Сільська громада стала бити на сполох. В Устивиці побували районні й обласні керівники, обстежували споруду спеціалісти. Але селяни зрушень справи з мертвої точки не відчували. Лише районний бюджет, враховуючи свої скромні можливості, виділив 5 тисяч гривень.
– До районних надходжень ми додали 5 тисяч гривень з місцевого бюджету і перерахували філії “Великобагачанський райавтодор”, — розповів сільський голова Устивиці Сергій Сідляк. — Минулого літа дорожники провели бетонні роботи на гідроспоруді. Однак уже через місяць стало зрозуміло, що бажаного ефекту це не дало. Вода продовжувала сходити зі ставка на іншу сторону греблі в обхід регулювальної системи. Що ж робити далі? Невже праві були полтавські спеціалісти, коли запевняли, що для ремонту необхідно як мінімум 300 тисяч гривень? Лише виготовлення проектно-кошторисної документації мало б коштувати 40 тисяч.
Ще навесні небайдужі до долі водойми устивляни скликали сходку, на якій зібралося півсотні односельців. Ось тут хтось і згадав, що в давнину, встановлюючи на берегах річок водяні млини, для загат використовували кропив’яні мішки, наповнені глиною. Чого б не скористатися досвідом минулих поколінь? І водночас задумали об’єднати рибалок-любителів, щоб їхніми зусиллями зарибнити ставок. Виконком сільської ради зобов’язали не давати згоди на оренду ставка приватним особам, а залишити його в користуванні громади.
Ініціативна група серед рибалок збирала кошти на придбання малька. Бажаючих в Устивицькій сільській та сусідній Гоголівській селищній радах відгукнулося понад 150 осіб. Скинулися по 100 гривень. Добру справу підтримали і фермери. Виділили від 500 до 5000 гривень. Усі разом вийшли на толоку. Підключили техніку та працюючих з сільського комунгоспу  “Джерело”.
Обсяги робіт були чималі. Понад 300 лантухів треба було заповнити глиною і вкласти в греблю. Замість кропив’яних пішли синтетичні, які люди принесли з дому. Прогалини між мішками теж забивали глиною. Водночас сільські умільці відремонтували гідрокрани для спуску води, які через тривале використання перестали забезпечувати необхідну герметичність.
– Коли зрозуміли, що ставок наповнюється водою, — говорить Сергій Сідляк, — зайнялися рибою. Малька завезли із господарств Глобинського району, що входить в об’єднання ВАТ “Полтаварибгосп”, – дві тонни карася, коропа, товстолоба, білого амура. Створили громадське об’єднання, що опікується ставком та регулює вилов риби, залучає рибалок до підкормки риби. Але цього року вилов риби заборонений.
Тепер рівень води тримається відмітки, що й передбачена проектом. Надлишки води плавно переливаються через шахтний водоскид. Мішки з глиною надійно тримають береги. Для їх зміцнення послужать і 50 верб, висаджених вздовж дороги.
Отож громада свою роботу зробила – врятувала окрасу свого села. І при цьому без надмірних фінансових затрат. Невпорядкованою залишається лише частина дорожнього полотна. Промивини, що утворилися раніше, в якийсь момент можуть спричинити пошкодження дороги. Та про те нехай болить голова у дорожників.
Але це лише поки єдиний випадок в області, коли громада самотужки рятує водойму в селі. За останні десять років на Полтавщині побудовано лише три нових ставки, усі решта – у 70-ті роки минулого століття. Більшість із них у жалюгідному стані й становить загрозу як навколишньому середовищу, так і мешканцям. Так вважають фахівці. Тому, якщо місцева влада не шукатиме власників для штучних водойм, відповідні контролюючі служби наполягатимуть на їхній ліквідації. За останні кілька років наша область втратила 250 ставків (щоправда, поки що за природних обставин).