Все не випадково: полтавці прийшли на зустріч зі своїм земляком – народним художником України, професором, завідувачем кафедри рисунка, живопису та графічного дизайну Київського національного університету дизайну Володимиром Колесніковим. Він виріс і жив у Полтаві, хоч і народився в Луцьку. І Полтава стала першим містом, де розгорнуто виставку, яку побачить вся Україна, а вже потім – Париж та ще кілька столиць Європи. Завершиться це турне вернісажем у Києві.
 Цікава деталь: Володимир Колесніков уперше виставляє свої твори в розкішній Галереї мистецтв, що збудована у Полтаві за його ідеєю, яку втілив архітектор Юрій Олійник. Навіть столичні гості завжди підкреслюють, що такого залу немає в жодному із міст України.
Відкрив виставку міський голова Полтави Андрій Матковський, який разом із іншими спонсорами – друзями художника – допоміг, щоб це свято стало можливим. Він назвав виставку справжнім подарунком для полтавців, а художникові вручив Подяку міського голови з нагрудним знаком.
Коли ведуча урочистостей, директор Галереї мистецтв Ольга Курчакова, уже після емоційних промовців надала слово автору експозиції, він покликав до себе, у центр зали, свою маму – Валентину Петрівну. І запала пауза, бо горло стискували емоції, а на очах чи не всіх гостей Галереї зблиснули сльози. На мить. І Володимир Григорович сказав, що все, що має в житті, – все дала йому мама. І зізнався:
– Вчора, коли ми вже розвісили роботи і їхали вулицями Полтави до Подолу, де живе моя мама, де я виріс, я сказав синові, що нічого яскравішого, кращого немає, ніж оцей спуск на Поділ серед квітучих дерев, серед весни!
Одну з робіт – на вибір – Володимир Колесніков подарував рідному місту, ще одну міська влада придбала для художнього музею.
"Танець не знає кордонів і не потребує перекладу, його сприймають серцем – бо живе в ньому душа народу… Танець – це живопис, що оживає…". "Життя в танці високої пластики – політ над самим собою у ритмах рухів серця, у ритмах Великого Мистецтва", – розмірковує автор. Його текстами доповнено каталог цієї тематичної – хореографічної, артистичної – виставки. Залишається розкрити маленький секрет: так глибоко зануритися в мистецтво танцю художника надихнула його внучка Катя – юна балерина.
"Рух у просторі і часі" відтворює не лише експресію почуттів і перевтілень ("Лебедине озеро", "Рожеві фламінго", "Квітка сакури" "Кульбаби", "Повітря", "Весна"…) мовою танцю, але й "душу народів" – у танцях циганських, грузинських, іспанських, італійських, румунських. Щоправда, ми із друзями обійшли всю виставку, шукаючи "українську" душу. Знайшли лише "Мавок" – може, як натяк. Але переконалися ще раз: танцем можна висловити все. І в живому русі, й на полотні.