У період свого розквіту (в 1980-ті роки) кіномережа області налічувала 1200 стаціонарних кіноустановок. Частота демонстрування фільмів у селах доходила до 6 разів на тиждень, у міських кінотеатрах кожну стрічку показували по кілька разів на день. Цією справою опікувалось обласне управління кінофікації та контора з прокату фільмів. Загальний фільмофонд становив 25 тисяч назв. Діяли 25 районних дирекцій кіновідеомережі. У сфері кінофікації області працювали понад півтори тисячі фахівців. У 1990-х роках кіно стало занепадати. Поступово зменшувалося фінансування, закривалися кіноустановки, розвалювалися сільські клуби, не поповнювався фільмофонд.
І лише зараз зрештою зажевріло світло в кінці тунелю. З’явилося доступне за ціною та якістю мультимедійне обладнання (відеопроектори), що за принципом дії не відрізняється від класичного показу з кіноплівки. Тільки носієм інформації (зображення і звуку) є оптичні чи магнітні носії із записом в цифровому чи аналоговому форматі. У кіно прийшов справжній якісний звук. Але демонстрація таких фільмів – задоволення не з дешевих. Вартість квитка в кінотеатрах Полтави коливається від 10 до 25 грн, у Києві на прем’єрні покази ціна квитка доходить навіть до сотні гривень. То чи кожному таке по кишені? А як же сільський глядач?
Та вихід є. Це – відеопроекційне обладнання. Проектор, DVD-програвач та стереопідсилювач з акустикою і проекційним екраном вміщуються в легковий автомобіль. Установка безшумна і встановлюється в залі для глядачів. Якість показу значно вища за ту, що раніше мали з потертої кіноплівки. Ціна квитка на такий перегляд – від 1 до 3 гривень. Такі пересувні відеокомплекси розроблені й працюють в обласному комунальному підприємстві “Кіновідеопрокат”, що створене шляхом реорганізації за сприяння обласної ради. Висловлюю щиру вдячність за розуміння ситуації в нашій галузі керівництву обласної ради, облдержадміністрації, депутатам, управлінню культури, всім, кому не байдужа доля українського кіно.
З часу реорганізації, а це – менше року, нам удалося дещо зробити. В області працює 10 відеокомплексів. Будемо відвертими: це поки що крапля в морі… Крім обслуговування сільських глядачів, ми співпрацюємо з навчальними закладами, демонструємо фільми-екранізації літературних творів зі шкільної програми, навчальні картини, обслуговуємо масові заходи. Привозимо кіно в дитячі оздоровчі й пришкільні табори, санаторії. За сезон фільми подивилися більше 16 тисяч школярів. Уперше в області розпочали стереопоказ кінофільмів на базі відеопроекційного комплексу.
Соромно говорити про те, що в ХХІ столітті ще є діти, котрі вперше в житті побачили кіно в його класичному вигляді, тобто на широкому екрані. Де ж їм його побачити, якщо в селах фільми не демонструвалися більше десятиліття? А на телеекранах уже набридло засилля низькопробних бойовиків, фільмів жахів, страшних мультяшок, що зомбують дітей. На мій погляд, фільми повинні бути різними – зразки вітчизняної й зарубіжної кінокласики, історичні картини, комедії, мелодрами, бойовики тощо, а їх співвідношення по екранному часу – розумним. Наше підприємство – єдине в області – веде державний реєстр суб’єктів кінематографії, надає допомогу у формуванні репертуару, придбанні й пропаганді фільмів українських виробників. На жаль, національна кінематографія не часто радує своєю продукцією. Хоча ми час від часу отримуємо фільми вітчизняного виробництва, наприклад, історичну картину “Богдан-Зіновій Хмельницький”, анімаційний фільм “Лис Микита”, молодіжний фільм “Штольня”, документальні стрічки. Нещодавно вийшов у прокат фільм “Владика Андрій”. Ми маємо досвід експлуатації мобільних відеопроекційних установок, хороший кадровий потенціал спеціалістів, які мають багаторічний стаж, зокрема це
В.І. Романенко з Пирятина, І.П. Мазняк із Оржиці, М.В.Калатур із Лубен, В.Г. Бандуровський із Гадяцького району, А.В.Грінченко та В.М. Баклицький із Полтави, В.І. Євтушевський із Лохвиці, П.В. Рябець із Машівки та багато інших.
Користуючись нагодою, хочу привітати всіх шанувальників кіно зі святом, побажати благополуччя, здоров’я і незрадливої любові до кінематографа.