Одного разу я став мимовільним свідком неприємної сцени, яка трапилася у переповненому тролейбусі. На одній із зупинок відчинилися передні двері й у них буквально втиснулася жіночка середніх років у перуці. Попереду неї стояв сивий чоловік. Та пані почала штовхати його у спину, спонукаючи просунутися вперед. Він зауважив: “Даруйте, але просуватися мені нікуди, адже попереду стоять люди”. Це страшенно розлютило жінку, і вона почала ще сильніше гамселити його в спину, пересипаючи удари лайкою. Чоловік зніяковів і несміливо зауважив: “Припиніть, я ж фронтовик, інвалід…” Та де там! На ці його слова жінка у перуці відповіла ще огиднішою лайкою. А люди навколо стояли і мовчки спостерігали за цим.
Раптом тролейбус під’їхав до наступної зупинки, двері відчинилися, і скандальна пані вийшла з салону з виглядом переможниці…
Або ще один випадок: в автобус увійшов чоловік добре напідпитку і почав чіплятися до пасажирів, лаятися. Скільки їхав, стільки й продовжував дошкуляти іншим своїм п’яним базіканням. Але жоден із чоловіків, яких у салоні було кілька, його не зупинив, навіть зауваження ніхто не зробив – мовляв, моя хата скраю…
Чому ж отой п’яниця чи неврівноважена жінка нині можуть безкарно псувати настрій та нерви цілому натовпу людей і не зустріти ніякого опору? Мабуть, винні в цьому наша байдужість, небажання протистояти злу, страх опинитися в незручній ситуації. А від такої бездіяльності брутальності й нахабства стає дедалі більше.