І що найголовніше – усі вже на порозі сприймали ці прочитані рядки як підтвердження, як констатацію власного стану душі, яка переживала піднесення, захват, зачарування. Бо кожен щойно пройшов подвір'ям музею – через дивовижний сад глиняних скульптур, ніби через етномістечко, яке справляє враження живого. Здається, що потрапив до іншої епохи, де душі такий рідний цей затишний, красивий, гармонійний світ, і вона наче впізнає його, наче додому втрапила. Може, тому, що чули, знаємо – Бог створив людину "з пороху земного", із глини, а тут, в Опішні, давно визнаній гончарною столицею України, бачимо й підтвердження біблійних переказів?
Цього разу опішнянський уже не перший міжнародний симпозіум має назву "Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку". Його організатори – Національна академія наук України, Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, Міністерство освіти і науки України, Львівська національна академія мистецтв, Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша, Міністерство культури і туризму України, Державна спеціалізована художня школа-інтернат "Колегіум мистецтв у Опішному", Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.
Вітаючи гостей у читальній залі книгозбірні, директор Інституту керамології, доктор історичних наук Олесь Пошивайло додав, що симпозіум приурочено до 120-річчя від дня народження та 70-річчя з дня смерті художника-кераміста Павла Дубинського. А мета наукового зібрання – з'ясування місця й ролі гончарних навчальних закладів у справі збереження і розвитку мистецьких традицій, визначення пріоритетів подальшого розвитку гончарного шкільництва. Привітали гостей Полтавщини також виконуючий обов'язки голови облдержадміністрації Іван Близнюк, співорганізатори симпозіуму, представники органів місцевої влади, працівники культури. Були зачитані численні письмові вітання, серед яких і президента Національної академії наук України, Героя України, академіка НАН України Бориса Патона. На жаль, не дочекалися через поважні причини запрошених до участі в роботі симпозіуму Прем'єр-міністра України Юлію Тимошенко та міністра культури і туризму Василя Вовкуна. На жаль, бо окреслене в назві симпозіуму глобалізаційне роздоріжжя гончарного шкільництва – не перебільшення, ця проблема давно набула державної ваги. І митці, науковці та педагоги ще сподіваються, що держава допоможе в її розв'язанні, подбає про них, про підростаючу зміну. Одначе, гостро аналізуючи стан речей, Олесь Пошивайло дійшов конкретних висновків для себе, а відтак закликав і своїх колег:
– Я хотів би, щоб ми востаннє на цьому науковому форумі розпрощалися з такою думкою… В усьому світі потужні явища в мистецтві, в економіці відбуваються там, де є ініціатива приватних осіб – митців, учених. Марно чекати допомоги чи підтримки держави там, де немає приватної ініціативи. Ми сьогодні зможемо щось утверджувати в Україні й розвивати її як мистецьку державу з багатими історичними традиціями, лише нав'язуючи їй, державі, власні концептуальні рішення…
Очевидно, справді настав час саме нав'язувати такі рішення, а не пропонувати. Пропозиції – пройдений етап, і, власне, безрезультатно. Про це свідчить, говорив далі Олесь Пошивайло, вже те, що жодна державна програма з розвитку культури не була виконана, тож учені вважають, що насправді ми не маємо в Україні державницької політики в галузі культури. І тому за роки незалежності дуже багато втратили і нині продовжуємо втрачати те, чого у майбутньому вже не повернути.
– Ми втратили за останні роки найбільший гончарний завод в Україні – "Художній керамік" та завод "Керамік", на початку ХХ століття в Опішні було близько 700 гончарських осередків, нині їх "жевріє" не більше 30, на руїну перетворюється колись потужний Полтавський фарфоровий завод, а створений великий мистецький, культурний мегаполіс в Опішні уже через чотири роки за наполягання Міністерства фінансів і за невтручання – мовчання – Міністерства культури було, по суті, знищено: він розпався на окремі підрозділи, а таке дроблення потужних націотворчих структур призводить до мінімізації ефективності їхньої діяльності, – говорив, зокрема, доповідач.
Підготовка художників-керамістів в Україні щороку скорочується, дуже багато проблем пов'язано зі створенням матеріально-технічної бази гончарних навчальних закладів. Минулого року прийнято постанову Кабінету Міністрів про затвердження державної програми щодо збереження і розвитку державних промислів України – у ній жодного слова про збереження хоча б одного підприємства художніх народних промислів! А закриття цих підприємств тягне за собою звільнення фахівців, котрі не мають змоги реалізувати себе, мистецтво кераміки втрачає їх. А тим часом полиці крамниць завалені зарубіжним ширпотребом.
Так само гостро в Опішні обговорювалися на різного роду зібраннях актуальні питання мистецької освіти в Україні, а форум, присвячений проблемам гончарського шкільництва в Україні, можна назвати подією історичної ваги. Тим паче, що нині подібні проблеми є і в країнах близького та далекого зарубіжжя. Одначе фахівці не збиралися, щоб їх обговорити, принаймні з останньої чверті ХІХ століття. Тому це наукове зібрання Олесь Пошивайло назвав форумом небайдужих, мета якого – спробувати змінити ситуацію на краще, визначити першочергові завдання, проаналізувати досвід попередників і не повторити їхніх помилок. Він наголосив:
– Ми, вчені, вважаємо, що питання мистецької освіти в Україні, питання художнього і культурного виховання населення нашої держави постає сьогодні як питання державної незалежності, питання національної ідентичності.
Конкретніше про суть проблеми і шляхи її розв'язання йшлося у виступах директора Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша, лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, кандидата мистецтвознавства, доцента Василя Отковича, керамолога, декана факультету теорії й історії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, доктора мистецтвознавства, професора Ростислава Шмагала, завідувача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктора філософських наук, професора Богдана Тимківа, завідувача відділу декоративно-прикладного та народного мистецтва Суджанського музичного училища (Росія) Юрія Спесивцева, директора Луганського історико-меморіального музею, керівника дитячої студії гончарства "Відродження" Таїсії Блюм та ще багатьох науковців.
Надзвичайно зворушливо у рамках роботи симпозіуму пройшла презентація унікального (як тут прозвучало – епохального!) наукового керамологічного видання – трикнижжя "Гончарний здвиг Донбасу". Його складають дослідження Олеся Пошивайла "Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби розстріляного відродження" – перша книга, директора колегіуму мистецтв, історика Людмили Овчаренко – "Макарово-ярівський осередок гончарної освіти в Україні", друга книга, та "Гончарство Макарового Яру кінця ХІХ – середини ХХ століття: документи і матеріали". У презентації взяли участь онуки художника-кераміста Павла Дубинського Юрій Дубинський та Олена Савчук, котра приїхала з донькою Єлизаветою. Їхні спогади про дідуся й бабусю розчулили до сліз видатних науковців.
Паралельно працював у селищі на творчо-виробничій базі колегіуму мистецтв ІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль "Опішне -2008". У ньому взяли участь 42 школярі та студенти з різних куточків України, а також Росії, Білорусі, Молдови. Вони працювали у трьох вікових групах за трьома номінаціями: образотворче мистецтво, декоративно-ужиткове та гончарство. В майстернях колегіуму панувала дружня
творча атмосфера, тривало цікаве спілкування, організовувалися виставки, проводилися майстер-класи, пленери, вечорниці.
Мета фестивалю – залучення до заняття гончарством та до вивчення історико-мистецьких досягнень гончарства школярів та молоді, розвиток гончарних традицій, популяризація молодіжної художньої творчості. Конкурсанти взяли участь і в роботі симпозіуму та презентації трикнижжя.
Хтось із виступаючих зазначив, що тут, в Опішні, зібралися люди, які усі – родом із мистецтва. Молодим і продовжувати славні традиції цього роду. І вони, хлопці й дівчата, школярі й студенти, почувалися щасливими, бо побували в гончарній столиці України – в Опішному.
І настав час уже офіційно перейменувати Опішню в Опішне, повернути етнічну назву містечка – для того є історичне мотивування, мовні традиції. Та й у світі мистецтв далеко поза межами України прижилася вже ця українська географічна назва.