На моїй зображений юний вершник у жокейському костюмі, який осідлав могутнього гнідого красеня. Цілком доречне поєднання: навесні місцевий кінний завод відзначив своє 120-річчя, а відтак йшлося і про 120-річчя освіти в селі. А школа святкувала своє 30-річчя – у тому й була несподіванка для запрошених, адже 2002 року тут уже відзначалося її 50-річчя!
Але – жодних помилок у цій арифметиці: 30 років тому нинішня Дібрівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів переселилася у нове сучасне двоповерхове приміщення. І гордо хвалиться світлими затишними класами та просторими коридорами, навчальними кабінетами й бібліотекою, великим спортивним і актовим залами, комп'ютерними класами й майстернею, їдальнею і стадіоном.
  Того дня дев'ятикласниці Юля Кожушко і Таня Захарченко зустрічали гостей школи у ролі кореспондентів: у своїй газеті "Шкільні вісті" вони розкажуть і про ювілей, і про найяскравіші спогади випускників. А свято відбувалося в приміщенні сільського Будинку культури. Про багату на події історію освіти в Дібрівці та місцевих педагогів-подвижників розповів директор школи Олег Рудченко. Голова Миргородської райдержадміністрації Леонід Яринич підкреслив, що Дібрівська школа – одна з кращих у районі, і не лише за сучасним приміщенням, але й за здобутками молодого педагогічного  колективу. І зізнався, що з добрим щемом у серці згадує про те, як приїхав сюди за направленням разом із дружиною та маленьким сином, як працювали тут чотири роки за доброї підтримки досвідчених місцевих педагогів. Звучали спогади, були названі імена найкращих, хвилиною мовчання вшанували вчителів, які пішли за вічну межу.
Свято тривало в режимі концертної програми, було багато пісень і танців. А ведучі заходу – молоді педагоги Тетяна Рудченко та Юлія Хижа – лірично, а часом – і з гумором розповідали присутнім про тридцять років шкільного життя, знайомили з гостями свята. Його сценарій цікаво й творчо підготували Оксана Хижа, Іван Криворучко та Наталія  Максимова.
І мудро прозвучав виступ педагога-ветерана Ніни Телевної. Вона нагадала усім, як непросто було добитися дозволу на будівництво нового приміщення школи, як багато зусиль доклали до нього тодішній директор, нині покійний, Микола Каблучко та завгосп Надія Сіробаб. І як ще недавно це приміщення висіло на волосинці: "Ще б одна дощова осінь, ще одна зима з тріскучими морозами – і була б на місці школи велика купа цегли… Спасибі Олегові Рудченку – молодому, енергійному, беручкому! Ніхто чомусь не міг, а він зумів перекрити дах, зробити опалення – врятувати школу, де вже розтягали те, чим її оснастив Микола Пантелійович…"
 Ніна Семенівна (а вона живе біля школи) зізналася: коли починається дощ – краплі стукають по даху і звучить дивовижно красива мелодія. А вечорами, коли порається допізна, в темряві освітлена школа нагадує їй промінь світла у нашому непростому сьогоденні.
"Ясним храмом піднебесся" назвали рідну школу і творці її гімну. Адже вона проводжає
"у світ широкий" своїх дітей, за якими – майбутнє.