи, що застосовують на Заході, про сонячні батареї… Але останнє для нас звучить взагалі як фантастика.
Так і крутиться наше українське село між трьома соснами. Хоч круть-верть, а хоч верть-круть, усе дорого.
Рубрика: 
