Господь не тільки навчав цьому, Він пречудесно проявив цю любов, перевершивши її, бо поклав душу Свою не за друзів Своїх, а за грішників усього світу, щоб дати їм вічне життя в Ньому, з Ним і через Нього, нашого Бога і Спасителя.
Що ж ми можемо принести в дарунок Богу, Який чоловіколюбно будує наше спасіння? Одне й тільки одне – серце, сповнене відданості й любові до Нього, серце, сповнене любові до всіх людей. Жертва, принесена нашими сучасниками у пеклі Чорнобиля, і є прикладом мужності та любові. Багато з них – вже за вічною межею. Але Свята Церква втішає православних вірою в те, що Воскресінням Христовим смерть насправді подолана, що смерть відтоді – це народження у вічність. Слово Боже заповідує християнам: “Моліться один за одного”, а оскільки в Бога всі живі, то це означає, що нам потрібно молитися і за померлих. Молитва – це найголовніша, неоціненна допомога живих спочилим, і передусім – за Літургією. Адже принесенням за них Безкровної Жертви омиваються їхні гріхи. Сильним засобом для очищення гріхів служить також милостиня. Святитель Іоанн Златоуст навчав старатися, скільки можливо, допомагати спочилим замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими про них молитвами, милостинями й подаяннями, аби таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага.