І недарма урочистості відкривали миргородські козаки – колоритний народний колектив із Великих Сорочинців "Жабокрюківські парубки", котрі й почали розповідь про земляка як про хороброго козака, який прагнув здобути волю для рідного краю. І не звучало перебільшенням запевнення Великообухівського сільського голови Віктора Фесенка, що ця подія важлива не лише в історії Великої Обухівки, а й усієї України. І тому перший заступник голови обласної держадміністрації Іван Близнюк наголошував, що багато нам ще треба зробити, щоб відродити усе втрачене, щоб повернути Україні всі забуті славні імена. Щоб ми пам'ятали своїх героїв, щоб ми ставали гідними нащадками своїх видатних земляків.
Представники влади, почесні гості, а також автори пам'ятника, студент із Харкова – майбутній скульптор Сергій Линник, миргородський архітектор Віктор Чопенко та директор будівельного ПП "Град" Микола Буряк, урочисто відкривають погруддя. Його освятив і провів молебень настоятель Миргородської Свято-Троїцької церкви отець Іоанн. Усіх присутніх привітав голова Миргородської райдержадміністрації Леонід Яринич.
Письменник із Києва Олександр Дробаха у короткому запальному слові намагався сказати дуже багато, аби переконати нащадків видатного земляка, що вони мають знати його життєвий шлях і патріотичні поривання, що вони повинні пишатися ним і бути гідними продовжувачами його справи в утвердженні української державності:
 – Він був маршалом губернської шляхти у той час, коли імперія крутила Україну й українські вольності в баранячий ріг, але на сторожі наших вольностей ставали такі люди, як Капніст, не випадково. Про них великий пророк Тарас Шевченко сказав: "Дуби гетьманщини високочолі"! Це було вісімнадцяте століття, українська зброя була вибита з рук, і відстоювати українські інтереси доводилося засобами політики, культури. Василь Капніст якраз із тих "дубів гетьманщини високочолих", які свідомо ішли на змагання з імперією зла за утвердження інтересів майбутніх поколінь. Академіки "совєцької" епохи не згадують про нього, хіба що називають "русским писателем". Цього дуже й дуже мало, коли говорити про Василя Капніста. Те, що він писав "общепонят-ным языком", ще не означає, що ми віддамо його імперській культурі. Є російська культура, але я кажу про імперську, до якої ніколи не належали ні Микола Гоголь, ні Василь Капніст! Збудувати справедливу державу мріяли Хмельницький, Мазепа, Орлик – серед них і Василь Капніст. Це була остання спроба воювати з імперією силою зброї – Василя Васильовича послали в Пруссію з'ясувати, чи підтримають там українське повстання. На жаль, не підтримали. Він повернувся звідти і взявся за не менш сильну зброю – за перо, написав сатиричну комедію "Ябеда", "Оду на рабство". Він був політиком найвищої української проби, справжнім українцем, пат-ріотом.
Радислава Капніст підкреслила, що навіть у Санкт-Петербурзі Василь Васильович розмовляв українською мовою (а він, як відомо, товаришував і навіть породичався з Державіним, був близьким до кола видатних російських діячів свого часу). Вона нагадала, що її мати 50 років мріяла про пам'ятник Василеві Капністу і заповідала поховати її поруч із видатним родичем тут, у селі, на родинному кладовищі, в чудовому парку, який він сам насадив і дуже любив. Цей заповіт виконано. Пані Радислава прочитала кілька поезій Василя Капніста, а також зазначила, що хотіла б, аби на пам'ятнику були викарбувані його рядки з епітафії собі самому:
Капнистъ сей глыбою покрылся;
Другъ Музъ, другъ Родины онъ былъ;
Отраду въ томъ лишь находилъ,
Что ей, какъ могъ служа, трудился,
И только здесь онъ опочилъ.
Нагадаємо нашим читачам, що визначний український письменник і громадсько-політичний діяч Василь Капніст народився в селі Обухівці Сорочинської сотні, Миргородського полку 1758 року. Капністи були вихідцями з Греції, з аристократичної сім'ї Капніссіс, яка мала венеціанський графський титул. Мати майбутнього поета, Софія Андріївна Дуніна-Борковська, походила зі старовинного старшинського роду (дід її був одним із соратників Мазепи). Діти росли в оточенні козаків та козацької старшини в Обухівці, виховані в патріотичному дусі.
Василь Капніст деякий час перебував на військовій службі. В 1782–83 – контролер головного поштового управління у Петербурзі. В 1783 повернувся в Україну. Був директором училищ Полтавської губернії, користувався великим авторитетом серед українського дворянства. Займав виборні посади предводителя дворянства Миргородського повіту (1782, ще до переїзду в Петербург), Київської губернії (1785–87), генерального судді Полтавської губернії (з 1802) та полтавського предводителя дворянства (з 1820). Завжди відстоював інтереси українського населення. Почав друкуватися у 1780 році. В 1783 написав "Оду на рабство" (надрукована 1806 р.), в якій виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду в Україні, зокрема остаточної ліквідації в 1783 році козацьких полків і запровадження кріпацтва у Слобідській і Лівобережній Україні. В 1787 р. разом із групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні ("Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков"), який, незважаючи на підтримку
П. Рум'янцева-Задунайського і Г. Потьомкіна, був відкинутий царським урядом. У квітні 1791 року разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні, вів переговори з представниками пруських урядових кіл про можливість надання допомоги українському національновизвольному рухові у випадку відкритого збройного виступу проти російського самодержавства. 1798 року опублікував поему "Ябеда", в якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях. Переклав "Слово о полку Ігоревім" на російську мову і зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження й українські особливості цього твору. Дослідники його творчості зазначають: якщо Державіна порівнюють із Пушкіним, то Капніста можна вважати предтечею Гоголя. І не тільки у зв'язку зі змістом його сатиричних творів, а й на підставі дослідження мови, якою вони написані. А його "Ода на рабство", як пише Олександер Оглоблін, "була ідейним попередником національно-визвольної поезії Т.Шевченка. Цілком мав рацію М.Драгоманов, який казав, що "першим проявом того демократизму (на Україні. – О. О.) треба признати "Оду на рабство" В.В.Капніста".
Пам'ятник споруджено за фі-
нансової підтримки Миргородської райдержадміністрації, "Фонду пам'яті Капністів" та за кошти, надані з обласного бюджету в рамках Програми увічнення видатних земляків.
До пам'ятника проляже і новий туристичний маршрут – Василь Капніст повернувся в свою Обухівку, щоб стати ближчим усім українцям.