Ця професія прийшла до Дмитра Івановича через науку, труд, досвід. У сільській родині з Черкащини, де народився і виріс, ріднішим був фах аграрія, бо батьки все життя трудилися на землі. Дізнавшись про  намір старшого сина стати юристом, мама, Дарія Микитівна, казала: “Якщо вже, Дмитре, обираєш цю спеціальність, будь справедливим, дивись, щоб люди на тебе не ображалися”. З цими словами мами він звіряється щодня ось уже впродовж майже тридцяти трудових років. Роботу голови Диканського районного суду Дмитра Новака високо оцінено й на державному рівні – йому присвоєно почесне звання “Заслужений юрист України”.  
– Дмитре Івановичу, за роки роботи ви розглянули чимало справ. А чи пам’ятаєте першу?
– Після закінчення Харківської юридичної академії (тоді – юридичного інституту) приїхав на роботу в Черкаську область,  перша справа – про обман замовників працівниками паливного складу. За рішенням  відразу — касаційна скарга на вирок. Однак обласний суд залишив вирок без змін.Тоді вважав це своїм професійним випробуванням на міцність. І нині, аналізуючи увесь трудовий стаж, мушу сказати: практично всі вироки, винесені Диканським районним судом, залишаються без змін. Бо кожну справу і я, і мої колеги вивчаємо ретельно. На моє тверде переконання, покарання повинне бути справедливим. Ми, судді, є соціальними хірургами. І робити свою роботу мусимо бережно, щоб  не скалічити долю людську.
– За зрізом справ, які розглядаються в суді, можна визначити, від яких проблем потерпає суспільство. Які, на Вашу думку, є найгострішими?
– Прийнято вважати, що колись було краще й простіше, а зараз – складно. Або що зараз добре, а раніше було погано. Такий собі маятник суспільної думки. Скажу так: часи завжди однакові. Зло завжди є неприйнятним. І завжди добро і правду треба відстоювати. Уся історія людства в цьому переконує.
За роки моєї роботи доводилося розглядати різні  справи. Уявіть собі, тільки за десять місяців нинішнього року через Диканський районний суд пройшло 103 кримінальних, майже 300 цивільних, 2133 адміністративних справ. Однак найглибший слід у душі лишила справа, яку розглядав, ще працюючи на Черкащині: два злочинці по-звірячому вбили юнака. Хлопець зник, його шукала  міліція, але безрезультатно. А потім  мати знайшла вбитого сина у каналізаційному колодязі… Суд був відкритим, і п’ятсот пар очей у районному Будинку культури виносили тоді вбивцям вирок разом із суддею. Досить непросто було. Але вирок винесений – із позицій закону й справедливості…
– Дмитре Івановичу, не шкодуєте, що обрали таку непросту професію?
– Звичайно, бувають успіхи, бувають і складнощі, але шкодувати за тим, що пройшов саме цей шлях, не доводилось. Тут, у Диканьці, я з 1987 року. Горджуся своїм колективом, бо Диканський суд — один із найкращих в області. Таке визнання – що є кращим для керівника? Але, звісно, багато й зобов’язань накладає – треба тримати марку!
– Скажіть, а професія впливає на те, як людина поводиться в родині, побуті?
– Людина – надзвичайно складний організм. А тому в те, що хтось, прийшовши додому, одразу “переключається” від щоденних справ, не дуже віриться. Звичайно, приносиш додому, так би мовити, частку професії. Мабуть, це одна з причин того, що мій син Юрій обрав мою професію, закінчив той же навчальний заклад, що і я. Після закінчення Харківської національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого працює помічником судді в одному з судів Полтави. Студенткою юридичної академії є зараз і моя донька Олена. Буду радий, якщо в дітей юридична кар’єра складеться вдало. Коли діти досягають більших успіхів, ніж батьки, це ознака розвитку суспільства.
– Якщо випадає вільна хвилина, чому її присвячуєте?
– Це буває нечасто. Ритм буднів такий насичений! Але коли є вільний час, надзвичайно люблю порибалити. Люблю почитати гарну книжку – взагалі життя без книг не уявляю! Та, власне, найбільша радість для мене – просто побути з близькими, поспілкуватися… Недарма колись придумали для сім’ї образну назву “родинний тил”. Так воно і є.
Від редакції. Цими днями Дмитру Івановичу Новаку виповнилося 55 років. Щиро вітаємо його з поважною датою в житті та бажаємо усіляких гараздів.