Ніхто ще до ладу не знав про характер діяльності, а народ уже жваво обговорював можливість одержати “якусь там копійку за оренду комплексу та знайти роботу…” – так розпочинається великий за обсягом лист ветерана металургійної промисловості, пенсіонерки з села Ступки Тамари Миколаївни Сердюк.
Порушила вона непросте питання – що можуть зробити нові власники покинутих цехів, складів і ферм за зачиненими воротами і високими парканами? Чи завжди громада здатна вплинути на те, що планується робити на її території? Авторка листа пише: приїхали на збори у село представники товариства “Ніккомет” і розповіли, що виробництво планується нешкідливе, буде робота для сотні селян. Люди і не зрозуміли до пуття, за що голосують. А вона з власного досвіду знає, що це може обернутися лихом для місцевого населення. І спробувала аргументовано переконати в цьому односельців, районне керівництво і місцевих депутатів. І, зрештою, обласну громадськість. Як виявилося, клопоталася недарма.

Тамара Сердюк розповідає, що 30 років прожила на Уралі, в місті, де виплавлявся алюміній: “Коли там з’явився великий завод, то в райському куточку на березі ріки побудували з десяток котеджів для заводської еліти. А через 2–3 роки все там кинули і постала “мертва зона”. Основна проблема при виробництві алюмінію – це фтор, важкий газ, який стелиться по землі й впливає на органи дихання. Крім того, в повітря викидаються інші токсичні речовини. В мене три хронічні хвороби, пов’язані з органами дихання. У сина перше запалення легенів було в 10 місяців. До дворічного віку ми з ним 12 разів лежали у лікарні. Не дай Бог нікому взнати, як це – цілими ночами носити на руках дитину, яка задихається. Лікарі самі не знали, доживе вона до ранку чи ні. І таких дітей немало. Маленькі особливо сприйнятливі до токсичних речовин. Моя дочка була змушена кинути квартиру в центрі міста і виїхати в Самарську область, у невпорядкований будинок, щоб врятувати свою дитину від такої ж долі. А батько потерпав від хронічного запалення й емфіземи легенів, через нього ми виїхали в Україну. Як думаєте, чи варто кинути житло, роботу, в якій все знаєш і де тебе поважають, та поїхати так далеко, якби такі виробництва були нешкідливими? І вже тут я з жахом дізнаюся, що в селі з’явиться кустарний заводик із переробки шлаку від алюмінієвого виробництва. У нас на зборах люди міркували: мовляв, а зараз ми чим дихаємо? Та просто нектаром! Заробить село якусь копійку за оренду, на роботу когось візьмуть, а потім ці гроші підуть у кращому разі на ліки, а в гіршому – на похорон… Все темнота наша. Не можемо постояти за себе. Доки ж будемо тими овечками, яких пасуть, щоб потім шкуру здерти?..”
Не допустіть “міні-Чорнобиля” в одній сільраді
У  Зінькові ця тема теж набула широкого резонансу. З Проценківської сільської ради до керівництва району надійшло колективне звернення. “Ми надзвичайно обурені тим, що, не враховуючи думки нашої громади, позиції депутатів сільської ради, повним ходом триває робота по здійсненню цих намірів, – писали селяни. – Екологічна ситуація сьогодні й так не- проста. Жителі с. Ступки вживають воду з колодязів, у якій концентрація нітратів набагато перевищує гранично-допустиму норму. А тепер нам хочуть перекрити кисень, щоб не тільки не пили води, а ще й не дихали… Ми – за створення нових робочих місць, розвиток промисловості, бо розуміємо, що це і заробітна плата, і економіка району, і фінансування дитсадків та шкіл. Але не за рахунок здоров’я і життя людей. Звертаємось із проханням: вжити заходів для недопущення такого “міні-Чорнобиля” на території ради”.
Місцева влада відреагувала швидко. За розпорядженням голови райдержадміністрації Володимира Паламаренка створили оперативну комісію з розгляду колективного звернення. До неї увійшли фахівці з будівництва, санітарної, природоохоронної, екологічної, земельної служб тощо. У райдержадміністрації “Зорі Полтавщини” надали копію протоколу засідання “круглого столу”, де обговорювали це питання. Як йдеться у документі, в Проценках на зборах власників майнових паїв були присутні 207 людей, з них за будівництво заводу проголосували 17 осіб, проти – 8, решта утрималась.
Представник ТОВ “Ніккомет” Едуард Скачко на засіданні розповів, що товариство планує взяти в оренду майно та землю на рік для збору технічної документації. Згодом планується відкрити цех для переробки сухих шлаків, відстані в один кілометр від жилої забудови достатньо. Сировина надходитиме з Полтави, Кременчука, Запоріжжя. Тисячу тонн відходів, що залишаться після переробки, буде запаковано і відправлено на завод, де братимуть сировину. Підприємець зазначив, що не знав про відсутність згоди жителів села.

громади – голова спілки власників майнових паїв Людмила Лаврик, ветеран металургійної промисловості Тамара Сердюк – наголошували на тому, що жителі Ступок не були підготовлені до обговорення, загальна сходка не проводилася. Людям не пояснили, скільки і які хімічні речовини будуть застосовані. Городи жителів підходять впритул до території майбутнього заводу. Селяни бояться шкоди, яку спричинить подібне виробництво для здоров’я людей, що відходи опиняться у колодязній воді.
– Районна комісія виявила відсутність згоди власників майнових паїв Проценківської сільради на передачу в оренду приміщень колишнього свинокомплексу ТОВ “АФ ім. Шевченка” під завод із переробки відходів алюмінію. Крім того, з’ясовано, що технологія ця експериментальна і потребує науково-дослідного вивчення, отримання патенту і висновків щодо впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людей, – коментує перший заступник голови Зіньківської райдержадміністрації Володимир Тесля. – За технологією приватного підприємця, у район буде завозитись 980 тонн відходів виробництва алюмінію, і з них при переробці буде одержано лише 80 тонн чистого продукту. А куди подінуться щорічно 900 тонн сировини, які містять шкідливі речовини і важкі метали? Нас запевняють, що вони будуть вивозитись, але це не реально. Тому члени комісії одноголосно висловилися за те, що подібне будівництво у районі недоцільне.
– У нас є немало можливостей для створення нових робочих місць. Але запровадження у районі виробництва, яке може бути шкідливим для людей та довкілля, через виконавчу владу дозволу не отримає, – запевнив голова райдержадміністрації Володимир Паламаренко.
P.S. Коли матеріал готувався до друку, секретар Проценківської сільської ради Віра Хорошун повідомила по телефону, що дозволу громади на будівництво заводу підприємці так і не отримали, ніяких пов’язаних із цим робіт у Ступках не проводиться. Хоча в селі ширяться чутки, що орендарі налаштовані все ж досягти свого. Але селяни – проти шкідливого виробництва на своїй території.