Кожного, хто бував у кабінетах Диканської селищної та районної ради, чи то зупиняли, привертаючи увагу, чи захоплювали своєю красою великі портрети Тараса Григоровича Шевченка, погляд якого немов промовляє оте вічне запитання до нащадків – чи живете, брати мої, на землі по совісті… А подарувала ці чудові портрети, вишиті хрестиком, Світлана Петрівна. Рушник із написом "Хліб і сіль", як і ікона Покрова Богородиці, слугують тепер оберегами рідного села Світлани Шило – Водяної Балки. Величне панно, присвячене Перемозі нашого народу в травні 45-го, знайшло своє місце у Диканському райвійськкоматі – і як шана ветеранам за подвиг, і як пам'ять про тих, хто не повернувся з фронтів війни, і як пам'ятка юним новобранцям – берегти свою Батьківщину, як це робили їхні діди і прадіди.
А скільки ікон, панно, рушників Світлани Шило прикрашають школи, церкви Диканського району. Серед останніх її робіт – ікона "Святий Георгій", яку вона вишила для Троїцької церкви у Диканьці. На честь визволення у 1943 році, яке Диканька святкує кожного 22 вересня, невтомні руки Світлани Петрівни вигаптували рушник "День визволення", на якому радісно квітують сині, червоні, зелені кольори життя. Його майстриня передає у місцевий музей імені Дмитра Гармаша. Щойно завершений портрет молодого Тараса Шевченка вона наіменувала дитячому садочку "Ромашка", де виховувались і виховуються її онуки. А невтомні руки майстрині стібок за стібком уже вишивають новий портрет – гетьмана Івана Мазепи.
Немає жодного такого свята в Диканському районі, де б не виставлялись роботи Світлани Шило, народної майстрині, залюбленої у свій край, дуже світлої і доброї душею людини.