Звісно, випускати продукцію, що відповідає європейським та світовим стандартам, неможливо без постійного технічного переоснащення виробництва. Впровадженню новітніх сучасних технологій тут приділяють не менше уваги, ніж якості. Завдяки цьому тільки останнім часом запроваджено виробництво цілої низки нових видів коліс та ободів, у тому числі до популярних в Україні іномарок: DAEWOO “Nubira”, “Lanos”, “Nexia”, “Opel”, “Astra”, Hyundai ’Accent’, вітчизняних автобусів “ЛАЗ”, “Богдан”, “Еталон”, для модельного ряду комерційних автомобілів виробництва Горьковського автозаводу “Газель” та “Соболь”; для малотоннажних вантажних автомобілів, цілісно металевих фургонів й автобусів марки “ЗІЛ”, для комбайнів виробництва зарубіжних фірм: “CLAAS”, “JONDEER”, “CNH”, “SDF” та інші.
Звісно, таке відродження й успішне входження в ринкову економіку стало можливим тільки завдяки правильній стратегії керівництва заводу. 1994 року підприємство очолив талановитий організатор і прагматичний менеджер Геннадій Іванович Леготкін. На посаду головного інженера, яку впродовж 13 років він сам обіймав, новий директор призначив Олександра Григоровича Слєпиніна. Вибір виявився настільки вдалим, що їхній управлінський тандем став ще міцнішим. Пліч-о-пліч працюють вони й зараз: Леготкін – голова Наглядової ради, а Слєпинін – його заступник.
– У колективі колісного заводу Олександра Григоровича знають як висококласного професіонала, – розповідає Геннадій Іванович. – Будь-яка справа, за втілення якої береться Слєпинін, має не тільки своє завершення, а й логічне продовження. Завдяки його організаторським здібностям завод на початку 90-х почав освоювати західний ринок, було розроблено та впроваджено у виробництво цілу низку принципово нових моделей коліс, які відповідали європейським і світовим стандартам. У кінцевому підсумку це дало змогу втримати підприємство в числі прибуткових.
Щоправда, інколи не всі з ним можуть знайти спільну мову, але тільки через те, що хтось чогось недопрацював або просто лінується. Втім він ніколи не претендував на загальну любов, бо вище за все цінує відповідальність, дисциплінованість і порядність, що не завжди й не всім подобається. Будучи людиною твердої волі й великої працездатності, він шанує ініціативу, творчий підхід і небайдужість колег та підлеглих. Разом із тим йому притаманне почуття гумору: вміє сам жартувати й розуміє жарти інших. Маючи широку ерудицію й інтелект, завжди гостро й миттєво реагує на будь-який вислів чи подію.
У звичному житті Олександр Григорович – зразковий сім’янин. Щасливий у шлюбі. Безмежно любить своїх сина і доньку та двох онуків. Шанує пам’ять батьків. Зберігає родинні фотографії, щоб хоч таким чином мати змогу повернутися до минулого, яке він згадує з радістю і водночас із сумом. У колі друзів його шанують і поважають за щирість та відкритість, за готовність вислухати та підтримати.
Сорок чотири роки роботи на одному підприємстві для переважної більшості представників молодого покоління, видається, вочевидь, чимось винятковим і легендарним. Для Олександра Григоровича, котрий народився в переломному для Великої Вітчизняної війни 1943-му, така працелюбність і вірність трудовим традиціям є не чим іншим як генетичним кодом, успадкованим від батька, також машинобудівника за покликанням. Тож і не дивно, що 1962 року після закінчення машинобудівного технікуму Слєпинін-молодший розпочав свій трудовий шлях на Кременчуцькому автомобільному заводі поруч із батьком. Але вже через два роки, навчаючись в Українському заочному політехнічному інституті, вирішив спробувати себе на посаді інженера-технолога на сусідньому заводі, який щойно отримав статус самостійного підприємства – Першого державного колісного заводу. Тож професійне становлення молодого інженера відбувалося одночасно з розвитком підприємства.
Михайло Григорович Погостинський, який свого часу очолював виробниче об’єднання “АвтоКрАЗ”, а потім працював заступником міністра автомобільної промисловості СРСР, пригадує: “Я добре знав його батька – Григорій Іванович працював начальником ковальського цеху автомобільного заводу. Слєпинін-старший був дуже здібним інженером і керівником. Син у нього вдався. Я мав змогу спостерігати за ним, коли він працював на посаді заступника головного технолога. Ми вже тоді всі помітили його неабиякий талант організатора, бо зумів своєчасно визначити курс на переозброєння виробництва, що вивело завод із відстаючих на передові позиції в об’єднанні та галузі”.
Володіючи природним талантом винахідника та раціоналізатора, Олександр Григорович перебував у постійному пошуку нових розробок конструкції коліс різноманітного призначення зі зменшеною металомісткістю та створення й впровадження у виробництво автоматичних і механізованих ліній для їх випуску. За виконання комплексних наукових досліджень із найважливіших напрямів розвитку народного господарства та його галузей О.Г.Слєпиніну було присвоєно звання лауреата премії Ради Міністрів СРСР в області науки та техніки й нагороджено медаллю ВДНГ СРСР. Не менш дорожить Олександр Григорович і званням “Заслужений машинобудівник України”. Цієї почесної відзнаки його удостоїли вже в роки незалежності нашої суверенної держави за вагомий особистий внесок у організацію та підвищення ефективності виробництва на основі сучасних форм господарювання, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції. Недаремно саме друга половина дев’яностих років за кількістю освоєних виробів перевершує всі попередні етапи історії колісного заводу.
Ось як характеризує цей період роботи Слєпиніна колишній заступник міністра машинобудівної промисловості України Вадим Трохимович Лящов: “Олександр Григорович був і залишається помітною постаттю в машинобудівній галузі України. Тим паче, що він працює на заводі, який є єдиним підприємством нашої держави, що спеціалізується на випуску коліс. Будучи головним інженером, Слєпинін зумів так налагодити роботу колективу, що завод у стислі строки освоїв усю гаму коліс, підтримавши українських виробників легкових і вантажних автомобілів, автобусів, тракторів у досить нелегкий для них період. Разом із тим його сміливо можна назвати першопроходцем у розв’язанні проблем, пов’язаних як із реконструкцією підприємства, так і з його технологічним переоснащенням. Адже вчитися практично було ні в кого. За такий державницький підхід і високу професійну майстерність наше міністерство нагородило Олександра Григоровича Почесною грамотою”.
Десять років тому завод узяв курс на всемірне підвищення якості продукції. Попри складнощі процедури отримання сертифіката відповідності на кожний вид продукції, колісникам вдалося розв’язати цю проблему шляхом атестації устаткування власної лабораторії випробовування коліс на технічну компетентність у системі сертифікації УкрСЕПРО, після чого вона отримала акредитацію як складова частина центру випробовування коліс СКБ.
Нині на заводі впроваджена і функціонує система менеджменту якості, розроблена у відповідності із вимогами міжнародних стандартів ISO 9001 – 2000, що підтверджують сертифікати TUV CERT та УкрСЕПРО. ВАТ “Кременчуцький колісний завод” 2001 року став повноправним членом Європейської технічної організації з шин і ободів ( ETRTO). Уся спроектована на підприємстві продукція відповідає цим стандартам. У тому ж році завод було прийнято до Європейської асоціації виробників коліс (EUWA). Такий прогресивний крок був надзвичайно важливим тактичним ходом підприємства й особистою мрією його головного інженера.
Щоразу повертаючись думками у минуле колісного заводу, Олександр Григорович Слєпинін проймається почуттям особливої гордості, адже за 44 роки його трудової діяльності промайнула ціла епоха, у творенні якої він зіграв одну з головних ролей. А той факт, що за останніми даними Державно
го комітету статистики України ВАТ “Кременчуцький колісний завод” є одним із найкращих підприємств у державі за напрямом економічної діяльності, красномовно свідчить і про його власний коефіцієнт корисної дії. Зустрічаючи свій 65-річний ювілей, ветерану є чим пишатися, адже він мав унікальну можливість реалізувати себе як інженер, організатор виробництва й здібний керівник. Завдяки його знанням, праці й досвіду колісний завод зараз на рівних конкурує з добре відомими в світі виробниками автоколіс. Утім на відпочинок Олександр Григорович не збирається, з такого тіста він уже замішаний, що без улюбленої роботи себе не уявляє.
На порозі поважного ювілею Олександра Григоровича Слєпиніна колектив Кременчуцького колісного заводу та редакція “Зорі Полтавщини” зичать йому міцного здоров’я, невичерпної творчої наснаги та нових вагомих здобутків у роботі. Нехай і надалі джерельним ключем б’є життєва енергія, а доля стелиться світлим рушником добра, любові та віри!
Звісно, таке відродження й успішне входження в ринкову економіку стало можливим тільки завдяки правильній стратегії керівництва заводу. 1994 року підприємство очолив талановитий організатор і прагматичний менеджер Геннадій Іванович Леготкін. На посаду головного інженера, яку впродовж 13 років він сам обіймав, новий директор призначив Олександра Григоровича Слєпиніна. Вибір виявився настільки вдалим, що їхній управлінський тандем став ще міцнішим. Пліч-о-пліч працюють вони й зараз: Леготкін – голова Наглядової ради, а Слєпинін – його заступник.
– У колективі колісного заводу Олександра Григоровича знають як висококласного професіонала, – розповідає Геннадій Іванович. – Будь-яка справа, за втілення якої береться Слєпинін, має не тільки своє завершення, а й логічне продовження. Завдяки його організаторським здібностям завод на початку 90-х почав освоювати західний ринок, було розроблено та впроваджено у виробництво цілу низку принципово нових моделей коліс, які відповідали європейським і світовим стандартам. У кінцевому підсумку це дало змогу втримати підприємство в числі прибуткових.
Щоправда, інколи не всі з ним можуть знайти спільну мову, але тільки через те, що хтось чогось недопрацював або просто лінується. Втім він ніколи не претендував на загальну любов, бо вище за все цінує відповідальність, дисциплінованість і порядність, що не завжди й не всім подобається. Будучи людиною твердої волі й великої працездатності, він шанує ініціативу, творчий підхід і небайдужість колег та підлеглих. Разом із тим йому притаманне почуття гумору: вміє сам жартувати й розуміє жарти інших. Маючи широку ерудицію й інтелект, завжди гостро й миттєво реагує на будь-який вислів чи подію.
У звичному житті Олександр Григорович – зразковий сім’янин. Щасливий у шлюбі. Безмежно любить своїх сина і доньку та двох онуків. Шанує пам’ять батьків. Зберігає родинні фотографії, щоб хоч таким чином мати змогу повернутися до минулого, яке він згадує з радістю і водночас із сумом. У колі друзів його шанують і поважають за щирість та відкритість, за готовність вислухати та підтримати.
Сорок чотири роки роботи на одному підприємстві для переважної більшості представників молодого покоління, видається, вочевидь, чимось винятковим і легендарним. Для Олександра Григоровича, котрий народився в переломному для Великої Вітчизняної війни 1943-му, така працелюбність і вірність трудовим традиціям є не чим іншим як генетичним кодом, успадкованим від батька, також машинобудівника за покликанням. Тож і не дивно, що 1962 року після закінчення машинобудівного технікуму Слєпинін-молодший розпочав свій трудовий шлях на Кременчуцькому автомобільному заводі поруч із батьком. Але вже через два роки, навчаючись в Українському заочному політехнічному інституті, вирішив спробувати себе на посаді інженера-технолога на сусідньому заводі, який щойно отримав статус самостійного підприємства – Першого державного колісного заводу. Тож професійне становлення молодого інженера відбувалося одночасно з розвитком підприємства.
Михайло Григорович Погостинський, який свого часу очолював виробниче об’єднання “АвтоКрАЗ”, а потім працював заступником міністра автомобільної промисловості СРСР, пригадує: “Я добре знав його батька – Григорій Іванович працював начальником ковальського цеху автомобільного заводу. Слєпинін-старший був дуже здібним інженером і керівником. Син у нього вдався. Я мав змогу спостерігати за ним, коли він працював на посаді заступника головного технолога. Ми вже тоді всі помітили його неабиякий талант організатора, бо зумів своєчасно визначити курс на переозброєння виробництва, що вивело завод із відстаючих на передові позиції в об’єднанні та галузі”.
Володіючи природним талантом винахідника та раціоналізатора, Олександр Григорович перебував у постійному пошуку нових розробок конструкції коліс різноманітного призначення зі зменшеною металомісткістю та створення й впровадження у виробництво автоматичних і механізованих ліній для їх випуску. За виконання комплексних наукових досліджень із найважливіших напрямів розвитку народного господарства та його галузей О.Г.Слєпиніну було присвоєно звання лауреата премії Ради Міністрів СРСР в області науки та техніки й нагороджено медаллю ВДНГ СРСР. Не менш дорожить Олександр Григорович і званням “Заслужений машинобудівник України”. Цієї почесної відзнаки його удостоїли вже в роки незалежності нашої суверенної держави за вагомий особистий внесок у організацію та підвищення ефективності виробництва на основі сучасних форм господарювання, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції. Недаремно саме друга половина дев’яностих років за кількістю освоєних виробів перевершує всі попередні етапи історії колісного заводу.
Ось як характеризує цей період роботи Слєпиніна колишній заступник міністра машинобудівної промисловості України Вадим Трохимович Лящов: “Олександр Григорович був і залишається помітною постаттю в машинобудівній галузі України. Тим паче, що він працює на заводі, який є єдиним підприємством нашої держави, що спеціалізується на випуску коліс. Будучи головним інженером, Слєпинін зумів так налагодити роботу колективу, що завод у стислі строки освоїв усю гаму коліс, підтримавши українських виробників легкових і вантажних автомобілів, автобусів, тракторів у досить нелегкий для них період. Разом із тим його сміливо можна назвати першопроходцем у розв’язанні проблем, пов’язаних як із реконструкцією підприємства, так і з його технологічним переоснащенням. Адже вчитися практично було ні в кого. За такий державницький підхід і високу професійну майстерність наше міністерство нагородило Олександра Григоровича Почесною грамотою”.
Десять років тому завод узяв курс на всемірне підвищення якості продукції. Попри складнощі процедури отримання сертифіката відповідності на кожний вид продукції, колісникам вдалося розв’язати цю проблему шляхом атестації устаткування власної лабораторії випробовування коліс на технічну компетентність у системі сертифікації УкрСЕПРО, після чого вона отримала акредитацію як складова частина центру випробовування коліс СКБ.
Нині на заводі впроваджена і функціонує система менеджменту якості, розроблена у відповідності із вимогами міжнародних стандартів ISO 9001 – 2000, що підтверджують сертифікати TUV CERT та УкрСЕПРО. ВАТ “Кременчуцький колісний завод” 2001 року став повноправним членом Європейської технічної організації з шин і ободів ( ETRTO). Уся спроектована на підприємстві продукція відповідає цим стандартам. У тому ж році завод було прийнято до Європейської асоціації виробників коліс (EUWA). Такий прогресивний крок був надзвичайно важливим тактичним ходом підприємства й особистою мрією його головного інженера.
Щоразу повертаючись думками у минуле колісного заводу, Олександр Григорович Слєпинін проймається почуттям особливої гордості, адже за 44 роки його трудової діяльності промайнула ціла епоха, у творенні якої він зіграв одну з головних ролей. А той факт, що за останніми даними Державно
го комітету статистики України ВАТ “Кременчуцький колісний завод” є одним із найкращих підприємств у державі за напрямом економічної діяльності, красномовно свідчить і про його власний коефіцієнт корисної дії. Зустрічаючи свій 65-річний ювілей, ветерану є чим пишатися, адже він мав унікальну можливість реалізувати себе як інженер, організатор виробництва й здібний керівник. Завдяки його знанням, праці й досвіду колісний завод зараз на рівних конкурує з добре відомими в світі виробниками автоколіс. Утім на відпочинок Олександр Григорович не збирається, з такого тіста він уже замішаний, що без улюбленої роботи себе не уявляє.
На порозі поважного ювілею Олександра Григоровича Слєпиніна колектив Кременчуцького колісного заводу та редакція “Зорі Полтавщини” зичать йому міцного здоров’я, невичерпної творчої наснаги та нових вагомих здобутків у роботі. Нехай і надалі джерельним ключем б’є життєва енергія, а доля стелиться світлим рушником добра, любові та віри!
Рубрика: 
