Протягом наступних трьох років на Полтавщині прокладуть 509 кілометрів газових магістралей і газифікують 119 сіл. Як говорить Іван Близнюк, програма газифікації області на найближчі три роки – це 66 мільйонів гривень, із них 22 мільйони гривень передбачені з обласного бюджету. У цьому році 4 мільйони 900 тисяч гривень надійдуть із Держбюджету, і перший транш – 5 мільйонів 700 тисяч гривень – буде виділений з обласного бюджету. Ці гроші спрямовані у найменш газифіковані райони – Семенівський, Гребінківський і Глобинський.
Нещодавно газ прийшов у село Мостовівщину Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району. Місцева мешканка Наталія Бабєй говорить, що у селі блакитне паливо чекали більше 20 років. “Ще коли був Радянський Союз, село планували газифікувати. Усе обміряли, навіть привезли труби, а тоді все стихло. З того часу і чекали”.
Згуртовувати людей і вирішувати організаційні питання тут почали навесні. А з початком літа роботи велися повним ходом.
Голова Великобагачанської районної ради Юрій Саковський разом із Корнієнківським сільським головою Віктором Корнієнком не раз навідувалися до столиці, аби з Держбюджету виділили кошти на підвідний газопровід. У результаті отримали 250 тисяч гривень. Та цього було замало. Тоді заручилися підтримкою свого земляка, депутата обласної ради від фракції БЮТ Сергія Геращенка. Тривалі перемовини з депутатами усіх фракцій дали позитивні результати, і району таки вдалося отримати з обласного бюджету 303 тисячі гривень.
А тим часом робота у селі вже кипіла. Селяни самотужки прокладали вуличні газопроводи, а потім – і дворові. Голова сільського кооперативу Григорій Нетяга говорить, що надзвичайно допомогло місцеве сільгосппідприємство ПА “Агроінвест” – на прохання громади відразу виділяли техніку для копання траншей.
Тож за півроку зусиллями усіх структур вдалося провести газ. Тут говорять, що заради спільної справи працювали злагоджено спеціалісти районних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, працівники сільгосппідприємства, Великобагачанського управління експлуатації газового господарства, уся сільська громада. Усі труднощі й непорозуміння вирішували швидко. Тому й результат не забарився.
Хоча витрати були значними. Адже щоб прокласти вуличний газопровід, виготовити проект для власної оселі й зробити врізку, власникам кожної садиби довелося викласти у середньому по 10 тисяч гривень. Крім того, купували котли, газові плити тощо. А це в середньому ще 3,5–4,5 тисячі гривень. Де селянам узяти такі кошти? Тут кожний викручувався як міг. Комусь допомагали рідні, хтось продав живність із двору (у селі продали майже всіх корів), хтось отримав плату за оренду земельного паю у сільгосппідприємстві, десятьом вдалося узяти кредит в рамках регіональної програми “Власний дім”, а хтось виконував роботи в борг. Втім більшість, щоб зібрати необхідні 13–15 тисяч гривень, використала усі ці джерела. А ось 86-річна Віра Мостова не мала ніяких прибутків, окрім пенсії. Тож, говорить, довго економила, аби провести газ.
Проте, незважаючи на такі затрати, селяни раді, що мають газ. Чекають блакитного вогника ще два великих села району – Байрак і Балаклія. Юрій Саковський говорить, що район газифікований майже на 90%. “Через рік-півтора при сприятливих обставинах плануємо закінчити газифікацію. Складна це робота, але всі розуміють, що вона необхідна. А тому і є результати”.
До того ж втішні. Адже у села поступово почала повертатися молодь. У сусіднє Попове, приміром, приїхало молоде подружжя з обласного центру. Там винаймали квартиру, але це досить задорого. Тож у селі купили хату, провели газ. Тепер у “Агроінвесті” їм підшукують достойну роботу. Отож з’являється у великобагачанських сіл перспектива.