Ми порушуємо правила дорожнього руху, ми не дотримуємося етикету, ми зневажаємо закони – нам вони не писані, ми не віримо в результати голосувань – хай то буде журі на конкурсі краси місцевого розливу чи ЦВК у столиці. Ми нікому не віримо, бо знаємо, що всі порушують усе…
Якщо хтось щойно обурився, читаючи ці рядки, вигукує: "Але ж я – то не ми!", це нічого не змінює. І я – не ми, але хтось за мене складає результати всіляких досліджень, опитувань, мене не запитуючи. Ще частіше мій непочутий голос просочується краплинкою води в пісок – як і не було його. А результати – є! І знову ми щось маємо.
Цього разу ми маємо список десяти Великих Українців, першим із яких став Ярослав Мудрий. На другому місці – Микола Амосов, за ним – Степан Бандера. На четвертому місці – Тарас Шевченко. І далі: Богдан Хмельницький, Валерій Лобановський, В'ячеслав Чорновіл, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко.
Шоковані, обурені ще досі всі, хто тут почувається як "не ми". Не тому, що не визнаємо трьох перших у списку великих, а тому, що впевнені: життя саме давно визнало найвидатнішого українця без жодних голосувань. Ми знаємо, що він – Тарас Шевченко. І ми розуміємо, що це усвідомлюють навіть ті, хто так цинічно наполегливо "вибивав" перше місце для Ярослава Мудрого. Не заради Ярослава Мудрого – заради того ж цинізму, заради бажання принизити, применшити, знівелювати найголовніше – почуття патріотизму в серцях, даруйте, малих великих українців.
Мабуть, на нашу долю випав лише один шанс – вийти на свої майдани і злитися в одне ціле, в одне несфальшоване ми, стати народом, самим собі довести, що можемо. Ми втрачаємо свій шанс, як втратили його, не обравши Президентом України В'ячеслава Чорновола. Втрачаємо, бо знову – порушуємо все й не віримо ні в що. І своїми образами, претензіями, невірством у себе підживлюємо своїх же енергетичних вампірів, а їх чимало, і їм потрібні наші розчарування, на цьому фундаменті вони й будуватимуть свою цинічну зневагу до невдах!
Уже можна було б "перекипіти" за ці дні й забути, просто не брати до уваги як не варту того звично фальшиву гру, цього разу – шоу (а починалося воно з благих намірів, його формат взято у телекомпанії BBC, в оригіналі він має назву 100 Greatest Britons ("100 Великих Британців"), яку реалізувало телебачення. Але ж цинізм торжествує! В Інтернеті нині "гуляють" зізнання і шеф-редактора проекту Вахтанга Кіпіані, й "адвоката" Дмитра Табачника. Ось лише одна цитата з "Телекритики":
– Вахтанг, у статті на "Українській правді" ви наводите слова Дмитра Табачника, котрий після оголошення результатів проекту "Великі Українці" сказав буквально таке: "Я міг би "трахнути" Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо Щербицький – фігура з минулого…" – з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу "Великих Українців" доктор історичних наук, професор, екс-віце-прем'єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник. Закінчення спічу було примирливим – "…але я вирішив обрати князя Ярослава Мудрого – фігуру, яка об'єднує Україну".
– Так, усе саме так і було, і є свідки, готові підтвердити це в суді. Але головне в тому, що оголошений переможцем насправді зайняв лише четверте місце, а голоси за Валерія Лобановського і Григорія Сковороду були "загублені"…
Щось їх заклинило на тому першо-четвертому місці. Чи просто так простіше – поміняти місце на місце, раз уже вони визначені? Той же Вахтанг Кіпіані визнає, що "ми всі стали жертвами великої і цинічної маніпуляції, коли за гроші Табачника і "регіоналів" Ярославові Мудрому було "куплено" 500 тис. голосів, а Амосову було додано рівно стільки голосів, щоб він міг витіснити Бандеру на третє місце".
Цікавлюся, що думають про це полтавці. Кілька молодих жінок на вулиці зізналися, що нічого не чули про шоу.
Директор приватної стоматологічної фірми "ВЛМ" і клініки "Одонтопрактика" Володимир Могильник почав емоційно цитувати Кобзаря і підкреслив:
– Загалом факт зухвалого тотального обдурювання українців не дивує! В контексті думок і дій проросійських політиків він виглядає абсолютно логічним, заздалегідь продуманим кроком. Навіть – витонченим глумлінням: які можуть бути великі українці в неіснуючій, на думку старшого брата, державі Україні? Тільки такі, що ще не були українцями (Ярослав Мудрий), чи такі, що ніколи ними не були і жодного слова не промовили українською (Микола Амосов – при абсолютній повазі до цієї непересічної людини). Напрочуд удало був вибраний головний організатор голосування – пан Табачник. Людина, рівень інтелекту, освіченості й красномовності якої знаходиться в повному протиріччі з рівнем духовності і моральності. Таке химерне сполучення якостей абсолютно логічно приводить до вершин фарисейства – пороку древнього, підступного і небезпечного, як боротися з ним, знаємо з Євангелія: правдою. Слава Богу, зараз ця правда доступна для всіх – це правда нашої історії у викладі справжніх героїв-українців: Шевченка, Грушевського, Драгоманова, Сковороди, Котляревського, Франка… Словами Шевченка я звертаюся до організаторів цієї ганебної акції:
"Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде…"…
"Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога…"
Декан факультету філології та журналістики Полтавського педагогічного університету, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко коментує:
– Як на мене, це якась чергова антиукраїнська кампанія, метою якої було довести іще раз незначущість, маловартісність української нації, довести, що вона не має ні своїх пророків, ні месій. Свідченням цього є і те, що до списку Великих Українців потрапили або зовсім не українці, або, користуючись цією термінологією, "малі" українці. Багато ж достойників, як, скажімо, Олена Пчілка, залишилися за берегами. Це була спланована акція, якій потурали ті, кому маячаться зорі комуністичні, союз із стратегічним партнером – північним сусідом. Між футболом, поезією, піснею і справжнім мистецтвом є великі відмінності, у них різні духовні виміри. Думається, що багато справжніх українців на знак протесту не взяли участі в цій акції, бо їм дорогі імена і Шевченка, і Ярослава Мудрого, і Лесі, і Франка. Українці знають своїх героїв!
Свідомі українці, треба додати. Скільки їх? За майданами – чимало. І все ж… Зустрічних хлопців, як з'ясувалося, шестикласників 38-ої школи Сашка й Дениса, також питаю про проект. Знають. І переможця знають. Розмовляємо – цитую дослівно:
– Він був самий достойний – його і вибрали. Ми согласні полностью.
– А вам не здається, що це мав бути Тарас Шевченко?
– Він тоже видатна людина, но Ярослав Мудрий як би був воєнним…
– Воєнним?
– Ну, не воєнним, а як би…
– Зрозуміло, не знаєте, але – згодні… А в класі не обговорювали проект?
– Нє, у нас етім не інтересуються. Ми бігаєм, пригаєм, б'ємся – як в обичном класє.
– Але живете в Україні, навчаєтеся в українській школі, а мови своєї не знаєте. Мабуть, ще ми не вміємо самі себе поважати. Згодні?
– Да…
Вони так швидко погодилися зі мною і навіть знітилися, що спішу їх заспокоїти:
– Нічого, хлопці, у вас все попереду і від вас багато залежить.
І тут доречна сентенція Савіка Шустера: "Якщо після цього проекту, зрештою, керівництво країною реально задумається, якими повинні бути підручники в школах, що діти повинні знати про своє минуле, то це вже перемога проекту".
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя"…
Чомусь в
іриться, що ці діти невдахами не стануть. А втім, адвокати-маніпулятори на них і не розраховували – їм треба було поставити на місце свідомих. Тих, хто виходив на майдани. Кому запраглося мати пророків. Хто врешті на всеукраїнському конгресі інтелігенції голосував за те, щоб табачників не було в ешелонах влади. Тож ось вам – "фігура, яка об'єднує Україну".
"Ми почули, що Ярослав Мудрий був діячем справді європейського масштабу (це коли ще Європи не існувало!)" – дивується історик Ярослав Грицак.
Але знову ж не про це мова. Мова про те, що "не можна так відверто фальсифікувати голоси на очах у людей, не можна за народ робити вибір, не можна перетворювати еліту в ефірі в маріонеток… Не можна повертати ківалівщину на телебачення", – як заявила у Верховній Раді депутат від фракції НУ-НС Ольга Герасим'юк.
"І премудрих немудрі одурять…"
Відкрийте "Кобзар" – і знайдете всі відповіді на всі свої запитання. Тільки не забудьте –
"… за Вкраїну
Його замучили колись…".
"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!"
Якщо хтось щойно обурився, читаючи ці рядки, вигукує: "Але ж я – то не ми!", це нічого не змінює. І я – не ми, але хтось за мене складає результати всіляких досліджень, опитувань, мене не запитуючи. Ще частіше мій непочутий голос просочується краплинкою води в пісок – як і не було його. А результати – є! І знову ми щось маємо.
Цього разу ми маємо список десяти Великих Українців, першим із яких став Ярослав Мудрий. На другому місці – Микола Амосов, за ним – Степан Бандера. На четвертому місці – Тарас Шевченко. І далі: Богдан Хмельницький, Валерій Лобановський, В'ячеслав Чорновіл, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко.
Шоковані, обурені ще досі всі, хто тут почувається як "не ми". Не тому, що не визнаємо трьох перших у списку великих, а тому, що впевнені: життя саме давно визнало найвидатнішого українця без жодних голосувань. Ми знаємо, що він – Тарас Шевченко. І ми розуміємо, що це усвідомлюють навіть ті, хто так цинічно наполегливо "вибивав" перше місце для Ярослава Мудрого. Не заради Ярослава Мудрого – заради того ж цинізму, заради бажання принизити, применшити, знівелювати найголовніше – почуття патріотизму в серцях, даруйте, малих великих українців.
Мабуть, на нашу долю випав лише один шанс – вийти на свої майдани і злитися в одне ціле, в одне несфальшоване ми, стати народом, самим собі довести, що можемо. Ми втрачаємо свій шанс, як втратили його, не обравши Президентом України В'ячеслава Чорновола. Втрачаємо, бо знову – порушуємо все й не віримо ні в що. І своїми образами, претензіями, невірством у себе підживлюємо своїх же енергетичних вампірів, а їх чимало, і їм потрібні наші розчарування, на цьому фундаменті вони й будуватимуть свою цинічну зневагу до невдах!
Уже можна було б "перекипіти" за ці дні й забути, просто не брати до уваги як не варту того звично фальшиву гру, цього разу – шоу (а починалося воно з благих намірів, його формат взято у телекомпанії BBC, в оригіналі він має назву 100 Greatest Britons ("100 Великих Британців"), яку реалізувало телебачення. Але ж цинізм торжествує! В Інтернеті нині "гуляють" зізнання і шеф-редактора проекту Вахтанга Кіпіані, й "адвоката" Дмитра Табачника. Ось лише одна цитата з "Телекритики":
– Вахтанг, у статті на "Українській правді" ви наводите слова Дмитра Табачника, котрий після оголошення результатів проекту "Великі Українці" сказав буквально таке: "Я міг би "трахнути" Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо Щербицький – фігура з минулого…" – з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу "Великих Українців" доктор історичних наук, професор, екс-віце-прем'єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник. Закінчення спічу було примирливим – "…але я вирішив обрати князя Ярослава Мудрого – фігуру, яка об'єднує Україну".
– Так, усе саме так і було, і є свідки, готові підтвердити це в суді. Але головне в тому, що оголошений переможцем насправді зайняв лише четверте місце, а голоси за Валерія Лобановського і Григорія Сковороду були "загублені"…
Щось їх заклинило на тому першо-четвертому місці. Чи просто так простіше – поміняти місце на місце, раз уже вони визначені? Той же Вахтанг Кіпіані визнає, що "ми всі стали жертвами великої і цинічної маніпуляції, коли за гроші Табачника і "регіоналів" Ярославові Мудрому було "куплено" 500 тис. голосів, а Амосову було додано рівно стільки голосів, щоб він міг витіснити Бандеру на третє місце".
Цікавлюся, що думають про це полтавці. Кілька молодих жінок на вулиці зізналися, що нічого не чули про шоу.
Директор приватної стоматологічної фірми "ВЛМ" і клініки "Одонтопрактика" Володимир Могильник почав емоційно цитувати Кобзаря і підкреслив:
– Загалом факт зухвалого тотального обдурювання українців не дивує! В контексті думок і дій проросійських політиків він виглядає абсолютно логічним, заздалегідь продуманим кроком. Навіть – витонченим глумлінням: які можуть бути великі українці в неіснуючій, на думку старшого брата, державі Україні? Тільки такі, що ще не були українцями (Ярослав Мудрий), чи такі, що ніколи ними не були і жодного слова не промовили українською (Микола Амосов – при абсолютній повазі до цієї непересічної людини). Напрочуд удало був вибраний головний організатор голосування – пан Табачник. Людина, рівень інтелекту, освіченості й красномовності якої знаходиться в повному протиріччі з рівнем духовності і моральності. Таке химерне сполучення якостей абсолютно логічно приводить до вершин фарисейства – пороку древнього, підступного і небезпечного, як боротися з ним, знаємо з Євангелія: правдою. Слава Богу, зараз ця правда доступна для всіх – це правда нашої історії у викладі справжніх героїв-українців: Шевченка, Грушевського, Драгоманова, Сковороди, Котляревського, Франка… Словами Шевченка я звертаюся до організаторів цієї ганебної акції:
"Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде…"…
"Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога…"
Декан факультету філології та журналістики Полтавського педагогічного університету, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко коментує:
– Як на мене, це якась чергова антиукраїнська кампанія, метою якої було довести іще раз незначущість, маловартісність української нації, довести, що вона не має ні своїх пророків, ні месій. Свідченням цього є і те, що до списку Великих Українців потрапили або зовсім не українці, або, користуючись цією термінологією, "малі" українці. Багато ж достойників, як, скажімо, Олена Пчілка, залишилися за берегами. Це була спланована акція, якій потурали ті, кому маячаться зорі комуністичні, союз із стратегічним партнером – північним сусідом. Між футболом, поезією, піснею і справжнім мистецтвом є великі відмінності, у них різні духовні виміри. Думається, що багато справжніх українців на знак протесту не взяли участі в цій акції, бо їм дорогі імена і Шевченка, і Ярослава Мудрого, і Лесі, і Франка. Українці знають своїх героїв!
Свідомі українці, треба додати. Скільки їх? За майданами – чимало. І все ж… Зустрічних хлопців, як з'ясувалося, шестикласників 38-ої школи Сашка й Дениса, також питаю про проект. Знають. І переможця знають. Розмовляємо – цитую дослівно:
– Він був самий достойний – його і вибрали. Ми согласні полностью.
– А вам не здається, що це мав бути Тарас Шевченко?
– Він тоже видатна людина, но Ярослав Мудрий як би був воєнним…
– Воєнним?
– Ну, не воєнним, а як би…
– Зрозуміло, не знаєте, але – згодні… А в класі не обговорювали проект?
– Нє, у нас етім не інтересуються. Ми бігаєм, пригаєм, б'ємся – як в обичном класє.
– Але живете в Україні, навчаєтеся в українській школі, а мови своєї не знаєте. Мабуть, ще ми не вміємо самі себе поважати. Згодні?
– Да…
Вони так швидко погодилися зі мною і навіть знітилися, що спішу їх заспокоїти:
– Нічого, хлопці, у вас все попереду і від вас багато залежить.
І тут доречна сентенція Савіка Шустера: "Якщо після цього проекту, зрештою, керівництво країною реально задумається, якими повинні бути підручники в школах, що діти повинні знати про своє минуле, то це вже перемога проекту".
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя"…
Чомусь в
іриться, що ці діти невдахами не стануть. А втім, адвокати-маніпулятори на них і не розраховували – їм треба було поставити на місце свідомих. Тих, хто виходив на майдани. Кому запраглося мати пророків. Хто врешті на всеукраїнському конгресі інтелігенції голосував за те, щоб табачників не було в ешелонах влади. Тож ось вам – "фігура, яка об'єднує Україну".
"Ми почули, що Ярослав Мудрий був діячем справді європейського масштабу (це коли ще Європи не існувало!)" – дивується історик Ярослав Грицак.
Але знову ж не про це мова. Мова про те, що "не можна так відверто фальсифікувати голоси на очах у людей, не можна за народ робити вибір, не можна перетворювати еліту в ефірі в маріонеток… Не можна повертати ківалівщину на телебачення", – як заявила у Верховній Раді депутат від фракції НУ-НС Ольга Герасим'юк.
"І премудрих немудрі одурять…"
Відкрийте "Кобзар" – і знайдете всі відповіді на всі свої запитання. Тільки не забудьте –
"… за Вкраїну
Його замучили колись…".
"Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!"
Рубрика: 
