Колись Полтавський турбомеханічний завод був взірцем для всіх полтавських підприємств у організації внутрішньозаводських стосунків. Але  останніми роками ВАТ “ПТМЗ” неодноразово привертало увагу полтавської громади суперечками керівництва з найманими працівниками, що інколи закінчувалися акціями протесту і звільненнями. Нині назріла чергова конфліктна ситуація між підприємством і співробітниками – щоправда, не всіма, а лише тими, хто мешкає у гуртожитку ПТМЗ по вул. Шведській,12.
Двоповерховий гуртожиток розташований практично в центральній частині Полтави. Дещо “підтоптаного” вигляду, бо перший поверх будувався ще до війни, але з товстими стінами, а тому теплий, із 37 кімнатами різної площі (від таких, що мають близько 10 квадратних метрів, і до 25 “квадратів”, зокрема до десятка кімнат – площею понад 20 квадратних метрів), із кількома спільними кухнями; прибудовано з торця гуртожитку й одну квартиру на дві кімнати площею 35 квадратних метрів. Коли потрапляєш всередину, при першому ж погляді стає помітно, що і коридори, і кухні потребують ремонту, але стан не критичний. Живуть тут і сім’ї, і одинокі дівчата – гуртожиток від початку вважався жіночим. Усі мають офіційну прописку. Переважна більшість працює на ПТМЗ.
Два місяці тому мешканці дізналися, що їх переселять в інший гуртожиток – неподалік, на Рєпіна, 14, там завершують ремонт. В один із днів у середині червня усім призначили зібратися, бо прийдуть з адміністрації акціонерного товариства офіційно повідомляти про переселення. Але люди – проти переселення і мають на те свої аргументи. Боячись, що їх не почують, на зустріч мешканці завбачливо запросили депутата Київської районної у місті Полтаві ради Сергія Дудка і пресу. Що для представників підприємства-власника – начальника управління комерційної нерухомості ВАТ “ПТМЗ” Галини Барабаш і голови профспілкової організації заводу Дмитра Гарбара – стало очевидною несподіванкою, як і документування мешканцями зустрічі на відео.
 “Ми прийшли
поговорити. Ніяких документів ми не
надаватимемо”
Умови і підстави проживання в іншому гуртожитку, а також причини переселення цікавили мешканців у першу чергу. Бо документів, якими на заводі керуються в рішенні про переселення, до цієї зустрічі їм ніхто не надав. Однак, як з’ясувалося, не принесли документів і тепер:
– Ми прийшли поговорити про переселення усно. Ніяких документів ми не надаватимемо, – майже в один голос відповіли обидва представники підприємства-власника.
Причиною переселення, на яку посилається адміністрація ПТМЗ, вони назвали ветхість будівлі, про що, наголошують, є технічний висновок спеціалізованої організації, і такий стан не влаштовує акціонерів, тому гуртожиток будуть реконструювати.
Питання про подальше, після реконструкції, використання будівлі по Шведській, 12, за словами Галини Барабаш і Дмитра Гарбара, до їхньої компетенції не входило. Як і питання про позицію акціонерів заводу щодо передачі гуртожитку в комунальну власність міста (а таке прохання мешканці висловлюють у листі до Полтавської міськради). Не уповноважені вони були відповідати й на деякі інші запитання, що звучали того вечора. А на окремі не давали відповідей, бо вони “голослівні”, і радили людям “не говорити про те, чого не розумієте”.
Звісно, є різні способи людського спілкування, серед них і такий: ми – начальство, ви – підлеглі, ще й на чужій, приватній, території. Можливо, навіть, що люди “знизу” справді не все розуміють, а “згори” видніше. То чому б тим, кому видніше, не спробувати зрозуміти інших в силу своєї обізнаності й посадових обов’язків? Бо посада – це ж не тільки право, це ще й відповідальність – за тих, хто “знизу”. А для голови профкому – основна відповідальність, як зазначив Сергій Дудко. Хвилюють же “низи” аж ніяк не надумані проблеми.
“Наймач зобов’язується”, а “наймодавець має право”
Сім’ям пропонують переселятися у кімнати площею по 12,5 квадратного метра. Плата за проживання однієї людини становитиме 150 грн, відповідно родина з трьох осіб платитиме 450 грн (тепер родина Павленків з трьох чоловік, яка надала начальнику управління комерційної нерухомості квитанцію про сплату, вкладається у 100 грн, проживаючи у кімнаті площею 25 м2). У гуртожитку по вул. Рєпіна людей теж обіцяють прописати. Звісно, з дати переселення. І тільки за умови укладання договору на проживання. Про нього варто сказати окремо.
Раніше мешканцям роздали для проживання по Шведській,12, “Договір найму ліжко-місця”. ВАТ “Полтавський турбомеханічний завод” іменується наймодавцем, а громадянин – наймачем. Проставлений термін дії: “з 01 січня 2008 р. до 31 грудня 2008 р.”.
У тексті договору немає жодного посилання на якісь законодавчі акти й нормативні документи. У розділі про відповідальність сторін йдеться про відповідальність винятково наймача.
“Оплата вартості проживання у гуртожитку здійснюється… в строк до 25 числа кожного місяця”. “За прострочку оплати вартості проживання у гуртожитку наймач сплачує на користь наймодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми невиконаного зобов’язання. У випадку порушення наймачем вимог пунктів… (зокрема і про своєчасність оплати. – Ред.) останній сплачує на користь наймодавця штраф у розмірі 1000,00 грн за кожен факт порушення”. “Наймодавець має право достроково в односторонньому порядку припинити дію цього договору в разі наявності у наймача заборгованості по оплаті вартості проживання у гуртожитку…”
– А нам останнім часом ПТМЗ не виплачує вчасно зарплати, – говорять мешканці.
Але у проекті договору не передбачено такої “дрібниці”. Не вказано і терміну прострочки, наслідком якого буде розірвання договору – а отже, виселення з гуртожитку. Відповідно це дасть право наймодавцю розірвати договір і при одноденній затримці в оплаті.
Цим варіантом договору наймодавець передбачає для себе й право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо наймач не є працівником ВАТ “ПТМЗ” і у випадку розірвання трудового договору між наймачем та ВАТ “ПТМЗ”, якщо наймач є працівником ПТМЗ.
Через такі умови, що обмежують, на переконання мешканців, їх у правах, вони не підписали договору. Але при переселенні адміністрація заводу наполягає на оформленні договірних стосунків.
– Я не працюю на ПТМЗ, а викладаю українську мову в Полтавській гімназії љ9. Кімнату в гуртожитку, де проживаю з дочкою, дали ще тоді, коли ПТМЗ мав шефство над нашою школою, – говорить Людмила Дробишева. – Мене нібито теж не виселяють, а переселяють. Але той гуртожиток чоловічий – для одиноких чоловіків… І непокоїть те, що навіть якщо спочатку договір змінять таким чином, що він нас влаштує, то де гарантія, що через рік, коли дія його закінчиться, його не змінять знову і вже не на нашу користь? А тоді ми вже будемо заручниками ситуації. Звідти на вулицю потрапити простіше, ніж звідси.
– Я працюю на ПТМЗ сім років, у відділі нас було восьмеро, залишилася я сама. Я не впевнена, що завтра й мене не скоротять, – говорить Людмила Павленко.
На заводі працює і її чоловік Олександр:
– Я влаштувався на ПТМЗ не заради грошей, а для того, щоб отримати квартиру, бо тоді ще на пільгових умовах завод забезпечував своїх працівників житлом, яке будував. Тепер на квартири – ринкова ціна, купити житло ми не в змозі. І нас ще й переселяють з гуртожитку, де ми прописані й маємо більш-менш нормальну кімнату, – в малу, ще й на “курячих” правах.
Шоковані люди й майбутньою оплатою проживання у гуртожитку.
Але акціонерне товариство, за твердженням Галини Бараб
аш, не може обіцяти ні більшої площі (наприклад, двох кімнат), ні меншої оплати. Як сім’ям розміщатися у невеличких кімнатах – “питання особистого характеру”, зазначила представник адміністрації заводу. І оплата, на її погляд, цілком прийнятна: “Хто працює, той отримує хорошу зарплату. Працюйте”. Питання про звільнення з заводу постає тільки тоді, коли працівники не справляються зі своїми функціональними обов’язками. А те, що в Павленків дитина перебуває на трьох диспансерних обліках і навчається у спеціалізованій школі для дітей із слабким зором, що їй потрібне добре освітлене місце для письмового столу, що заробітки батьки витрачають на лікування сина, – “не тема” для цієї розмови. Щодо пунктів договору, які когось не влаштовують, при особистому зверненні людини буде складено протокол розбіжностей, і питання можна владнати, пообіцяла представниця заводу. І запевнила, що ті, хто не захоче переселятися, можуть тут жити й надалі.
Така позиція цілком би задовольнила людей. По-перше, вони згодні самі зробити ремонт гуртожитку. По-друге, нещодавно їх окрилила надія мати хай малий куточок, але свій. 5 червня Верховна Рада України розглянула чотири законопроекти, які стосуються захисту прав мешканців гуртожитків. Йдеться, зокрема, про приватизацію кімнат у гуртожитках тими мешканцями, які там давно проживають (що визначатиметься, напевно ж, терміном прописки), а також введення мораторію на відчуження гуртожитків, бо, за словами автора одного з законопроектів, народного депутата України Миколи Деркача, після того, як у Верховній Раді було зареєстровано проект закону стосовно приватизації кімнат у гуртожитках, деякі керівники органів місцевого самоврядування, підприємств та установ різних форм власності прискорили процес виселення мешканців гуртожитків із метою їх подальшого перепрофілювання.
Законопроект – не закон
У  перших числах липня мешканці гуртожитку по вул. Шведській,12, отримали письмові попередження про те, що повинні переселитися у гуртожиток по вул. Рєпіна,14, до 15 липня…
Людмила САМОЙЛОВА.