– Костянтине Олексійовичу, розкажіть, хто увійшов до нової фракції, чим плануєте займатися?
– У нашій фракції троє депутатів. Герой України Олександр Коросташов працює в комісії з питань аграрної політики та земельних відносин; Олександр Копелець – з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення; я – з питань освіти, науки, культури, молодіжної політики, спорту та туризму. Для мене близька за фахом також комісія з питань екології та раціонального природокористування, то співпрацюю і з нею.
– Розгляд яких проблем ініціюватиме Ваша фракція?
– Це ті питання, що стосуються наведення ладу в нашому полтавському домі. Ми проти того, щоб у рейдерський спосіб забирали у юних читачів дитячу бібліотеку. Ми за те, щоб лікарняні заклади і землі військових частин теж працювали на громаду. Будемо ініціювати й те, з чим наш Блок ішов на вибори в 2006 році – подолання бідності в Україні. Ми стоятимемо на позиції громади, а не якоїсь політичної сили чи ідеології. Приміром, стосовно пам’ятників, відзначення історичних подій. Бо дивно бачити, коли сьогодні з історії щось витягують, аби внести дестабілізацію в суспільство. Хтось говорить, що пам’ятник Леніну – то пам’ятник узурпатору. Комусь може подобатись, а комусь не подобатися, що він стоїть на площі. Але я вважаю, що це не головне питання для полтавської громади. Не можна зневажати історію. Бо якщо суспільство не поважає своєї історії, воно не матиме майбутнього.
– В обласній раді намагаються надто суперечливі питання спершу, ніж їх винести на сесію, обговорити в комісіях, знайти взаємоприйнятні компроміси.
– Добре, що в нашій обласній раді всі питання, які пропонуються на розгляд сесій, розглядають насамперед у комісіях. Вважаю, що це правильно. Адже ті чи інші питання треба вирішувати не задля піару своєї партії. Якщо у депутата є аргументи, що його пропозиція справді потрібна людям, нехай доводить свою думку на профільних комісіях, і його підтримають. Раніше я цього не знав, бо ще не був депутатом. На сесії приходив як керівник обласної організації. І, дивлячись збоку на те, які є неузгоджені питання, а представники різних політичних сил наче змагаються, хто з них краще скаже, бачив, як це сприймалося людьми. Сьогодні видно, що питання добре підготовлені. Керівництво обласної ради, керівники фракцій, комісій ставлять в основу прийняття рішення не свою політичну приналежність, а інтереси громади.
– Ви сказали, що серед інших питань пріоритетом для Вас є подолання бідності громадян, виборців. Маєте конкретні механізми цього?
– Треба відійти від мінімальних прожиткових стандартів. На що вистачає людині мінімальної зарплати чи пенсії? На те, щоб заплатити комунальні платежі!.. Ми говоримо про те, що мають бути належні соціальні стандарти. Якщо прожитковий мінімум вищий, ніж мінімальна зарплата, що людині робити? Красти чи, падаючи з ніг, шукати підробітку на другій і третій роботах? Фракція Блоку Литвина в парламенті пропонувала змінити податкове законодавство. Треба, щоб багаті громадяни платили дуже високі податки, а бідні, котрим ледь вистачає на прожиття, оподатковувалися по мінімуму або взагалі були звільнені від оподаткування. Гроші в державі можна знайти, але їх, на жаль, не дуже хочуть шукати. Оцінку політикам мають давати виборці. Наша фракція в обласній раді підтримає всі пропозиції, направлені на покращення життя жителів Полтавщини, хто б ці пропозиції не вносив.
– Костянтине Олексійовичу, Ви – керівник обласної організації Народної партії. Яка конкретна робота вже проведена осередком?
– У нас близько 20 тисяч членів партії, 1400 депутатів місцевих рад, 35 партосередків. Робота в основному направлена на підтримку людей. Олександр Коросташов ініціював у своєму Котелевському районі допомогу лікарням продуктами і коштами. Пообіцяв надати житло і роботу 10 сім’ям із постраждалих від повені областей України. Ми допомогли міській організації інвалідів впорядкувати територію біля їхнього офісу. Начебто дрібниця, але для інвалідів це складно. Вони зверталися і до інших партій, а зробили лише ми. Надаємо допомогу профтехучилищам, школам-інтернатам, зокрема спецшколі в Микільському, сім’ям інвалідів одягом, взуттям, спортінвентарем, коштами. Близько 20 людей звернулися з початку року в нашу громадську приймальню.
– Розкажіть про роботу обласної організації УТМР.
– Президію обласної організації УТМР очолюю 17 років.
В області 1 мільйон 610 тисяч гектарів мисливських угідь. Ми займаємося розселенням і відтворенням диких тварин, а коли чисельність якогось виду значно перевищує наукові розробки, даємо кілька ліцензій на відстріл. Організація громадська, державного фінансування не має. Сплачуємо фіксований податок нарівні з комерційними структурами. Маємо близько 16 тисяч членів УТМР. Основна робота – догляд угідь, охорона, відтворення, розведення тварин у вольєрах і природних умовах, а також виховання бережного ставлення до природи, проведення виставок мисливських собак, змагань із любительського риболовства, стендової стрільби.
– Знаю, що Ви – спортсмен, майстер спорту зі стрільби. Як почалося захоплення?
– Спортом займаюся все життя. Ще в школі (навчався в 27-й у Полтаві) ходив у групи підготовки футболістів тодішньої команди “Колос”. У 70-х роках грав за команду заводу “Електромотор”, був чемпіоном Полтави. Після травми зайнявся стендовою стрільбою. Батько-мисливець запропонував спробувати. У перший рік занять став чемпіоном Полтавської області, потім – призером всеукраїнських змагань. До 1998 року брав участь в турнірах різного рівня і жодного разу не програвав. Найвищим досягненням вважаю титул чемпіона України 1985 року. Цікаво, що коли в Полтаві ще не було належної бази для тренувань, кожної неділі їздив до Харкова. Виграв відкриту першість Харківської області, виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу. А присвоїли мені звання майстра спорту СРСР.
– А що вплинуло на Ваш вибір професії?
– Коли настав час визначатися в житті, обрав сільськогосподарський інститут, ветеринарію і зооінженерію. Я флору і фауну дуже люблю, виріс у Горбанівці, вдома завжди жили тварини. Коли почав працювати в УТМР, зайнявся кандидатською дисертацією з теми застосування преміксів (тобто біодобавок) при підгодівлі диких звірів. Я також є директором мисливського господарства, угіддя якого розташовані у Шишацькому та Великобагачанському районах. Там живуть олені, лосі, косулі. Як приємно бачити, коли тварини прибігають на годівельний майданчик, не боячись людей. Цього не передати словами. За нормами там має бути 60 кабанів, а у нас їх більше 200. Лосів теж більше, та не ведемо відстріл, бо шкода. Скоро діти лише в зоопарках зможуть їх побачити.
– Як ставиться сім’я до Ваших депутатських, політичних, професійних справ?
– У нас – дружна родина. Дружина – медсестра в геріатричному будинку-інтернаті, син і дочка закінчили аграрну академію. Є внук і внучка, по п’ять з половиною років.
Ніколи не думав, що доведеться займатися політикою. А зайнявся тому, що вважаю: кожний має бути людиною слова, не прилаштовуватись до ситуації, а завжди відстоювати свою позицію.
– У нашій фракції троє депутатів. Герой України Олександр Коросташов працює в комісії з питань аграрної політики та земельних відносин; Олександр Копелець – з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення; я – з питань освіти, науки, культури, молодіжної політики, спорту та туризму. Для мене близька за фахом також комісія з питань екології та раціонального природокористування, то співпрацюю і з нею.
– Розгляд яких проблем ініціюватиме Ваша фракція?
– Це ті питання, що стосуються наведення ладу в нашому полтавському домі. Ми проти того, щоб у рейдерський спосіб забирали у юних читачів дитячу бібліотеку. Ми за те, щоб лікарняні заклади і землі військових частин теж працювали на громаду. Будемо ініціювати й те, з чим наш Блок ішов на вибори в 2006 році – подолання бідності в Україні. Ми стоятимемо на позиції громади, а не якоїсь політичної сили чи ідеології. Приміром, стосовно пам’ятників, відзначення історичних подій. Бо дивно бачити, коли сьогодні з історії щось витягують, аби внести дестабілізацію в суспільство. Хтось говорить, що пам’ятник Леніну – то пам’ятник узурпатору. Комусь може подобатись, а комусь не подобатися, що він стоїть на площі. Але я вважаю, що це не головне питання для полтавської громади. Не можна зневажати історію. Бо якщо суспільство не поважає своєї історії, воно не матиме майбутнього.
– В обласній раді намагаються надто суперечливі питання спершу, ніж їх винести на сесію, обговорити в комісіях, знайти взаємоприйнятні компроміси.
– Добре, що в нашій обласній раді всі питання, які пропонуються на розгляд сесій, розглядають насамперед у комісіях. Вважаю, що це правильно. Адже ті чи інші питання треба вирішувати не задля піару своєї партії. Якщо у депутата є аргументи, що його пропозиція справді потрібна людям, нехай доводить свою думку на профільних комісіях, і його підтримають. Раніше я цього не знав, бо ще не був депутатом. На сесії приходив як керівник обласної організації. І, дивлячись збоку на те, які є неузгоджені питання, а представники різних політичних сил наче змагаються, хто з них краще скаже, бачив, як це сприймалося людьми. Сьогодні видно, що питання добре підготовлені. Керівництво обласної ради, керівники фракцій, комісій ставлять в основу прийняття рішення не свою політичну приналежність, а інтереси громади.
– Ви сказали, що серед інших питань пріоритетом для Вас є подолання бідності громадян, виборців. Маєте конкретні механізми цього?
– Треба відійти від мінімальних прожиткових стандартів. На що вистачає людині мінімальної зарплати чи пенсії? На те, щоб заплатити комунальні платежі!.. Ми говоримо про те, що мають бути належні соціальні стандарти. Якщо прожитковий мінімум вищий, ніж мінімальна зарплата, що людині робити? Красти чи, падаючи з ніг, шукати підробітку на другій і третій роботах? Фракція Блоку Литвина в парламенті пропонувала змінити податкове законодавство. Треба, щоб багаті громадяни платили дуже високі податки, а бідні, котрим ледь вистачає на прожиття, оподатковувалися по мінімуму або взагалі були звільнені від оподаткування. Гроші в державі можна знайти, але їх, на жаль, не дуже хочуть шукати. Оцінку політикам мають давати виборці. Наша фракція в обласній раді підтримає всі пропозиції, направлені на покращення життя жителів Полтавщини, хто б ці пропозиції не вносив.
– Костянтине Олексійовичу, Ви – керівник обласної організації Народної партії. Яка конкретна робота вже проведена осередком?
– У нас близько 20 тисяч членів партії, 1400 депутатів місцевих рад, 35 партосередків. Робота в основному направлена на підтримку людей. Олександр Коросташов ініціював у своєму Котелевському районі допомогу лікарням продуктами і коштами. Пообіцяв надати житло і роботу 10 сім’ям із постраждалих від повені областей України. Ми допомогли міській організації інвалідів впорядкувати територію біля їхнього офісу. Начебто дрібниця, але для інвалідів це складно. Вони зверталися і до інших партій, а зробили лише ми. Надаємо допомогу профтехучилищам, школам-інтернатам, зокрема спецшколі в Микільському, сім’ям інвалідів одягом, взуттям, спортінвентарем, коштами. Близько 20 людей звернулися з початку року в нашу громадську приймальню.
– Розкажіть про роботу обласної організації УТМР.
– Президію обласної організації УТМР очолюю 17 років.
В області 1 мільйон 610 тисяч гектарів мисливських угідь. Ми займаємося розселенням і відтворенням диких тварин, а коли чисельність якогось виду значно перевищує наукові розробки, даємо кілька ліцензій на відстріл. Організація громадська, державного фінансування не має. Сплачуємо фіксований податок нарівні з комерційними структурами. Маємо близько 16 тисяч членів УТМР. Основна робота – догляд угідь, охорона, відтворення, розведення тварин у вольєрах і природних умовах, а також виховання бережного ставлення до природи, проведення виставок мисливських собак, змагань із любительського риболовства, стендової стрільби.
– Знаю, що Ви – спортсмен, майстер спорту зі стрільби. Як почалося захоплення?
– Спортом займаюся все життя. Ще в школі (навчався в 27-й у Полтаві) ходив у групи підготовки футболістів тодішньої команди “Колос”. У 70-х роках грав за команду заводу “Електромотор”, був чемпіоном Полтави. Після травми зайнявся стендовою стрільбою. Батько-мисливець запропонував спробувати. У перший рік занять став чемпіоном Полтавської області, потім – призером всеукраїнських змагань. До 1998 року брав участь в турнірах різного рівня і жодного разу не програвав. Найвищим досягненням вважаю титул чемпіона України 1985 року. Цікаво, що коли в Полтаві ще не було належної бази для тренувань, кожної неділі їздив до Харкова. Виграв відкриту першість Харківської області, виконавши норматив майстра спорту міжнародного класу. А присвоїли мені звання майстра спорту СРСР.
– А що вплинуло на Ваш вибір професії?
– Коли настав час визначатися в житті, обрав сільськогосподарський інститут, ветеринарію і зооінженерію. Я флору і фауну дуже люблю, виріс у Горбанівці, вдома завжди жили тварини. Коли почав працювати в УТМР, зайнявся кандидатською дисертацією з теми застосування преміксів (тобто біодобавок) при підгодівлі диких звірів. Я також є директором мисливського господарства, угіддя якого розташовані у Шишацькому та Великобагачанському районах. Там живуть олені, лосі, косулі. Як приємно бачити, коли тварини прибігають на годівельний майданчик, не боячись людей. Цього не передати словами. За нормами там має бути 60 кабанів, а у нас їх більше 200. Лосів теж більше, та не ведемо відстріл, бо шкода. Скоро діти лише в зоопарках зможуть їх побачити.
– Як ставиться сім’я до Ваших депутатських, політичних, професійних справ?
– У нас – дружна родина. Дружина – медсестра в геріатричному будинку-інтернаті, син і дочка закінчили аграрну академію. Є внук і внучка, по п’ять з половиною років.
Ніколи не думав, що доведеться займатися політикою. А зайнявся тому, що вважаю: кожний має бути людиною слова, не прилаштовуватись до ситуації, а завжди відстоювати свою позицію.
Рубрика: 
