Проте переконався, що це не так, ще кілька років тому, незадовго до Дня Перемоги. Тоді у пресі з’явилося повідомлення про те, що інваліди війни, учасники бойових дій і ще кілька категорій громадян, на яких поширюється дія згаданого закону, повинні отримати продуктові набори до свята. Було повідомлено й місце видачі подарунків. Коли я прийшов туди, виявилося, що мене в списках немає. Стало цікаво, чому так, і я спробував це з’ясувати. Виявилося, що чиновники вирішили привітати подарунками лише тих, хто захищав Вітчизну безпосередньо зі зброєю в руках, а тих, хто має прирівняний до них статус (у тім числі й я), – ні. А відбір доручили… комп’ютеру! Таким чином машина повідмічала у списках лише тих, хто народився у 1927 році. За отим списком, який склала розумна, але бездушна машина, і вітали ветеранів. Я до тих списків не потрапив, бо народився у 1928-му…
Отримав статус учасника бойових дій як особа, яку в малолітньому віці вивезли до Німеччини на примусові роботи. Тож статус я маю, але до вже згаданих списків мене не включають.
Подібна історія повторюється, і не тільки зі мною, щороку в переддень 9 Травня. До речі, одну мою знайому, котру, як і мене, під час війни вивезли на примусові роботи, тільки у Австрію, зі святом вітають. Вона теж прирівняна до учасників бойових дій, але народилася на рік раніше, ніж я, – у 1927-му. Тож, виходить, що не статус є  нині визначальним у ставленні до ветерана, а списки, складені комп’ютером відповідно до року народження. До чого ж тоді закони?..