– Я їм вітамінки купую, аби поменше жуйок вживали та здоровішими росли, – каже Сергій Олексійович.
А на тому, що найбільше потрібно малюкам, Сергій Сікоза з села Гарбузівка Кобеляцького району знається неабияк, бо йому самому (без дружини) свого часу довелося виховувати шестеро неповнолітніх дітей. Це вже зараз під батьковим крилом залишилися лише дорослі син Сергій і донька Валя з внучкою Юлею, тринадцятирічна Оксана та на рік молодший Сашко.
Обійстя сім'ї Сікоз зовні нічим не відрізняється від сусідських. Охайне подвір'я, добротний будинок, який у 1985 році збудувало з допомогою колгоспу молоде подружжя – Сергій і Таїсія Сікози. Одне за другим у сім'ї з'являлися дітки. Чималенько їх Бог послав: двоє було в Таїсії, ще дев'ятеро – спільних із Сергієм, який працював шофером у місцевому колгоспі. Вона ж доглядала дітей, вела домашнє господарство. Тоді ще нічого не віщувало біди. Сім'я була дружною, працьовитою, у повазі до батьків та взаєморозумінні й дітей виховували.
Після тяжкої хвороби Таїсія Миколаївна покинула цей світ, залишивши чоловіка з шістьма неповнолітніми дітьми. Можливо, хтось інший, будучи на місці Сергія Сікози, здав би дітей в інтернат, а сам влаштував би свою долю. Він же вирішив виховувати дітей самостійно. Сергій Олексійович  розрахувався з роботи, а щоб якось вижити, взяв в обробіток два земельних паї, де вирощує пшеницю, соняшник, цукрові буряки та інші культури.
– На жаль, держава мало чим допомагає одиноким батькам, – каже Сергій Сікоза. – Зараз на трьох неповнолітніх дітей отримуємо трохи більше 500 гривень у місяць – і це все. Чи не єдина, так би мовити, зовнішня підтримка нашої сім'ї – з боку керівників Кобеляцької районної ради. У вирішенні нагальних проблем мені допомагали голова ради Володимир Володимирович Жуков і його заступник Микола Григорович Жук. А так намагаємося самі виживати.
Нелегкою працею все дістається, але мають і власний транспорт, і добре оброблені поля, й город, і живність, і бодай якісь статки.
– Ще до остаточного розпаду колгоспів у 1991 році ми купили в сільгосп-підприємстві трактор, точніше – залізяччя на колесах, самотужки його відновили. Зараз цим трактором Сергій сіно косить у рахунок відробітку за обмолот зерна, – розповідає Сергій Олексійович. – Взагалі Сергій у нашій сім'ї – механік. Він – спеціаліст по металу і конструктор в одній особі. Власними руками зробив інструменти для прополювання та окучування картоплі. Торік ми продали старенький "Запоро-жець" та купили дещо новіше авто – ВАЗ-2199, яке теж самі доводили до ладу. А молодший син Сашко – то господар номер один, після мене, звичайно. Він як завгосп знає, де і що лежить у хаті, у господарстві. Вся жіноча робота в нашій родині тримається на Валі та Оксані, вони навіть хліб самі печуть, так дешевше обходиться.
Сергій Сікоза не приховує, що доволі важку ношу взяв на свої плечі, проблем вистачає: онде сінник валиться, потрібне дерево, а де його взяти? Та й за які гроші? Порося продали – купили дизпальне. Самого городу ген чималенько, бо ж саджають усяку всячину, щоб не лише свою сім'ю прогодувати, а й на продаж було. Адже двох школярів до школи гуртом збирали, тож кожну копійчину рахували. Та варто мені обмовитися про своє співчуття, як Сергій Олексійович починає потроху ніби виправдовуватися. Мовляв, викарабкаємося, не все так погано у нашому домі. Й насамкінець показує: "Ось щойно придбали зварювальний апарат, точило, бензопилку "Болгарку" тощо, словом, укомплектувалися. А коли є чим працювати, то й жити будемо".