Молодий козак Левко, син сільського голови, з бандурою в руках, у решетилівській папасі, йде вулицею, бринчить рукою по струнах і пританцьовує. Зупинився під дверима хати, затуленої невисокими вишнями, заграв і заспівав:
Сонце низенько,
вечір близенько,
Вийди до мене, моє серденько!
Це майже дослівно – “Майская ночь, или Утопленница” Гоголя. Початок повісті із книги “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”.
Ця картинка зачаровує з перших рядків. Для молодого читача вона уже екзотична, в ній та Україна, якої уже, по суті, не існує. Вона збережена в малюнках полтавської самобутньої художниці Анастасії Рак, сьогодні особливо популярної, у творах класиків літератури, у ще чорно-білих кінострічках. Але вона не може не зачаровувати – вона зачерпує, як цебро із криниці, із дна душі живі ключі генетичної пам’яті.
Гарно сказав про це поет Володимир Бровченко:
Не може бути, щоб у козака
Не застогнала Україна в серці…
– Коли я читаю Гоголя, то відчуття таке, наче потрапила туди, – зізнається Софійка Федченко.
Краще й не скажеш. А світ, у який потрапила шестикласниця Чапаївської загальноосвітньої школи Чутівського району, вона ще й навчилася відкривати для інших – Софійка виплітає із бісеру барвисті картини. Одна із них “Дерево” – із “Майской ночи…”
Пам’ятаєте? Галя дивиться на зорі, запевняючи Левка, що то ангели Божі повідчиняли віконця і дивляться на закоханих. “Что, если бы у людей были крылья, как у птиц, – туда бы полететь, высоко, высоко… Ух, страшно. Ни один дуб у нас не достает до неба. А говорят, однако же, есть где-то, в какой-то далекой земле, такое дерево, которое шумит вершиною в самом небе, и Бог сходит по нем на землю ночью перед светлым праздником”.
Мабуть, усі, хто побачив “Дерево” Софійки, захоче перечитати твори Гоголя. Так, не одну повість, а саме твори, бо її картина представлена на виставці малюнків “Герої творів Гоголя очима дітей”. Треба додати – полтавських дітей, бо виставка пройшла в Києві, у “Шевченківській світлиці” Національної спілки журналістів України. І це поєднання – Гоголь – Шевченко – Полтавщина – досить символічне.
Відкрив урочистості, привітавши гостей, голова НСЖУ Ігор Лубченко. Він зазначив, що полтавська земля завжди була багата на таланти, а ці діти йдуть на зміну видатним землякам.
Виставка, значно ширша, була представлена спершу в Полтаві, в обласному академічному музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя. Її учасники – діти 9–17 років з усіх районів області. Організована вона в рамках проекту “Славетні імена Полтавщини”. А коли виставку запросили до столиці, керівник проекту Валентина Асадчева та куратор, провідний редактор обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного Наталія Граїцька змушені були вибирати із сотень творів найоригінальніші. Вони й привезли до столиці групу школярів із Чутівського, Кобеляцького районів та Полтави разом із заступником директора ПНВО љ 14 Тетяною Кривошапкою, начальником відділу внутрішньої політики Кобеляцької райдержадміністрації Тамілою Шевченко та директором Кобеляцького будинку дитячої та юнацької творчості Галиною Сабадирь.
Директор бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного Леонід Чобітько розповів, що за ініціативи голови облдержадміністрації Валерія Асадчева в області за участю бібліотеки реалізовано кілька творчих проектів, які залучають дітей до пошуків матеріалів про відомих земляків, досліджень, на основі яких написано багато літературних творів і малюнків.
У столиці, в Українському фонді культури та в Українському Домі, уже експонувалася виставка полтавських дітей “Пам’ятай свій рід”, присвячена темі Голодомору. Леонід Чобітько висловив  подяку і вручив грамоти усім друзям бібліотеки, які підтримують творчі дитячі проекти полтавців – вони ж сприяли й організації виставки в НСЖУ. Діти вручили їм створені власноруч обереги, зокрема голові Національної спілки журналістів України Ігорю Лубченку, нашим землякам письменнику Віктору Баранову, художникам Володимиру Раку, Леонідові Андріївському та ще багатьом гостям, зокрема представникам Київського Славістичного університету та Української фондової біржі, які стали співорганізаторами виставки.
Цю ідею щиро вітали учасники урочистостей, наголошуючи, що якби в кожній області так працювали з дітьми, у творчому плані, то можна було б сказати: і Україна, і українська мова будуть жити! Численні промовці щиро подякували Валентині Асадчевій та Наталії Граїцькій за безпосередню роботу над втіленням проекту, за прилучення до мистецтва, до творчості саме сільських дітей, які мають таланти від природи, але не завжди мають можливість їх розкрити, реалізувати.
– А-ля патріотства у нас дуже багато, а треба робити ось такі конкретні справи… Всі роботи цікаві, різні, є серед них і досить несподівані, що передають складний творчий світ Гоголя, – сказав народний художник України, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Леонід Андріївський.
– Така робота з дітьми – це те, що нас порятує. Ця виставка – як сигнал того, що Україна незнищенна, доки в ній є ось такі талановиті діти, – говорив письменник, головний редактор журналу “Київ”, де були, до речі, надруковані роботи юних полтавців на тему Голодомору, Віктор Баранов.
Якщо хтось думає, що дитяча виставка – це і подія такого собі “дитячого” масштабу, то помиляється. Бо роботи юних полтавців дуже зворушили гостей “Шевченківської світлиці”, у їхніх палких виступах йшлося про серйозні проблеми у вихованні дітей, про сумнівні пріоритети у виборі тем національними каналами телебачення і засобами масової інформації. У залі не було телекамер, а саме про ось такі події, зазначали виступаючі, вся Україна має знати, має бачити такі роботи.
І головним винуватцем пристрасних промов став, без сумніву, знову ж наш геніальний земляк – Микола Гоголь. Просто усі гості, так само, як і юні художники, наче потрапили у гоголівський світ, і в душі кожного “застогнала Україна в серці” – ота Україна, яку ми втрачаємо: з піснею, що ллється вулицями, із затишними хатами та вишневими садками, із парубками з бандурою і дівчатами у вікнах. Із чистотою душі, із красою народних традицій.
Діти ж дивовижно легко “переселилися” в той світ. Софійка Федченко привезла на виставку ще й картину “Сорочинський ярмарок”, виплетену з бісеру. І кожного уважного глядача буквально “переселяють” у світ Гоголя “Вечори на хуторі біля Диканьки” Тетяни Волос із Глобинського району, “Зникла грамота” Оксани Сафіної із Лохвицького, “Гості у Хіврі” Алли Рябухи із Кобеляцького, “Тарас Бульба” Світлани Тумко із Шишацького районів, “Творча доля” і “Гоголівська феєрія” Андрія Клименка із Полтави.
А як відгукнуться в серцях, у долях ця виставка в Києві, ця перша в житті для кількох її учасників поїздка до столиці, ці промови видатних співвітчизників? Можна сказати одне: таке – не забувається. Таке не минає безслідно, бо це – уже прилучення до мистецтва, до творчих пошуків себе. Діти їздили в Київ зручним мікроавтобусом, і керівник проекту Валентина Асадчева не лише взяла відповідальність на себе в організації поїздки, але й потурбувалась про те, аби дітям було зручно, аби ніхто не залишився голодним: її київські друзі й рідні приготували на зворотний шлях смачні домашні запіканки – з рибою, з сиром, із яблуками. Смакота – так, але й атмосфера домашності, захищеності, радості. Тому юні таланти дякували їй в дорозі гучним “Спасибі” і піснею про смереку. І таке також не забувається.
А що найголовніше – полтавські школярі відкривають для себе справжню Україну… через твори Гоголя. Коли виростуть
, їм не захочеться сумніватися, чи український він письменник, чи ні. Вони уже знають, що весь світ відкривав і ще відкриватиме Україну завдяки творам нашого геніального земляка.