Гортаю товстий зошит, сторінки якого списані дрібним почерком. Це – щоденник спогадів художника про дитячі будинки на Львівщині, вихованцем яких йому довелося бути. Яскраві описи природи переплітаються з повоєнним лихоліттям, дитячою палкою дружбою і невиправданою жорстокістю один до одного та до оточуючих, "вовчими законами" вихованців дитбудинків, милосердям дорослих до сиріт, з одного боку, та їхньою ж черствістю та байдужістю – з іншого. То була змальована картина життя з відтінком усіх фарб, коли нерідко темні плями псували це полотно, залишаючи рани й рубці у вразливій дитячій душі.
Минули роки. Богдан Пристан закінчив аграрний технікум, працював у сільському господарстві бригадиром, агрономом, на домобудівному комбінаті, у профтехучилищі. І весь час поруч із ним жило мистецтво. Написав близько 400 картин. Багато з них дарував рідним та друзям, а частину продав, поповнивши приватні колекції. Його твори є навіть за кордоном – у Канаді та в Англії. У яскравих фарбах полотен, написаних рукою майстра, віддзеркалено красу навколишнього світу, буяння природи. Окремі картини вражають здатністю художника бачити те, що для звичайного людського ока на перший погляд може видатися буденним та непримітним. І тільки придивившись, помічаємо, що то застигла мить буття – неперевершена у своїй красі й досконалості. У живописних творах Богдана Пристана – жодного натяку на страждання й зло, пережиті колись у дитинстві.
– Я малюю і той період, – зізнається художник. – Ось подивіться, він – у деревах, пагорбах, листочках, у сонячних промінчиках. Те, що я пережив у дитячих будинках, зараз ось так трансформувалося у красу. Іще я став віруючим, а колись був атеїстом. Зараз люблю малювати храми. Творячи таку картину, ти наче читаєш молитву, зливаючись зі світом в одне ціле, відчуваючи його завершеність і незлобливість. Якщо ти по своїй суті добра людина, то зло обов'язково тебе мине. У цьому переконувався вже не раз. Колись я намалював картину Козельщанської Богоматері й продав її церкві. Потім хворів цілий рік. У священика поцікавився: "Чому?", той відповів: "Треба було хоча б невеличку суму пожертвувати на будь-який із храмів". Відтоді ікони дарую церквам, беручи гроші хіба що за витрачені матеріали. Є картини, які не продам за жодних обставин. Їх кілька, це – теж природа, мої нинішні рідні місця у Мачухах. Там – моя душа. Мрію написати ще багато полотен і, звичайно ж, видати книгу спогадів.