Краще один раз побачити
– Для працівника місцевого самоврядування і науковця, який займається питаннями державного управління, було надзвичайно цікаво вивчити систему влади, що діє в Китаї, і результати її діяльності. Мої політичні опоненти – комуністи і багато інших говорять, що треба навчатися в Китаю, держави, де правлячою є компартія. Адже ця країна має великі успіхи в економіці. Тож була нагода побачити все на власні очі. Укладено повторну угоду про співпрацю між Тяньцзінським інститутом державного управління (на запрошення якого ми відвідали Китай) і Харківським регіональним інститутом. Ми читали там лекції, тепер китайські фахівці приїдуть в Україну. Їх цікавить наш шлях демократизації суспільства, а нам важливий китайський досвід проведення реформ. Приймали нас дуже тепло.
Пам’ятники лідерам ставити
не заведено
– Петре Васильовичу, що вас найбільше вразило там?
– Китай – величезна країна, 1 мільярд 300 мільйонів населення, то, щоб зберегти цілісність, одягнути і нагодувати, забезпечити соціальні гарантії для такої кількості людей, потрібна дуже сильна влада. У Китаї при владі – комуністична партія. Але про це ніде не кричать, люди її асоціюють із державним апаратом. Не бачив жодного пам’ятника комуністичним лідерам, це у них не заведено, як і називати вулиці, площі іменами вождів. Розповідь про цих людей почув у Тяньцзінському музеї та в Пекіні, в Мавзолеї Мао Цзедуна. Музеї там дуже цікаві, збережений неймовірної краси давній імператорський палац. Китайці люблять і шанують свою історію. На Великій Китайській стіні ми підняли Державний український прапор, сфотографувалися там.
Відвідали вільну економічну зону в Тяньцзіні, яка існує вже понад 25 років, де працюють на солончаках (землях, не придатних для сільського господарства) близько 300 тисяч робітників. Представлено різні галузі промисловості, в тому числі високотехнологічні. Зокрема: радіоелектроніка, електроніка, автомобілебудування, харчова і переробна промисловість. Безліч міжнародних представництв і офісів відомих фірм. Місцева адміністрація повинна забезпечити їм насамперед швидку реєстрацію, відведення землі й пільгове оподаткування. Хоча з роками воно стає все менш пільговим, бо зона працює дуже ефективно. Дивлячись на це, зробив для себе висновок: поки українська еліта не об’єднається навколо ідеї державності та добробуту власного народу, поступу вперед не буде. В музеї цієї вільної економічної зони так і записав у книзі гостей, що, вивчаючи досвід Китаю, ми віримо в майбутнє України. Бо те, що зробили в Китаї, можна здійснити й у нас. Навіть значно швидше, бо маємо для цього і умови, і роботящих людей.
Овочі майбутнього, швидкісні поїзди і… серпи
– Які ще цікавинки побачили?
– Запам’яталися просто унікальні дороги в цій країні. Вони там у кілька ярусів, і кожний – з газонами, квітами і деревами. Дерева насаджуються не саджанцями, як у нас, а великими. Надсучасні електрички розвивають швидкість до 300 кілометрів за годину. В час пік (7–8 і 17–18) вулицями міст їде багато людей на мопедах і велосипедах. Жінки одягають на голову прозорі хустки, бо навколо багато пилу. Я вперше побачив смог. Автомобільних пробок на дорогах практично не бачили.
Ми ознайомилися з роботою Академії державного управління в Китаї. Я подарував матеріали про Полтавську область, її економічний потенціал, туристичну, інвестиційну привабливість. Спілкувався з викладачами, державними службовцями російською мовою. З української, на жаль, перекладачі не могли перекласти. Люди говорять національною мовою, багато хто знає англійську. Є спеціальна програма на телебаченні, яка навчає англійської. І анекдот в тему: китайська мова найзрозуміліша, бо її розуміє чверть населення Землі.
– Китайська Народна Республіка – країна соціалістична. Які відмінності у порівнянні з нашим недавнім минулим ви помітили? Життя там дороге?
– Не можу сказати, що це класична соціалістична країна, бо там багато приватної власності. Хоча державна частка на підприємствах значна. У селян, як правило, індивідуальні господарства, земля – у довгостроковій оренді. Банки – державні, заправки – контрольний пакет у держави. За проїзд дорогами треба платити. Але й чимало приватних фірм, магазинів. Пообідати в ресторані можна за 30–40 юанів (100 доларів – 680 юанів). Нас пригощали переважно національними стравами, вже на другий день навчилися їсти паличками. Ціни на продукти невисокі, нижчі, ніж у нас. І зарплати нижчі. Купити житло рядовій сім’ї дуже складно. Треба врахувати, що родини у них великі – молоде подружжя з дитиною, батьки дружини і чоловіка, – і всі працюють на те, щоб придбати квартиру. Селяни живуть бідно, хатини нагадують наші “времянки”. Середня заробітна плата – близько тисячі юанів (це приблизно 700 гривень). Бачили у місцевих новинах, як люди свої ділянки обробляють за допомогою коней, жнуть серпами. І це поруч із розвиненими агрофірмами, які займаються сучасними, капілярними технологіями вирощування овочів – для цього майже не треба землі. Всі живильні речовини до рослин потрапляють по трубках. Китайці вважають, що майбутнє сільського господарства – саме за такими тепличними базами.
За другу дитину – штраф
– А про рівень медицини, освіти, соціальних гарантій вам розповідали?
– Освіта і медичне обслуговування у Китаї безплатні, за рахунок державного бюджету. Принаймні я не чув, що за це треба платити. Бачив міжнародний кардіологічний центр із сучасним оснащенням. Медицина – на високому рівні. Середня тривалість життя у Китаї: в чоловіків – 73 роки, у жінок – 82 (в Україні – 63 і 68). У них дуже велика повага до людей старшого віку, і релігія цьому сприяє. На вулицях можна побачити, як родина шанобливо везе в колясці дідуся чи бабусю. Всі громадські місця, включаючи туалети, оснащені для людей на візках. На тротуарах є спеціальна ребриста плитка для сліпих. Це просто вражає. Ще там існує культ дитини, але сім’ям дозволено мати лише одну дитину. За другу батьки сплачують штраф, вона не користується громадянськими правами. Це проблема для Китаю, такі люди виростають і переважно мігрують. У сільській місцевості за деяких умов дозволяється мати двох дітей. Політика в цій сфері така, щоб до 2015 року зрівняти народжуваність і смертність. Населення зростає швидко, смертність невисока, живуть люди довго. Матеріальна допомога на малюків від держави не виплачується, немає і декретної відпустки.
У китайців дуже дружелюбні настрої, немає ніякої агресії. Розвинений патріотизм, повага до своєї країни, історії, культури. Для туристів все дуже зручно зроблено, у музеях розповідь гіда записана різними мовами на радіоносіях. Приміром, у Храмі імператора, що носить назву “Заборонене місто” і займає площу 440 га. Хороше обслуговування в торгівлі, транспорті, взагалі сервіс кращий, ніж у нас. Люди не хочуть втратити роботу. Чиновники – під контролем, за хабарництво – смертна кара. Ми були там саме у період потужного землетрусу, всі ЗМІ показували ці події, вся країна допомагала тим районам. Виник широкий патріотичний рух, на вулицях встановлені каси, скриньки, де можна переказати чи вкинути гроші для потерпілих.
Китайські товари, виготовлені для внутрішнього вжитку, якісніші
– Які особливості роботи влади, адже там немає багатопартійності, як тепер у нас?
– У провінції Тяньцзінь 2000 депутатів Народних Зборів – на зразок нашої обласної ради (у провінції мешкає 11 мільйонів людей). Вибори безальтернативні. Депутати представляють інтереси людей, приймають рішення, так, як і в нас. Партія одна, інших немає взагалі. Є квота на жінок при владі, але їх небагато. Держава вирішує всі питання через комуністичну партію. Про опозицію ми нічого не чули. Я б сказав, там демократії немає. Але скрізь дуже чисто, гарно. Влада намагається боротися з
безробіттям, населення чимало, всіх треба забезпечити роботою. Маленьких фабрик багато, але ми їх не бачили. Цікаво, що китайських машин, яких чимало з’явилося в Україні, теж майже не було на вулицях. Китайські товари у них значно якісніші за ті, що потрапляють до нас. І набагато дешевші. На базарі торгуватися добре. Щоб купити сувеніри для друзів, довелося згадати своє знання англійської. Статуетку Будди хотіли продати за 200 юанів, а віддали зрештою за 10.
У китайців є чого повчитися
– Що, на ваш погляд, із побаченого в Китаї можна запровадити в Україні, на Полтавщині?
– Зокрема, там побудовані унікальні видовищні споруди до Олімпійських ігор, і не лише спортивні. Очікується, що на них китайці отримають близько 70 мільйонів доларів чистого прибутку. Нам теж треба максимально застосувати можливості для Євро-2012, у тому числі на Полтавщині.
Нам варто скористатися досвідом вільних економічних зон – для залучення інвестицій, розвитку промисловості, споживчого ринку, забезпечення людей роботою. Дуже корисний досвід впровадження сучасних технологій у сільському господарстві – овочівництві, тваринництві тощо. У муніципальному управлінні вартий наслідування приклад озеленення населених пунктів, благоустрою, стану доріг. Варто повчитися у них працелюбству, любові до країни, шани до її історії. Нам треба шанувати своє минуле, своє коріння і на основі цього формувати любов до України.